28. Тепер проаналізуємо зміну оптимуму споживача під впливом зміни ціни одного з благ. Припустимо, що за інших рівних умов ціна товару поступово знижується від до (рис. 5.4.а). Бюджетна лінія обертається назовні праворуч вздовж абсциси, при цьому її кутовий коефіцієнт зменшується, що означає зміну відносної ціни товару , – він стає дешевшим порівняно з благом . Відрізки показують максимальні кількості товару , які споживач міг би придбати за різних цін, якби витрачав весь свій доход лише на нього. Точки на рис. 5.4.а) визначають рівноважні комбінації товарів та за різних рівнів ціни блага . З’єднавши точки рівноваги плавною лінією, одержимо криву „ціна – споживання”.

Крива „ціна – споживання” показує функціональну залежність між обсягом споживання блага та його ціною; вона сполучає всі точки рівноваги споживача, пов’язані зі зміною ціни одного з благ. На її основі будується крива індивідуального попиту.Криву індивідуального попиту на товар отримаємо, якщо перенесемо рівноважні обсяги споживання товару у систему координат „ціна – кількість товару ” (рис. 5.4.б) Крива попиту показує обсяг споживання товару як функцію ціни. Властивості кривої попиту:§ крива попиту відображає зміну рівня корисності споживача: чим нижчою є ціна, тим вищий рівень добробуту вона забезпечує споживачеві;§ кожна точка кривої попиту є точкою оптимуму споживача на певному рівні корисності;§ в міру зниження ціни товару гранична норма заміни благ зменшується, тобто справджується закон спадної граничної корисності.

29. Ефекти доходу та заміни Зміна ціни чинить двоїстий вплив на споживчий кошик. З одного боку, благо стає дешевшим або дорожчим відносно інших товарів, що стимулює зміну структури споживання: дорожчі блага замінюються дешевшими. Це – ефект заміни. З іншого боку, одночасно відбувається зміна реального доходу споживача за незмінного номінального: якщо ціна одного з товарів знижується, то вивільняється частина доходу, котра може бути використана для купівлі додаткових одиниць даного блага або додаткових одиниць інших благ. Це – прояв ефекту доходу. В аналізі поведінки споживача важливо відокремити дію цих складових загального ефекту, тому що вони можуть мати однакову спрямованість, підсилюючи реакцію споживача на зміну ціни, або різну, викликаючи інші наслідки. Концепцію розмежування ефектів заміни та доходу розробили український економіст і математик Євген Слуцький (1915 р.) та англійський економіст Джон Хікс (30-ті рр. ХХ ст.). Хоча модель Слуцького була розроблена раніше, в сучасній мікроекономіці більш поширений аналіз моделі Хікса.Для визначення відокремленої дії кожного з ефектів спочатку припускають, що споживач після зміни ціни одного з благ зберігає незмінним свій рівень добробуту, умовно скоротивши свої видатки так, щоб реальний доход залишався на рівні початкового. Це дає можливість проаналізувати зміну споживання, враховуючи лише зміну відносних цін, яку графічно показує зміна кута нахилу бюджетної лінії, тобто виділити ефект заміни. Для розмежування дії ефектів графічно застосовується побудова допоміжної прямої – компенсуючої бюджетної лінії. Економічний смисл добудови – визначити, якою стала б структура ринкового споживчого кошика, якби змінились лише відносні ціни благ. Далі, залишаючи незмінними відносні ціни (новий кут нахилу бюджетної лінії незмінний), досліджують лише вплив зміни реального доходу, що графічно відображається паралельним зміщенням бюджетної лінії. 

30. Уподобання споживача

Перед споживачем постійно стоїть вибір, який з товарів є кращий і який з них приноситиме йому максимальну корисність. Весь цей вибір можна спростувати за допомогою графічного зображення двох товарів на графіку. За допомогою кривої байдужості можна зробити різні комбінації вибору товару, які б приносили максимальне задоволення.Крива індеферентності ( або крива байдужості ) - показує нам комбінацію двох товарів з однаковою кількістю задоволення, яке отримує споживач і ставить його у стан невизначеності.Вибір двох товарів, залежить від корисності, яку вони приносять споживачеві.

