Pustoy_10-9

1. Політичний маркетинг та своєрідність його об’єктів

Маркетинг (Котлер) - вид людської діяльності, спрямований на задоволення людських потреб.

Має два крила: реклама і збут. Складові:

потреба

бажання

можливість

угода Політичний маркетинг - політична реклама, збут, все вище зазначене.

Політичний маркетинг - це сукупність форм і методів дослідження та впровадження в політичну практику тих чи інших настанов суспільної свідомості з метою здійснювати контроль за ринком влади, тобто діяльність, спрямована на створення підтримки чи зміну поведінки громадян щодо конкретних політичних лідерів, організацій, ідей суспільного значення.

Об'єктами політичного маркетингу можуть бути політичні лідери, політичні, державні та інші інституції, окремі організації, а також ідеї, програми, концепції, доктрини.

Основні функції політичного маркетингу:

-вивчення уявлення людей про політика, організацію чи ідею;

-визначення характеристик ідеального образу, що панує в масовій свідомості;

-планування та втілення в життя конкурентоспроможної програми дій, розрахованої на

завоювання розуміння та активної підтримки політичного лідера, організацій чи ідей тощо.

Сегментація ринкуділення на сегменти і аналіз. Позиціонування ринкусоц. Аналіз ринку (якість, ціна).

Швидке входження в ринок: Товар новий

•Гарна реклама

•Правильна ціна

•Креатив Товар новий

•Гарна реклама

•Правильна ціна

•Креатив

Політичний маркетинг - це сукупність форм і методів дослідження та впровадження в політичну практику тих чи інших настанов суспільної свідомості з метою здійснювати контроль за ринком влади, тобто діяльність, спрямована на створення підтримки чи зміну поведінки громадян щодо конкретних політичних лідерів, організацій, ідей суспільного значення.

Заняття політичної реклами

Стратегіядетальний аналіз сектору (округу) –якщо на виборах, можливість для ЗМІ в окрузі.

Політичний маркетинг класифікують за такими показниками: характером ринку влади, встановлених у державі політичних режимів (тоталітарний, авторитарний, демократичний).

Головним завданням є вивчення своєрідного попиту на політичну продукцію з метою найефективніше забезпечити політичні інтереси різноманітних соціальних верств і груп, особливо в процесі політичної боротьби за владу.

Основні функції політичного маркетингу:

-вивчення уявлення людей про політика, організацію чи ідею;

-визначення характеристик ідеального образу, що панує в масовій свідомості;

-планування та втілення в життя конкурентоспроможної програми дій, розрахованої на завоювання розуміння та активної підтримки політичного лідера, організацій чи ідей тощо. Найважливіші складники політичного маркетингу:

-вивчення особливостей функціонування ринку влади в суспільстві,

-виборча інженерія

-політичне рекламування

Технології політичного маркетингу.[ред. • ред. код]

•формування й вивчення політичних потреб, політичного попиту на політичні дії та результати таких дій;

•відтворення «політичного продукту» з урахуванням того, якою «ціною» він досягається;

•творення «нового» в політиці з урахуванням усіх форм витрат, у тому числі й політичних;

•доведення до об’єкта і суб’єкта політики розрахунків реальних політичних можливостей на конкретному етапі; виготовлення та використання політичної реклами, політичної агітації, стимулювання

політичних дій, активної політичної поведінки та ін.

2. Політична тематика у рекламі

Головними темами політичної реклами є аголоси на проблеми у житті людей. Це може бути погана економіка, низький заробіток, низький рівень життя, комунальні тарифи. Найголовніше, що в рекламі певного кандидата або партії має бути рішення цих проблем.

Рекламними темами політичних інформаційних матеріалів можуть бути: реклама імені кандидата або назви чи гасла політичної партії; реклама іміджу; проблемна реклама (акцент на 2—3 основних програмних питаннях); реклама на підтримку (демонстрація підтримки відомих політичних діячів із високим рейтингом популярності); контрастна реклама (вигідне позиціонування на тлі опонентів і конкурентів) та так звана негативна політична реклама або контрреклама — наголошення на негативних рисах конкурентів. Хоча, безперечно, використання контрпропаганди є сумнівно-етичним явищем, викликає недовіру й ворожість, расові та етнічні упередження за допомогою поширення апріорі негативної інформації щодо поглядів та діяльності політичного опонента. Це свідчить про моральну недосконалість деяких рекламних технологій.

