radchyk

Науков³ записки ²нституту журнал³стики. Том 45. 2011. Жовтень–грудень.

Науков³ записки ²нституту журнал³стики. Том 45. 2011. Жовтень–грудень.

Узагальнивши теоретичний досвід московських колег щодо критеріїв жанроутворення, В. Здо ровега сформулював їх так: «І першим з них є об’єкт відображення, тобто конкретний життєвий матеріал, який лягає в основу журналістського твору».

Ведучи мову про залежність твору журналістики від об’єкта відображення, слід мати на увазі ще один аспект проблеми. Річ у тому, що усю сукупність творів журналістики можна поділити на дві нерівнозначні жанрові групи: твори, які безпосередньо відображають дійсність (замітка, кореспонденція, лист, репортаж, нарис, фейлетон) і твори, які характеризуються опосередкованим об’єктом пізнання, є вторинними щодо реальності (рецензія, огляд преси, звіт, частково інтерв’ю тощо). У вторинних творах журналіст має справу з уже відображеною кимось дійсністю. Автор зіставляє відображене із життям, із власною позицією, а іноді просто інформує про те, що хто сказав, написав, задекларував.

Другим і чи не найважливішим критерієм поділу творів журналістики на жанри є призначення виступу. Дуже багато залежить від того, яку мету перед собою ставить редакція і конкретний автор. Якщо журналіст хоче просто повідомити про той чи той факт, подію, то маємо справу із заміткою, хронікою, тобто тим, що переважно об’єднується поняттям «новини». Коли ж треба детальніше відтворити подію, автор вдається до звіту, репортажу. Позиція людини, її погляд на те чи інше явище, її думки і висновки потребують діалогічної форми відтворення реальності. І тут у права вступає такий жанр, як інтерв’ю в його різноманітних модифікаціях – від фіксації висловлювання людини до аналітичного діалогу між журналістом і його співрозмовником.

Потреба не просто повідомити про щось, а проаналізувати явище, сукупність фактів, суспільні процеси, порушити ту чи ту підказану життям проблему оживила такі жанри, як коментар, стаття, огляд.

Ще складніші завдання ставить перед собою автор нарисів чи публіцист-сатирик, есеїст. Нарис дає можливість розкрити ті або інші тенденції, явища, процеси через зображення людини, соціальні групи людей. Це один з найважливіших людинознавчих жанрів, який зближує журналіс тику з художньою літературою. Політичний портрет, який сьогодні майже витіснив, з огляду на певні причини, традиційний портретний нарис, відображає за допомогою певних соціолого-публіцис тичних засобів відповідні політичні постаті, що діють на політичній арені. Сатирична замітка, фейлетон, памфлет дають змогу висміяти, засудити негативні явища життя, відступи від норм моралі.

Третій критерій – масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення. Цей критерій дає змогу не тільки вирізняти матеріали інформацій- но-описові й аналітичні, а й диференціювати літературні різновиди у групі аналітичних жанрів. Це найбільше впадає у вічі під час порівняння таких усталених форм публіцистики, як коментар, стаття, огляд. Вони, крім інших ознак, різняться саме широтою охоплення життя, масштабністю узагальнень.

Четвертим критерієм поділу творів журналістики на жанри є особливості літературно-стилі- стичних засобів вираження задуму. Одні мовностилістичні прийоми використовуються у подієвій інформації, інші – в есе чи фейлетоні. Те, що має вигляд цілком природного у діловій кореспонденції (цифрові викладки, практичні поради, описи технологічних процесів), не годиться для нарису чи заміток публіциста, у яких має бути наявним образне відтворення дійсності, і зовсім не підходить для нарису інструктивний стиль мислення. Надмірна суб’єктивність бачення, метафоричність викладу, природна у жанрах художньо-публіцистичних, може бути не тільки зайвою, а й протипоказаною в офіційному повідомленні. Особливих мовностилістичних засобів вираження думки, публіцистичної ідеї потребують есеїстичні, сатирико-публіцистичні жанри, зокрема фейлетон, памфлет, для яких автор мусить знайти не лише комічну ситуацію чи сатиричний образ, а й відповідний тон розповіді, мовні засоби комізму, тобто вміння опрацювати факт сатирично.

Жанри журналістики групуються на інших засадах: домінування повідомлення – в інформаційних жанрах; аналітичного начала – в публіцистиці; ще складнішого поєднання аналізу й образ- но-художнього осягнення реальності – у художньо-публіцистичних творах [5, 144–147].