Крива байдужості є спадною, адже вона показує обернену залежність двох товарів, які приносять споживачеві користь. Кожна точка відображає різні комбінації вибору товарів, але взагальному користь від кожного товару є однакова.

Також криві індеферентносі мають свої властивості: 1. Криві індеферентності ніколи не перетинаються.2. Криві індеферентності є завжи спадними.3. Криві індферентності розміщені так, що є увігнутими до початку координат. 4. Чим дальше криві індеферентності розміщені від початку координат, тим більший рівень корисності вона характеризує для споживача. Важливою ознакою споживача є те, що він має схильність до заміни одного товару на інший ( це притому, що якість його не буде гіршою від попереднього). Цінність грошей у часі. Серед основних причин, чому гроші втрачають свою вартість, виділяють наступні: 1. Інфляція; 2. Ризик; 3. Схильність до ліквідності. Інфляція пов’язана із загальними підвищенням цін у країні. Коли ростуть ціни, падає вартість грошової одиниці. Іншими слова-ми, купівельна спроможність грошей сьогодні вища, ніж буде завт-ра: через рік за одну грошову одиницю можна буде купити більше, ніж за ту саму одиницю через два роки. Ризик, або невпевненість у майбутньому, також зменшують вартість грошей. Через побоювання прийдешнього ризик з часом зростає. Більшість людей хоче уникнути ризику, а тому вище цінує гроші, які є сьогодні, аніж ті, що мають бути у майбутньому. Вони готові віддати свої гроші тепер в обмін на гроші в майбутньому, але тільки за відповідну компенсацію. Неможливо точно передбачити чи повернуться гроші, вкладені в проект. Немає жодної гарантії, що якась фінансово міцна компанія буде такою завжди. Інвестори не можуть бути впевнені, що отрима-ють дивіденди і, що ціна акцій не впаде.

31. Виробнича функція з двома змінними чинниками.

Для того ,щоб рідприємство номально функціонувало йому потрібний набір пених чинників: праця та капітал.

Праця - це свідома, доцільна діяльність людини, спрямована на видозміну речовин природи з метою створення необхідних для задоволення потреб людини матеріальних і духовних цінностей.

Капітал - це річ або комплекс грошових ресурсів ( машин, механізмів, інструментів, обладнання).

Для того щоб зробити аналіз, як на обсяг виробництва впливає праця та капітал, використаємо спеціальний графік. Графічне зображення ( ізокванта ) показує цю залежність.

Ізокванта - це така крива, яка показує всі можливі комбінації ресурсів, які використовуються або можуть використовуватися для виготовлення певної кількості продукції.

Карта ізоквант – це пений набір рядів ізоквант, які відображають максимальний випуск продукції за будь-якого набору чинників виробництва.

Граничний коефіцієнт (норма) технологічного заміщення визначається нахилом ізокванти в будь-якій точці і показує співвідношення, в якому один вхідний чинник може бути замінений іншим, не викликаючи при цьому зміни обсягів виробництва.

32. Формою і мірою всіх видів руху є час. Час - загальна форма буття матерії, що виражає тривалість її існування і послідовність зміни станів усіх матеріальних систем і процесів у світі.Економічні функції, що виконує час, можна позначити таким чином: 1. Простір людського розвитку. Будь-які процеси (у тому числі виробничі) мають тривалість, тобто початок і закінчення: час життя людей, тривалість трудового періоду, тривалість виготовлення машини, тривалість будівництва об'єкта. 2. Кількісна міра різних речей. Доречно згадати, що багато економістів називали робочий час «загальним предметом», «загальним товаром», «загальними грішми». 3. Характеристика якості проходження економічних процесів. Слід насамперед виділити час виробництва, час обороту капіталу (період виробництва, час обороту капіталу (період окупності інвестицій) і час обороту обігових коштів. Час надає можливість виміряти:витрати праці на виробництво одиниці продукції;співвідношення між продуктивними інепродуктивними (простої, відпочинок)витратами часу, а отже, ущільненість праці, напруженість, інтенсивність; швидкість оборотності капіталу;4. Якісна характеристика різних товарів і послуг. Показник часу характеризує якість різних товарів так само, як і інші чинники (такі,наприклад, як колір, температура, функціональність тощо). Щоб це зрозуміти, досить відповісти на такі питання: чи байдуже вам, коли було зібрано полуницю, яку ви збираєтеся купувати (або якої свіжості м'ясо, риба, помідори); у який час робочої зміни вам привезуть бетонний розчин для будівельних робіт; у яку пору року (сезон) вам пропонують теплий (легкий) одяг для купівлі, у якому році він виготовлений.5. Кількісна і якісна характеристики динаміки економічного руху(розвитку). Тільки зіставляючи характеристики економічних процесів у різні періоди часу, можна оцінити тенденції, динаміку, швидкість економічних процесів. 6. Середовище ритмічності економічних процесів. Чіткі часові ритми властиві будь-яким видам руху. Квіти розкриваються і закриваються в певний час, «за розкладом» співають солов'ї, ритми пронизують життєдіяльність людського організму. Подібна ритмічна специфіка властива