Якісна політична реклама сприяє реалізації демократичних ідеалів поінформованого та свідомого електорату; надає виборцям відомості про здібності, особисті якості та позиції кандидатів, допомагає громадськості контрастувати їхні іміджі, що відіграють важливу роль у здійсненні вибору між кандидатами, партіями, ідеями тощо ; виступає як особливий засіб повідомлення про позицію кандидата та виокремлення його серед інших.

Рекламування позицій кандидатів стосовно певної проблеми допомагає виборцям порівняти їх із власною думкою і на цій підставі віддати перевагу одному з кандидатів.

3.Політична проблематика у рекламі - недосконалість законодавчого регулювання політичної реклами (його визначенням та розмежуванням з поняттям передвиборної агітації) З цієї проблеми виходить проблема маніпулювання іншими видами реклами, зокрема, під видом соціальної подавати приховану політичну рекламу Соціальні проблеми, які піднімає політ реклама: - загальні проблеми (війни, тероризм та боротьба зі злочинністю, загальна орієнтація країни) - народонаселення (к-ть населення, рівень життя, права і свободи) - екологічні проблеми - економічні проблеми (енергетична, сировинна, продовольча) - соціальні (охорона здоров`я, освіта, наука, спорт, культура, злочинність та ін..)

4.Політичний ринок як концепт, що набуває свого оформлення під час процесі маркетизації політики,має свої особливості та закономірності.

Відсутність на політичному ринку механізму відповідальності за укладені угоди, вони ж – обіцянки виборцям. Фактично, виборці «платят», лише за обіцанки надати певний політичний товар, у той час як у бізнесі угода відбувається за наявності товарів/послуг для обміну в обох сторін на момент його здійснення.

На політичному ринку має місця диктат держави, адже без її товарів та послуг , на відміну віж комерційних структур, громадяни не можуть обійтися. Державанайпотужніший гравець національного політичного ринку, отже, вона може створювати довгостроковий та загальнонаціональний політичний продукт, в той час як політики та партії створюють ситуативний(під вибори) політичний продукт.

Відповідно о системно-комунікаційного підходу політичний ринокце «політичний простір, що становить певну систему умов і відносин( політико-культурних, правових та ін.) забезпечуе комунікативний процес обміну благами на основі принипу конкуренції між різними політичними акторами, які беруть участь у прийнятті політичних рішень і в розподілі владних ресурсів.

Можна виокремити такі критерії розвитку політичного ринку: вільний доступ до політичного ринку нових гравців,які модуть обирати та бути обраними, наявність вільної та реальної конкуренції і високої політичної культури.

5. Політичний дискурс у рекламі.

Сучасний політичний дискурс характеризується переважним використанням та домінуванням комунікативних технологій, передусім — політичної реклами.

«Засилля» політичної реклами обумовлено тим, що в умовах демократизації суспільства у масової аудиторії є потреба в отриманні інформації про дії уряду, парламенту чи президента, а у сучасному політичному дискурсі об’єктивна та достовірна інформація часто підмінюється рекламним інформаційним продуктом. Щоправда, за відсутності суспільного телебачення та радіомовлення у політичному дискурсі з’являється плюралізм позицій масмедіа, який віддзеркалює конфлікти власників, а не відображає суспільну потребу в якісній інформації.

▪ Виступаючи результатом цілеспрямованої політичної роботи, політичний дискурс є собою текстуальне вираження пануючих у суспільстві та еліті ідеологічних схем, а масова комунікація в політиці поступово переходить у розряд найсучаснішого, найбільш ефективного засобу боротьби за державну і політичну владу.