Жанроутворювальними чинника ми Г. Мель - ник та А. Тепляшина називають такі: відображення; функція, яку вони виконують; характер і властивості; своєрідність предметів і явищ, які відображаються; ступінь проникнення (глибина) в дійсність; методи і прийоми відображення дійсності [9, 104].

Початки наукової дискусії щодо історичного розвитку груп газетно-журнальних жанрів закладено в підручнику «Жанри радянської газети». В ньому подано вже три групи жанрів, а також зроблено спробу віднести до кожної групи конкретні жанри. Хоча, зазначимо, тут цей поділ умовний, розмитий. Наприклад, до групи інформаційних жанрів автори відносять замітку, звіт, репортаж, деякі кореспонденції, огляди, багато різновидів інтерв’ю. Підставою для виділення цих жанрів в інформаційну групу вони називають їх спільне призначення – високо оперативне пові-

Газетно-журнальні жанри: методологічні проблеми викладання в українській школі журналістики

Науков³ записки ²нституту журнал³стики. Том 45. 2011. Жовтень–грудень.

рів», який побачив світ у 1989 році, крім інформаційної, аналітичної, художньо-публіцистичної групи жанрів, чи не вперше в теорії жанрології було виділено в окремі групи «Сатиричні жанри» та «Жанри фотожурналістики» [14, 290–321].

Укиївській школі журналістики ще з 90-х років минулого століття було розроблено систему жанрів зображальної журналістики [15, 11] та сатирико-гумористичних жанрів [16, 12].

Крім них, розроблено програму курсу «Жу рналістське розслідування», який протягом ба гатьох років успішно викладається студентам Інституту журналістики [17, 7]. До речі, такий актуальний нині жанр, як журналістське розслідування, у західній школі журналістики відноситься до новинних (інформаційних) жанрів, однак сучасна російська та українська школи журналістики на основі синтетично-змістового компоненту жанру відносять цілком справедливо журналістське розслідування до аналітичних жанрів.

Упроцесі наукових досліджень, розробок, узагальнень останніми роками в Інституті журналістики науковці дотримуються такої класифікації груп жанрів на основі логічно-композиційних ознак твору: до першої групи відносяться інформаційні жанри (замітка, інтерв’ю, репортаж, звіт); до другої – аналітичні жанри (кореспонденція, стаття, коментар, огляд, лист, огляд ЗМІ, огляд листів, рецензія); до третьої – художньопубліцистичні жанри (зарисовка, нарис, есе); до четвертої – сатирико-гумористичні жанри (фейлетон, памфлет, пародія, епіграма). Окремо вивчаються жанри зображальної журналістики (інформаційні жанри фотожурналістики, аналітичні жанри фотожурналістики, художньо-публі- цистичні жанри фотожурналістики).

Однак усі названі жанри мають ще й багато різновидів. Журналістика – професія динамічна, жанри теж перебувають у постійному розвитку, тому науковці сучасних російських шкіл журналістики пропонують інноваційні жанрові форми журналістських творів, які, власне, не вкладаються у парадигму жанрових компонентів.

Учені санкт-петербурзької школи журналістики Г. Мельник та А. Тепляшина пропонують таку типологію груп жанрів: інформаційні – хроніка, замітка, розширена інформація, звіт, репортаж, інтерв’ю; аналітичні – коментар, кореспонденція, стаття, огляд, огляд преси, рецензія; художньопубліцистичні – замальовка, нарис, есе, памфлет, фейлетон [9, 107–154]. Хоча жанр «розширена інформація» наврядчи відповідає самостійному інформаційному жанру, як, до речі, і хроніка, яка є різновидом замітки.

З часу виходу у світ навчального посібника

жанрів, і до сьогодні не припиняється дискусія

викладачів про доцільність цієї типології взагалі. На думку О. Тер тичного, до групи інформаційних жанрів відносяться: замітка, інформаційна кореспонденція, інформаційний звіт, інформаційне інтерв’ю, бліц-опитування, запитання-відповідь, репортаж, не кролог; до аналітичних – аналітичний звіт, аналітична кореспонденція, аналітичне інтерв’ю, аналітичне опитування, бесіда, коментар, соціологічне резюме, анкета, моніторинг, рейтинг, рецензія, стаття, журналістське розслідування, огляд, огляд ЗМІ, прогноз, версія, експеримент, лист, сповідь, рекомендація (порада), аналітичний прес-реліз; до художньо-публіцистичних – нарис, фейлетон, памфлет, пародія, сатиричний коментар, житейська історія, легенда, епіграф, епітафія, анекдот, жарт, гра [11, 53–303].