й економічним процесам.Ефект часу. Оскільки для зміни кількості використовуваних у різних виробничих процесах вхідних факторів необхідно затратити різний час, важливо розрізняти його короткий і довгий періоди.Короткостроковий період часу — це час, протягом якого один чи більше виробничих факторів не можуть змінитися. Фактори виробництва, обсяг яких неможливо зміни­ти на даному проміжку часу, називають постійними (фіксованими).Наприклад, якщо випуск заданого обсягу продукції має бути здійснений за три робочих дні, то за цей час змінити певну частину вхідних факторів, скажімо виробничих потужностей неможливо. Однак інтенсивність використання наявних виробничих потужностей у межах короткого періоду може змінюватися. Короткостроковий період являє собою період фіксованих потужностей.

33. Продукт змінного ресурсу. Для кращого розуміння взаємозв'язку кількості використовуваних факторів і обсягу виробництва дослідимо вплив зміни лише одного фактора (кількість інших залишається незмінною). З'ясування динаміки обсягу виробництва залежно від динаміки змінного фактора важливе для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Загальний продукт Загальна кількість продукту, виробленого при використанні визначеної кількості змінного фактора і при незмінних інших факторах називається — загальним продуктом (ТР) цього змінного фактора:ТР =f(х, у,z...), або Q =/(К, L, М...),де у— змінний фактор; х, z.... — сталі фактори.Загальний продукт, виготовлений на основі наявних ресурсів, відображає про­дуктивність як сталих, так і змінних вхідних факторів. Кількість виготовленої про­дукції, отриманої за певної комбінації вхідних факторів, залежить від:

• поточного стану вибраної технології;• загальної ефективності, властивої тій чи іншій фірмі;• величини діючого підприємства або абсолютної кількості вхідних факторів;• пропорції використання ресурсів (відношення сталих факторів до змінних).Для характеристики діяльності фірми використовують також поняття серед­нього і граничного продукту.

Середній продукт

34. Двофакторна виробнича функція. У довгостроковому періоді фірма може змінити як технологію виробництв, так і його масштаб. Зміна технології веде до зміни функціональної залежності між структурою затрат ресурсів і випуском. Для аналізу застосовуються дво– і багатофакторні виробничі функції. Коли виробничому процесі капітал ( K ) і праця ( L ) можуть замінювати один одного, пропорції між ресурсами вимірює показник капіталоозброєності праці (K / L). Двофакторна виробнича функція може бути представлена у табличній („виробнича сітка”), графічній(ізокванта) і аналітичній формах. Ізокванта– це крива однакової кількості продукту, яка відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, що забезпечують певний фіксований рівень випуску. Кожна з комбінацій факторів виробництва на ізокванті представляє свій технологічний спосіб виробництва. Наприклад, в точці A переважає машинна технологія, а в точці D виробництво продукції здійснюється переважно за рахунок ручної праці.Ізокванти ранжирують рівні виробництва подібно до кривих байдужості, які ранжирують рівні задоволення. Рівень виробництва зростає з кожною наступною, розташованою вище від попередньої, ізоквантою. Можна відмітити ще кілька властивостей кривих стабільного рівня виробництва: ізокванти, що відображають різні рівні випуску, не можуть перетинатися; ізокванти опуклі до початку координат і не перетинають осі координат, а лише необмежено наближаються до них, оскільки фактори виробництва можуть лише частково замінювати один одного, але повна заміна, як правило, неможлива, що відповідає припущенню про абсолютну необхідність для виробництва обох факторів. Властивості ізоквант - Ізокванта має від'ємний нахил. * Це означає, що вздовж даної ізокванти скорочення годин споживання праці обумовлює збільшення годин роботи машин, щоб не доnустити зменшення обсягів виробництва. * Позитивний нахил означав би, що збільшення використання одного фактора обумовлює збільшення використання іншого. - Ізокванта має вигляд вигнyгиx кривих. - Ізокванти, які розташовані далі від початку координат, відповідають більшому обсягу випуску.