Усучасному світі відбувається активізація інформаційних потоків (можна говорити про «інформаційний шок», який переживає українське суспільство), що виступає підґрунтям плюралізму та конкуренції рекламної продукції. У такій ситуації зростає роль політичної реклами, яка спрямована на досягнення конкретних (егоїстичних) політичних цілей окремих учасників політичного процесу.

Особливо роль реклами зростає у період виборчих кампаній, в яких перевага надається іміджевим технологіям над ідеологічними програмовими засадами.

Утаких умовах суб’єкти політичного процесу прагнуть схилити громадськість на свій бік та спрямувати перебіг подій на свою користь. Намагаючись вплинути на громадську думку, вони «вдаються до усіляких засобів, включаючи технології маніпуляції масовою свідомістю, деякі з яких використовуються з метою прихованої дискредитації одних суб’єктів виборчого процесу та агітації громадськості на користь їх опонентів».

Одним із найбільш важливих та впливових інструментів у цьому напрямі є політична реклама, що надає суб’єктам політичного процесу широкі можливості для маніпуляції свідомістю населення.

Політична реклама є невід’ємною частиною політичного маркетингу, який суб’єкти політичного процесу використовують з метою впливу на громадську думку. Виконуючи інформаційну та пропагандистську функції, політична реклама впливає на зміст та якість соціальних цінностей, традицій і норм, які регулюють політичні відносини. Рівень та характер політичних знань, оцінок та дій громадян, на які здійснює вплив політична реклама, визначає стан політичної культури у суспільстві.

Реклама сприяє підвищенню бізнесової активності, розширенню ринків збуту, стимулює прискорення обігу коштів, збільшенню обсягів капіталовкладень та зростання кількості робочих місць, підвищує загальну ефективність функціонування національних економік і міжнародної економіки в цілому. Наслідком цього є загальне розширення суспільного виробництва. Реклама підтримує та загострює конкуренцію, даючи змогу споживачам розширити їхній вибір. Тому «розвиток цивілізованої реклами є одним із головних напрямів державної економічної політики з підтримки чесної конкуренції в будь-якій країні».

Дослідження дискурсу, як владного ресурсу, дозволяє виокремити ряд властивостей політичного дискурсу. До таких властивостей слід віднести:

1)можливість конструювати політичні відносини або брати участь у процесі їхньої деконструкції;

2)наявність ресурсів для творення і відтворення владних відносин;

3)відповідність домінуючим політичним та ідеологічним ідентичностям;

4)артикуляція політичних інтересів, ціннісних орієнтацій в конкурентній боротьбі на політичному ринку.

▪ З одного боку, дискурс розуміють як інтеракцію політичних акторів у особливому полі символьної взаємодії, а з іншого — як один із найбільш ефективних владних ресурсів, за допомогою якого індивідуальні та колективні політичні актори презентують та легітимізують себе, конструюють політичну реальність. Саме тому за право контролювати зміст дискурсів та канали дискурсивних комунікацій між політичними діячами ведеться конкурентна боротьба з використанням різних важелів впливу — від державних або/та економічних ресурсів до інформаційних і комунікативних технологій Характеризуючи аналіз дискурсу з точки зору домінуючих підходів, слід зазначити, що в умовах інформатизації суспільно-політичних відносин політичний дискурс відіграє

системоутворюючу роль у політичній системі, виступає засобом реалізації політичної влади. Саме з використанням дискурсивних практик, відбувається боротьба за отримання та утримання влади, суспільству нав’язується політична воля правлячого класу, формується громадська думка, стереотипи та упередження громадян у політичній сфері.

Політична реклама, яку використовують у політичному дискурсі, значною мірою пов’язується з діяльністю у відповідному форматі мас-медіа. Сучасний політичний дискурс називають «медіатизованим», тому що він утворюється під впливом зростаючих можливостей мас-медіа, до яких відносять не лише телебачення, радіо, пресу та Інтернет, а і кінота відео-індустрію й книговидання Політична реклама виступає складовою політичного маркетингу, який політичні актори

використовують у політичній боротьбі з метою впливу на громадську думку. Політична реклама у політичному дискурсі виконує такі функції:

–інформаційну;

–пропагандистську;

–підтримки конкуренції;

–формування стандартів соціальної та політичної поведінки;

–ідеологічну;

–освітню;

–психологічну;

–естетичну та ін.