Зцього приводу цілком справедливо пише

М.Василенко: «Але однозначно (за класифікацією О. Тертичного) не буває аналітичного або інфо р аційногом інтерв’ю, як визначає їх автор. Інтер в’ю завжди інформаційне, це апріорі визначають усі журналістикознавчі школи у світі. До аналітичної групи О. Тертичний відносить також моніторинг, рейтинг, версію, експеримент і т. д. Тут усе зрозуміло без коментарів: у підручник, який теоретично має привносити новації в журналістську науку, включено інструментарій інших гуманітарних наук. Головне, що не брати до уваги твори О. Тертичного не можна – вони існують вже через те, що доступної фахової літератури дуже мало. Але коли фахівець може майже одразу розпізнати псевдонаукові тверд же- н ня, то студенти-журналісти, які не мають практичного досвіду, починають плутатись у дефініціях, що, зрештою, призводить до погіршення якості їхньої професійної підготовки.

Інакше як можна пояснити студентам той факт, що до групи інформаційних жанрів О. Те р- тичний відніс некролог?» [6, 188].

Науковці В. Іванов та О. Мелещенко відкритим текстом стверджують, що О. Тертичний «бага то чого наплутав у своїй книзі «Жанры периодической печати». Так, один із методів журналістської творчості – експеримент (згадаймо класика цього журналістського методу А. Рубінова!) О. Тертичний подає як… новітній жанр. Так само не витримує критики його жанр версія (насправді, це швидше рубрика, під якою розміщуються або аналітична стаття, або журналістське розслідування» [18, 150].

На нашу думку, відповідь на суперечливі твердження О. Тертичного дає праця В. Різуна та Т. Скотникової, в якій вони обґрунтували методи досліджень у журналістикознавстві, до яких відносять: описові методи, аналіз документів, спостереження, опитування, інтерв’ю, анкетне опитування, експертне опитування, експеримент, прогнозування [19, 144].

Науков³ записки ²нституту журнал³стики. Том 45. 2011. Жовтень–грудень.

мою в українській школі журналістики відноситься до групи аналітичних жанрів.

Таким чином, за Вальтером фон Ла Рошем, у повідомленні (кореспонденції) журналіст наводить багато цитат, які можуть бути досить розлогими. Повідомлення може мати в собі елементи репортажу тоді, коли репортер не тільки детально розповідає про подію, а й ознайомлюється з місцем події та розповідає про свої враження.

А репортаж не замінює собою новину чи повідомлення, а лише доповнює їх. Репортер розповідає про те, що він побачив і про що дізнався, нотує для себе промовисті деталі. Репортаж не є ані коментарем, ані дослідженням. Він має більше спільного зі спостереженнями, ніж з аналізом, з речами, ніж з поняттями.

Репортаж – це інформаційний жанр. Через репортаж журналіст веде читача чи слухача на місце події; читач або слухач бачить речі очима репортера. Цією суб’єктивізацією почуттєвих вражень і має обмежуватися вплив суб’єктивного чинника. А в інших матеріалах – при збиранні інформації, описові – журналіст має прагнути об’єктивності.

І про нарис. Постійне чергування поглядів та абстракції, опису та висновку визначає жанр нарису. Тому автор нарису – це більше, ніж репор тер: він також зображує, але лише для ілюстрації того, що він хоче показати або пояснити.

Ми знаємо, що жанр нарису в українській школі журналістики відноситься до групи художньо-публіцистичних жанрів. І його призначення зовсім інше.

Інтерв’ю та опитування. Інтерв’ю, як правило, містить багато запитань до однієї особи, а опитуван ня – лише одне запитання, але до багатьох осіб.

Ось як визначає Вальтер фон Ла Рош повідомлення кореспондента й аналітичний матеріал. Кореспондент подає додаткову інформацію, яку він отримав від когось, його робота полягає в тому, щоб розмовляти з компетентними і впливовими людьми, а у своїх кореспонденціях розповідати лише про важливі події та явища. Спираючись на власне знання теми і людей, кореспондент подає інтерпретацію того, як бачать і відчувають певні політики ту чи іншу подію.

До жанрів, які передбачають висловлювання думки, автор відносить коментар, глосу, рецензію.