35. Визначення зростання обсягу продукції, пов'язаного із зростанням усіх факторів, є головним у плануванні розвитку виробництва фірми на довгостроковий період. За­лежність приросту обсягу випуску продукції фірми від збільшення використання всіх виробничих факторів на довгостроковому етапі розкриває закон ефекту масштабу.Теорія виробництва поряд з іншими проблемами виявляє зв'язки між ефективністю виробництва і масштабами госпо­дарської діяльності, досліджує залежності між вхідними ви­робничими факторами і вихідною продукцією. Важливим поняттям цієї теорії є закон ефекту масштабу (ЗЕМ).Закон ефекту масштабу виражає зміни економічної ефективності при зростанні масштабів господарської діяльності. Цей закон відіграє важливу роль у мікроекономічному аналізі. Він пояснює траєкторію кривої випуску продукції; виражає зв'язки між усіма вхідними факторами та обсягом виробництва; показує, що буде з рівнем виробництва, якщо пропорційно змінюється (збільшується чи зменшується) рівень вхідних факторів.Залежно від характеру зв'язків між ефектом і обсягом діяльності в довгостроковому періоді часу можна виділити зростаючий, незмінний і спадний ефекти масштабу.

ЗРОСТАЮЧИЙ ЕФЕКТ МАСШТАБУ Зростаючий ефект масштабу відображає зростання економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання усіх вхідних факторів спричиняє більше ніж пропорційне зростання рівня виробниц­ттва. Інакше кажучи: подвоєння всіх вхідних факторів зумовлює більше ніж у два рази зростання рівня виробництва.Зростання середньої продуктивності виробництва приводить до того, що ко­жен вхідний фактор стає продуктивнішим. Зростання середнього випуску про­дукції на одиницю вхідних факторів спричинює більше ніж пропорційне зростан­ня загальної кількості продукції.

36.   Сутність витрат виробництва та їх види. У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Наприклад, вода з криниці. Вона є для багатьох дарунком природи. Тому витрати — це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції. Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва. По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок — підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.  Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.  По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці — бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств.   У цій темі витрати виробництва розглядаються як категорія мікроекономіки.   При з’ясуванні сутності витрат слід пам’ятати, що їх існування в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Якщо для виробництва деякого конкретного товару використано певні ресурси, то це означає, що їх застосування вже неможливе для виробництва якогось іншого товару. Витрати в економіці пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, — це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варіанті їх застосування. Для кращого розуміння цього положення слід звернутися до теми 2, де розглядається проблема виробничих можливостей. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.

 Економічні витрати — це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

 Економісти вважають витратами всі платежі — явні та неявні, — які потрібні для залучення ресурсів до конкретного виду діяльності.   Виплати фірми, пов’язані з виробництвом продукції або наданням послуг, можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми.   Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ресурсів (праці, сировини, енергії і т. д.), які не є власністю даного підприємства. Але підприємство може використовувати ресурси, що належать до його власності.    Використання будь-якого ресурсу пов’язано з певними витратами, незалежно від того, кому він належить, і власні ресурси підприємства хоча й не оплачуються, але чогось коштують. Виходячи з логіки економічної доцільності власні ресурси теж підкоряються загальним закономірностям альтернативності використання ресурсів.   Витрати на власний і самостійно використаний ресурс є внутрішніми витратами.