Політична реклама впливає на зміст та якість політичного дискурсу, соціальних цінностей, традицій і норм, які регулюють політичні відносини. Рівень та характер політичних знань, оцінок та дій громадян, на які здійснює вплив політична реклама, визначає також стан політичної культури у суспільстві.

6. Політична система України

́

Україна — парламентсько-президентська республіка. Унітарна, суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Виконавча влада в країні належить Кабінетові Міністрів, а законодавча — парламенту (Верховній Раді України). Найвищим органом судової влади в Україні є Верховний Суд України. Можливість впливати на роботу усіх трьох гілок влади: виконавчої, законодавчої та судової, має Президент України — згідно з Конституцією він зобов'язаний припиняти будь-які їх дії, що порушують основний Закон України.

Президент обирається всенародним голосуванням на п'ятирічний термін. Президент призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України,

Генерального прокурора України, призначає половину складу Ради Національного банку.

-партійний апарат - організована група людей, для яких партійна, політична діяльність є професією;

-рядові члени (партійна маса).

Соціальну базу партії складають її прибічники, серед яких партія користується найбільшим впливом і які підтримують її упродовж тривалого часу. Виборці, що регулярно віддають цій партії свої голоси на виборах, складають її електорат.

9. Функції політичної партії у суспільстві

В демократичній державі, в суспільному житті політичні партії виконують важливі, соціально значимі функції. Політична партія є специфічним інститутом політичної системи, а тому її функції носять тільки політичний характер.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ:

-ідеологічна функція, формування ідеології та політичних доктрин. Це визначення і формування мети, завдань і принципів, засобів їх досягнення. ----це також виявлення, формування та обґрунтування (політичне відображення) інтересів соціальних груп. В ідеалі мета партії полягає в представництві у політичній системі суспільства інтереси тих соціальних груп, прошарків, класів., інтереси яких вона виражає.

-Виборча функція – участь у виборах в ради всіх рівнів партійним списком, залучення громадян до виборів, агітація за свій партійний список.

-Урядова функція – участь партії у формуванні урядових структур, включаючи формування кабінету міністрів представниками політичної партії, яка перемогла на парламентських виборах. В разі переходу партії в офіційну опозицію – контроль і критика діючого уряду, опозиція до політики правлячої партії – «партії влади».

-Кадрова функція – формування та підбір політичних лідерів, державних і громадських діячів

Серед функцій політичних партій ряд політологів виділяють також:

-формування громадської думки;

-політичне виховання всього суспільства або його частини, яка найбільше пов’язана з тією чи іншою партією, є її соціальною базою чи електоратом на виборах до органів влади;

-політична соціалізація – передача традицій від одного покоління іншому;

У відповідності з функціями політичної партії майже кожна партія намагається визначити проблемні питання зі своєї точки зору і пропонує свою програму для здійснення її на державному, урядовому рівні.

Політичні символи виступають як свого роду образи, дії, спонукаючі людей до дії і впливаючі, передусім на емоції. У цій інтерпретації політична символіка є інструментом здійснення політичної влади - потужним засобом психологічної дії. Так, представники психоаналізу розглядають символ не як атрибут усвідомленої діяльності людини, а як прояви несвідомого в культурі і психіці окремого індивіда. Саме у несвідомому К.Г. Юнг бачив походження символу. Автор висунув концепцію архетипічних знаків, поміщених у свідомість людини від народження, що дозволяє здійснювати семантичну обробку інформації на рівні несвідомого.

