ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ НА ІСПИТ З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ 1. Методологічні проблеми визначення поняття культури. Слово «культура» є одним із найбільш вживаних сучасною мовою, що, з одного боку, говорить про його надзвичайну багатозначність, а з іншого – про погану вивченість й недостатню осмисленість цих значень, що за ним стоять.

Поняття «культура» виникає ще в Античності, вперше його використ.Цицерон.Первинне значення - «обробка землі»,«виховання,вміння,навички». Це слово стало об»єктом наукового дослідження в ХІХст. Існує багато повсякденних і наукових визначень цього терміна. Є більше 500 повсякденних значень. Наукових — менше і їх можна узагальними в одному. Культура-це комплекс духовних,емоційних,інтел.рис суспільства,яуі виражаються не лише в мистецтві, а й способі буття,світогляді на конкретному історичному етапі його розвитку.(визначення прийнято на конференції ЮНЕСКО 1982 р).Відповідно до антропологічного підходу культура розуміється як життєвий світ, що створений певним суспільством і який не є повністю визначений природним оточенням. «культура» - це щось більше, ніж мистецтво чи релігія, наука і т. д. , більше того, навіть узяті в сукупності, усі ці сфери і способи людського буття і діяльності лише констатують принципову невизначеність поняття «культура».Можна розглядати культуру у співвідношенні з природою,з суспільством, з релігією, з мистецтвом. Отже, осягнення культури, незважаючи на складнощі осмислення самого поняття, можливе через пізнання якогось з її проявів. Справа лише у застосуванні відповідного - історико-культурного методу, який полягає у використанні культури як ключа до інтерпретації об’єктів, явищ і процесів людського суспільства та його історії.

2.Поняття національної культури.

Національна культура-це певна сфера, простір спілкування, який здатен обєднати різні етнічні групи в духовній, матеріальнній і емоційній сфері, що виявляється в менталітеті, системі вірувань, традиціях, мистецтві і способі життя. Ознаки нац.культури:усність,історична визначеність,варіативність(відстуність сталих зразків),колективність. У формуванні нац.культ. мали місце специфічні чинники: соц-політ.,економічні,географ.тощо.Національна культура уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного суспільства.Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокрема, виділяють національні культури – українську, російську, французьку та ін. Особливими чинниками формування укр.нац.культури є : геополітичне положенняУкраїни на межі сх.та зх.культур,християнство та еліта,яка періодично асимілювалася або знищувалася в різні періоди.Особливості укр.нац.культури:висока демлграфіча мобільність,феномен двовір»я,нац.свідомість та нац.ідея.

3.Народна культура та фольклор.

Народна культура та фольклор українців справедливо вважаються одними з найбагатших надбань культурної спадщини європейських націй.

Народна культура і фольклор — попередники укр.нац.культури. До ХІХ ст. ці 2 поняття не розрізнялися. А з ХХст. з розвитком НТП і ЗМІ . виникають відмінності . На сьогоднішній день фольклор визначають як реалізовану ментальність народу, особливу сферу суспільної свідомості,яка повязана з повсякденними потребами.Обличчя українського фольклору визначають багатогранність жанрів і досконалість форм, поетичність і вишуканий ліризм, глибока філософічність і невтримний запал.

4. Джерела формування української культури.

Джерела укр.культури — це історичне явище, яке мало вплив на її становлення і розвиток. 2 групи джерел: 1. доіндоєвропейські,індоєвропейські,прасловянські,балканські,іранські,алтайські, 2. античні,германські,візантіські,західноєвропейські. На перших історичних етапах розвитку нац.культури вплив мали прасловянські,візантійські,античні,іранські та індоєвропейські джерела.

Етнічну основу формування укр.культури визначали словяни. Так, вивчаючи джерела визачають такі етапа: 1.мізинська культура 2.трипільська 3.культури кочових племен 4.черняхів. 5.зарубинецька

5. Поняття міфу та специфічні риси слов’янської міфології.

Міф — це оповідь про створення та занепад світу, про виникнення людини та суспільства, яка має такі ознаки: дифузність( нечітке розрізнення субєктивного та обєктивного,реального та ідеального,свідомого та несвідомого,просторових та часових відношень), образність(перевага чуттєвих образів та символів), сакралізований час( час,який уявл.як доісторичний,первинний), синкретичність(переплетені елементи релігії,мистецтва,філософії). Це не просто оповідь, а й категорія мислення первісної людини, розуміння нею світу. Міфологія — це історичноперша форма суспільної свідомості,тип світогляду. Особливості формув.словян.міфології:особлив апросторов ата часова структура,виокремлення 4 сторін світу( сх-верх,ранок,весна,синій; зх — низ, вечір,осінь,білий, пн — зліва, ніч,зима,чорний, пд — справа, день,літо,червоний) і 3 рівнів структурування світу(верх,середина,ни) . Специф. Риси міфологічного простору словян : функціонування цілісно-норматичного значення міфологічних координат,взаємоповязаність статичної структури простору із динамічною, образ «світового дерева».