 Приклад. Припустимо, що перукар, який надає відповідні послуги населенню, є власником приміщення і відповідного устаткування. Хоча на підприємстві відсутні зовнішні витрати, внутрішні є. Адже перукар, використовуючи власне приміщення, недоодержує щомісячний дохід, котрий він міг би одержати, здаючи це приміщення в оренду. Так само буде і з оплатою праці самого перукаря, яку він отримав би, виконуючи відповідні функції на підприємстві, що належить іншому власникові.

37. Короткостроковий період — це часовий проміжок, протягом якого фірма не в змозі змінити свої виробничі потужності. Впливати на хід і результативність виробництва вона може лише шляхом зміни інтенсивності їх використання.У цей період фірма може оперативно змінювати змінні фактори – кількість праці, сировини, допоміжних матеріалів, палива.

В короткостроковому періоді розглядаються постійні, змінні, загальні, середні і граничні витрати.Постійні витрати (TFC) — витрати, величина яких у короткостроковому періоді не змінюється при зміні обсягу виробництва. Їх іноді називають «накладними видатками». До постійних витрат відносяться витрати на утримання виробничих будинків, закупівлю устаткування, рентні платежі, відсоткові виплати за кредитами, зарплата управлінського персоналу, комунальні платежі, оренда, амортизація і т. і. Ці витрати повинні фінансуватися навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє.Змінні витрати (TVC) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Якщо продукція не виготовляється, то вони дорівнюють нулю. До змінних витрат відносяться витрати на придбання сировинних ресурсів, палива, енергії, оплата транспортних послуг, заробітної плати робітникам і службовцям.Загальні витрати (ТС) — сукупні витрати фірми, рівні сумі її постійних і змінних витрат.Загальні витрати визначаються за формулою:

Загальні витрати збільшуються у міру збільшення обсягу виробництва. Витрати на одиницю вироблених благ мають форму середніх постійних витрат , середніх змінних витрат ісередніх загальних витрат .

Середні постійні витрати (AFC) — це загальні постійні витрати на одиницю продукції. Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то під час розділення їх на обсяг виробництва, що збільшується, середні постійні витрати будуть падати у міру збільшення кількості випуску продукції, оскільки фіксована сума витрат розподіляється на дедалі більше одиниць продукції. І, навпаки, при скороченні обсягу виробництва середні постійні витрати будуть зростати.Середні змінні витрати (AVC) — це загальні змінні витрати на одиницю продукції. Середні змінні витрати спочатку падають, досягаючи свого мінімуму, потім починають зростати.Середні (загальні) витрати (ATC) — це загальні витрати виробництва на одиницю продукції. Вони визначаються двома способами:а) шляхом поділу суми загальних витрат на кількість виробленої продукції:

б)шляхом підсумовування середніх постійних витрат і середніх змінних витрат:АТС = AFC + AVC.При невеликих обсягах виробництва продукції, середні загальні витрати високі за рахунок постійних витрат. У міру розширення обсягів випуску середні загальні витрати знижуються і сягають мінімуму, після чого знову починають зростати.Граничні витрати (МС) — це витрати, викликані випуском додаткової одиниці продукції.Граничні витрати показують на скільки зміняться загальні витрати при зміні обсягу виробленої продукції на одну одиницю, тобто вони відображають зміни витрат залежно від кількості виробленої продукції: Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то постійні граничні витрати завжди дорівнюють нулю, MFC=0. Тому граничні витрати – це завжди граничні змінні витрати, тобто MVC=MC. Тому зростаюча віддача змінних факторів скорочує граничні витрати, а спадна віддача ‑ навпаки їх збільшує.

37. Короткостроковий період — це часовий проміжок, протягом якого фірма не в змозі змінити свої виробничі потужності. Впливати на хід і результативність виробництва вона може лише шляхом зміни інтенсивності їх використання.У цей період фірма може оперативно змінювати змінні фактори – кількість праці, сировини, допоміжних матеріалів, палива.