Представники політологічної школи у своїх дослідженнях відмічали - в природі символу закладений деякий ізоморфізм природною, соціальною і символічною структур (К. ЛевиСтросс). Символічне навантаження на знак лягати тимчасово - будь-якому суспільству в певний період часу властиві свої особливі символи - але змінити цю тимчасовість досить складно. Наприклад, емблема серпа і молота завжди асоціюватимуться з СРСР Помітимо, що на рубежі 20 століть з'являються теоретичні дослідження символу, що вивчають його політичний зміст. На думку російського ученого А.Ф. Лосева, реальність відображається і знаходить свій сенс в символах, які служать для інтерпретації реальності в людській свідомості. Дослідник дає наступне визначення символу - "ідейна, образна або ідейно-образна структура, що містить в собі вказівки на ті або інші відмінні від неї предмети, для яких вона є узагальненням і нерозгорненим знаком"

10. Статус політичних партій у державі та їх роль у суспільному житті.

Політична партія - добровільна політична організація постійного типу, що здійснює вплив на політичні шляхи та напрямки розвитку громадянського суспільства відповідно до партійної програми і статуту, прагне посісти ключові позиції у владних структурах держави, як правило (але не винятково), через вибори або контролювати їх діяльність у разі перебування в опозиції. Головною ознакою політичної партії, на відміну від іншого громадського об'єднання, є спрямованість її діяльності на здобуття та здійснення державної влади, проведення волі своїх виборців через державні органи і посади.

На відміну від груп тиску, що впливають на політичні події, керівництво країни і громадську думку, політичні партії прагнуть опанувати владою безпосередньо. З огляду на політичні очікування і настрої певної частини населення вони програмно розробляють шляхи розвитку держави і суспільства, а в разі перемоги на виборах втілюють у життя політичну програму через свою більшість у парламенті, формування уряду, призначення на державні посади, ухвалення відповідних законів. Це дає можливість більшості (через парламент і уряд) здійснювати зовнішню і внутрішню політику держави. Як інститути громадянського суспільства, політичні партії є сполучною ланкою між народом і вищими органами влади держави; слугують елементом демократії; реалізують принцип політичного плюралізму. Місця в парламенті (депутати) і в уряді (члени), отримані в результаті перемоги партії на виборах, стають політичними посадами. Носії таких посад є не тільки державними, а й політичними службовцями.

У демократичних державах Західної Європи і Північної Америки політичні системи мають дві-три найбільш впливові партії, що активно беруть участь у виборчих кампаніях і змінюють одна одну у владі і управлінні. Інші партії, що беруть участь у виборах і не перевищують законодавчо встановлений відсотковий бар'єр голосів виборців, не можуть претендувати на партійне представництво в органах влади і управління. Для збільшення можливостей перемоги на виборах низка політичних партій об'єднуються в партійні блоки (наприклад, в Україні на виборах Президента у 2004 р. був створений блок "Наша Україна").

Партійні блоки не слід ототожнювати з політичними рухами - політичними об'єднаннями громадян, більш масовими і менш організованими, ніж партії. Політичні рухи створюються для вирішення гострих актуальних політичних проблем, нерідко без чітко визначеного статуту і програми, а також без обов'язкового фіксованого членства. Вони є тимчасовими утвореннями і після досягнення мети або розпадаються, або перетворюються на одну чи кілька політичних партій. Наприклад, "Народний рух" в Україні, створений у 1989 р., ухвалив програму і статут, у які вносилися доповнення, а незабаром і зміни, пов'язані з подальшими перетворенням його на партію, що була зареєстрована 01.01.1993.

Політичні партії в різних країнах за соціальною спрямованістю програм і діяльності є такі: демократична, лейбористська, ліберальна, комуністична, консервативна, соціалістична, соціал-демократична та ін. Посилюється значення партій, програми яких створено на релігійних засадах: християнсько-демократичні, християнсько-соціальні, ісламські й інші аналогічні партії, що орієнтуються на католицизм, протестантизм, іслам та інші релігії.

В Україні політичних партій і об'єднань з моменту проголошення її незалежності було і є чимало - Народно-демократична партія (НДП), Соціал-демократична партія (СДП), Комуністична партія (КП), Народна партія (НП), Партія промисловців і підприємців, Трудова партія (ТП), політичне громадське об'єднання "Наша Україна" та ін.).