На думку автора, коментар передбачає інформування. Журналіст не повинен розширено подавати факти, які коментуються, а лише посилатися на них. Але чи справді матеріал буде прокоментовано, залежить від відповіді на такі запитання: Чи вимагає матеріал реагування? Чи зацікавлена громадськість у публіцистичній реакції, або хоча б мала бути зацікавленою? Чи належить матеріал до тих небагатьох найважливіших тем, для коментування яких знайдеться місце?

І зовсім невідомим для українського журналіста є жанр глоса. Що ж він собою являє у трактуванні Вальтера фон Ла Роша? Відмінність глоси від коментаря полягає не в тематиці, а у стилі. Про це свідчить стисла характеристика глоси, яку запропонував журналіст Рейнгардт Штум: «Полемічна, безкомпромісна, непоступлива. То ч- но змальовує уразливе місце. Не аргументує, а викриває, не поміркована, а жорстка, смішна, іронічна, позбавлена нещирості… Суть має бути несподіваною, переконливою, влучною». Діяти через іронію, а не через безпосереднє змалювання обставин – це найчастіше вживаний стилістичний прийом глоси.

В українській школі журналістики рецензія відноситься до аналітичних жанрів. Вальтер фон Ла Рош характеризує її так: рецензія – жанр висловлення думки в літературі та художній критиці, навіть якщо сам термін рідко вживається в редакційній практиці. Рецензіями є обговорення книг і кінокритика, а також матеріал з оцінкою якоїсь художньої виставки або ж компетентне висловлювання журналіста про якусь галузь мистецтва: архітектуру, театр, оперу, концерт, балет, телеабо радіовиставу тощо.

Отже, вивчивши праці українських, російських та інших зарубіжних учених-журналісти- кознавців, ми дійшли насамперед того висновку, що київська, львівська, харківська школи журналістики упродовж багатьох років мають ґрунтовні й незаперечні дослідження своїх науковців у галузі журналістикознавства, зокрема й жанрології. Тому, враховуючи численні напрацювання з даної проблематики, ми про понуємо взяти їх за основу при класифі ка ції жанрів і поділу їх на групи. Отже пропо нуємо такий поділ: 1. Інформаційні жанри (замітка, інтер- в’ю, репортаж, звіт). 2. Аналітичні жанри (корес понденція, стаття, коментар, огляд, лист, огляд листів, огляд ЗМІ, рецензія, журналістське розслідування). 3. Художньо-публіцистич- ні жанри (зарисовка, нарис, есе). 4. Сатирикогумористичні жанри (фейлетон, памфлет, пародія, епіграма, байка, гумореска, шарж, анекдот). 5. Жанри зображальної журналісти ки.

1.Різун В. В. Теорія масової комунікації : підручник / В. В. Різун. – К. : Видав. центр «Просвіта», 2008. – 260 с.

2.Григораш Ä. С. Журналістика у термінах і виразах / Д. С. Григораш. – Львів : Вид. об’єд. «Вища школа». – 296 с.

3.Êарпенко В. Журналістика: основи професіональної комунікації / Віталій Карпенко. – К. : Норапрінт, 2002. – 348 с.

4.Серажим Ê. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність : монографія / Катерина Серажим [за ред. В. В. Різуна] ; КНУ імені Тараса Шев ченка. – К., 2002. – 392 с.

Газетно-журнальні жанри: методологічні проблеми викладання в українській школі журналістики

П о д а н о д о р е д а к ц і ї 1 8 . 1 0 . 2 0 1 1 р .

Radchyk Raisa. Newspaper and magazine’s genres: methodological problems of teaching in the Ukrainian school of journalism.

The article describes the structure of genres in the national print journalistic practice. It examines the development of genre theory and raises various issues in teaching practices concerning influences of West European and Anglo-American researchers. The article also proposes sophisticated classification of genre groups.

Keywords: genre, sort, species, magazine, newspaper, genre component, genre format, genres groups, professional communicant, information product.

Радчик Р. В. Газетно-журнальные жанры: методологические проблемы преподавания в украинской школе журналистики.

Рассматривается жанровая структура национальной прессовой журналистики и эволюция формирования жанрологии. Также затрагивается проблема преподавания групп жанров, которые сложились объективно, в связи со значительными воздействиями на жанрообразование методик и исследований западноевропейских и англо-американских ученыхжурналистиковедов. Предлагается устоявшаяся классификация групп газетно-журнальных жанров.

Ключевые слова: жанр, род, вид, журнал, газета, журналист, жанровый компонент, формат жанра, группы жанров, профессиональный коммуникант, информационный продукт.

Науков³ записки ²нституту журнал³стики. Том 45. 2011. Жовтень–грудень.