Правовий статус політичних партій в Україні регулюється Конституцією України (ст. 36-37), Законом "Про політичні партії в Україні" (2001 р.), а також іншими законами України. Політичні партії є рівними перед законом. Вони мають право брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України, а також здійснювати інші заходи. їм гарантується свобода опозиційної діяльності. Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій і їх місцевих осередків забороняється, за винятком випадків, передбачених законом. Членами партій в Україні можуть бути тільки її громадяни, яким виповнилося 18 років. Певним категоріям працівників (суддям, працівникам прокуратури, органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, органів Державної податкової служби, військовослужбовцям) заборонено бути

членами будь-яких партій. Статути і програми політичних партій повинні відповідати Конституції країни і чинному законодавству, інакше забороняються їх утворення і діяльність. Забороняється утворення партій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалення міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, зазіхання на права і свободи людини, здоров'я населення. Рішення про утворення політичної партії ухвалюється на її установчому з'їзді (рішення має бути підтримане підписами не менш як 10 тис. повнолітніх громадян України, зібраними у 2/3 районів не менш як 2/3 регіонів України). Реєстрацію політичних партій провадить Міністерство юстиції України, після якої вони набувають статусу юридичної особи. Реєстрація їх обласних, міських і районних організацій чи інших структурних утворень, передбачених статутом, здійснюється відповідними органами юстиції на місцях тільки після реєстрації політичної партії.

Правові статуси політичних партій відрізняються від інших громадських об'єднань, що виявляється в їх правах (висувати кандидатів на вибори до органів державної влади, агітувати за кандидатів, брати участь у нагляді за виборами на виборчих дільницях та у підбитті підсумків виборів тощо) і обов'язках (щорічно опубліковувати в загальнодержавному засобі масової інформації фінансовий звіт про доходи і видатки, а також звіт про майно політичної партії; подавати на вимогу контролюючих органів необхідні документи та пояснення тощо). Права неполітичного характеру, якими наділені політичні партії, як і інші громадські об'єднання, котрі є юридичними особами (діяти від свого імені, користуватися правом власності на майно, залучати кошти для діяльності), є допоміжними. Ці права особливо обмежені у майновій сфері - забороняється: підприємницька діяльність; залучати кошти від іноземних держав, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, крім випадків, зазначених у законі, юридичних і фізичних осіб та ін. Разом з тим партії мають право одержувати фінансування від держави (з 2005 р.).

11. Форми реклами в політичній сфері

Політична реклама – вид реклами за тематикою. Така реклама, в основі якої політична спрямованість, система методів впливу на аудиторію з метою формування та корекції переконань масової аудиторії.

Арсенал політичної реклами, як і реклами комерційної, виключно багатоманітний, її види і форми практично незчисленні. Особливо він значно поповнився в XX столітті, завдяки науковому прогресу, новим комунікаційним технологіям, появі телефону, радіо, телебачення, компютерної техніки, нарешті Internet.

Важливим засобом політичної реклами були і залишаються плакати. Не менше ефективна форма реклами транспаранти.

У відповідності з каналами сприйняття рекламного повідомлення політична реклама підрозділяється на візуальну, аудіальну та аудіо-візуальну рекламу.

Візуальна реклама включає в себе публікації в друкованих ЗМІ, буклети, вуличні щити, плакати, листівки, календарі.

Аудіальна реклама. Це, перш за все, радіопередачі. Їх перевагою є доступність для аудиторії. Якщо у розмовника приємний голос і переконлива мова, його звернення до аудиторії може бути ефективним навіть при непрезентабельній зовнішності. Аудіо-візуальна реклама. Це телевізійна і кіно реклама. Вона є найефективнішою як по каналах доступу до аудиторії, так і по масовості охоплення.

Серед основних методів потрібно назвати: поштову розсилку, телевізійні та радіоролики, наочну агітацію (плакати, розтяжки, щити тощо), сувенірну продукцію (значки, вимпели, бейсболки, прапори, футболки тощо), концерти та інші розважальні заходи.

Поштова розсилка. Дуже ефективна для створення ілюзії спілкування персонально з кандидатом. Політик демонструє увагу до конкретного виборця, вказуючи в листі або поштовій картці ім'я та по батькові адресата. Підпис кандидата свідчить про те, що він особисто звертається до потенційного виборця.

Телевізійні ролики. Перш за все - це престижний вид реклами. Вважається також, що телебачення - наймогутніший канал впливу на виборця.

Наочна агітація. Переважно це плакати. Їх можна розділити на два види: із зображенням політика та без зображення політика.

Із зображенням політика. На цих плакатах виборець бачить обличчя кандидата. Ця особа повинна викликати довіру. Значення має ракурс зйомки, розташування фотографії, якість друку.

Без зображення політика. Як правило, такі плакати містять символи компанії. Тут головна увага надається тому, щоб:

а) привернути увагу виборця; б) зафіксувати увагу, спонукати ознайомитися з плакатом;

в) насадити свідомості виборця основну ідею плаката.

Сувенірна продукція. Використовується для популяризації символіки партії, зображень кандидата та основних гасел кампанії. Тут політична реклама пішла по слідах комерційної. Головна її мета - за допомогою розповсюдження сувенірної продукції забезпечити збереження кандидата або партії в пам'яті виборця.

Узалежності від конкретних цілей, переслідуваних політичною рекламою, можна говорити про такі види:

– ознайомча реклама;

– реклама, що формує імідж суб’єкта політичної діяльності;

– реклама, що інформує про основні програмні цілі політичного суб’єкта;

– рекламу, що відбиває позицію суб’єкта політичної діяльності з конкретних подій.

. Період реалізації та інтенсивність політичних рекламних кампаній дозволяє виділити: - передвиборну політичну рекламу;

– політичну рекламу поміж виборами.

За типом ставлення об’єкта політичної реклами до предмету рекламування виділяється:

– позитивна реклама суб’єкта політичної діяльності;

– контрреклама, спрямована проти політичних опонентів».

12. Реклама: національні особливості в політичній системі України

Існуюча в нашій країні жорстка конкуренція за місце на політичному олімпі, яка з'явилася внаслідок моментального переходу до багатопартійної системи, примушує сьогодні учасників політичних ігор вибирати все більш витончені стратегії своєї поведінки. Ще декілька років тому в умовах багатопартійності, населення України було дезорієнтоване: люди ходили на вибори і голосували за кандидатів і їх гасла, абсолютно не розуміючи, що за цими гаслами ховається.

Перші політичні кампанії характеризувалися в Україні непрофесіоналізмом, сліпим копіюванням закордонного досвіду. Це стосувалося і підходу до організації кампанії, і принципів, прийомів створення політичних іміджів. Рекламна продукція обмежувалася матеріалами вуличного розклеювання й інколи - поштовим розсиланням.

На сучасному етапі виникла також нагальна потреба чітко визначити структурний зміст політичної реклами, докладно розглянути її комунікативні особливості, встановити причинно-наслідкові зв'язки між процесами, що відбуваються в рамках виборчих кампаній.

Усуспільстві зростає недовіра до прозорості й чесності виборів, оскільки утвердилась думка, що «всі політики - злодії», а тому й голосувати немає за кого. Значній частині населення України притаманна неучасть у голосуванні.

Крім того, політична реклама - це не надто вдале поле для креативних рішень і нових технік. Принаймні так прийнято ставитися в політичному середовищі до цього питання, тому, що продуктом такої реклами виступає не товар (марка, бренд), а, як правило, конкретна людина. Навіть якщо рекламується політичний блок чи партія, головна асоціація йде із першою особою - це є головне правило політичної реклами.

Ще однією з особливостей політичної реклами в Україні є застосування негативної політичної реклами (інша назва - антиреклама) у виборчих кампаніях. Щодо тенденцій розвитку такого явища, то повністю позбутися брудних технологій найближчим часом Україні не вдасться.Проте регулювати політичну рекламу можна і потрібно. Насамперед, треба ухвалити Закон "Про політичну рекламу". Також варто створити стурктуру, яка стежитиме за якістю рекламного продукту. Специфіка політичної реклами полягає ще й у тому, що політична реклама виконує важливу суспільну функцію, зокрема йдеться про участь у формуванні культурно значимих образів та традицій суспільства.