В короткостроковому періоді розглядаються постійні, змінні, загальні, середні і граничні витрати.Постійні витрати (TFC) — витрати, величина яких у короткостроковому періоді не змінюється при зміні обсягу виробництва. Їх іноді називають «накладними видатками». До постійних витрат відносяться витрати на утримання виробничих будинків, закупівлю устаткування, рентні платежі, відсоткові виплати за кредитами, зарплата управлінського персоналу, комунальні платежі, оренда, амортизація і т. і. Ці витрати повинні фінансуватися навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє.Змінні витрати (TVC) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Якщо продукція не виготовляється, то вони дорівнюють нулю. До змінних витрат відносяться витрати на придбання сировинних ресурсів, палива, енергії, оплата транспортних послуг, заробітної плати робітникам і службовцям.Загальні витрати (ТС) — сукупні витрати фірми, рівні сумі її постійних і змінних витрат.Загальні витрати визначаються за формулою:

Загальні витрати збільшуються у міру збільшення обсягу виробництва. Витрати на одиницю вироблених благ мають форму середніх постійних витрат , середніх змінних витрат ісередніх загальних витрат .

Середні постійні витрати (AFC) — це загальні постійні витрати на одиницю продукції. Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то під час розділення їх на обсяг виробництва, що збільшується, середні постійні витрати будуть падати у міру збільшення кількості випуску продукції, оскільки фіксована сума витрат розподіляється на дедалі більше одиниць продукції. І, навпаки, при скороченні обсягу виробництва середні постійні витрати будуть зростати.Середні змінні витрати (AVC) — це загальні змінні витрати на одиницю продукції. Середні змінні витрати спочатку падають, досягаючи свого мінімуму, потім починають зростати.Середні (загальні) витрати (ATC) — це загальні витрати виробництва на одиницю продукції. Вони визначаються двома способами:а) шляхом поділу суми загальних витрат на кількість виробленої продукції:

б)шляхом підсумовування середніх постійних витрат і середніх змінних витрат:АТС = AFC + AVC.При невеликих обсягах виробництва продукції, середні загальні витрати високі за рахунок постійних витрат. У міру розширення обсягів випуску середні загальні витрати знижуються і сягають мінімуму, після чого знову починають зростати.Граничні витрати (МС) — це витрати, викликані випуском додаткової одиниці продукції.Граничні витрати показують на скільки зміняться загальні витрати при зміні обсягу виробленої продукції на одну одиницю, тобто вони відображають зміни витрат залежно від кількості виробленої продукції: Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то постійні граничні витрати завжди дорівнюють нулю, MFC=0. Тому граничні витрати – це завжди граничні змінні витрати, тобто MVC=MC. Тому зростаюча віддача змінних факторів скорочує граничні витрати, а спадна віддача ‑ навпаки їх збільшує.

38. Довгостроковий період ‑ такий часовий проміжок, протягом якого фірма в змозі змінити кількість усіх ресурсів, включаючи і виробничі потужності. За своєю тривалістю цей період достатній для того, щоб одні фірми змогли залишити галузь, а інші, навпаки, ввійти в неї.

Оскільки у довгостроковому періоді змінний характер всіх застосовуваних факторів дозволяє фірмі використовувати найбільш оптимальні варіанти їх поєднання, то це неодмінно позначиться на величині і динаміці зміни її середніх витрат.

Мал. 46. Крива довгострокових середніх витрат фірми.

При збільшенні обсягів виробництва, необхідно розширювати потужності. При цьому середні загальні витрати на початковому етапі розширення виробництва знижуватимуться, а потім, коли виробництво буде залучати все нові і нові потужності, стануть зростати. Для пояснення таких закономірностей розглянемо особливості побудови кривої довгострокових середніх загальних витрат ATC. На мал. 46 представлені п'ять різних варіантів (I-V) розмірів підприємства, розрахованих на виробництво різних обсягів продукції при найменших середніх витратах ATC. Ці варіанти фірма може розглядати як щаблі свого зростання. На якихось проміжках (щаблях) своєї діяльності вона не змінює своїх виробничих потужностей, а використовує те, що є, тобто можна вважати, що на кожному щаблі фірма функціонує у короткостроковому періоді. Тому крива, що описує її витрати на даному етапі, буде кривою короткострокових середніх загальних витрат.Крива середніх загальних витрат ATC₁описує короткострокові середні витрати для найменшого з аналізованих підприємств. Це означає, що коли підприємець ставить за мету отримати обсяг продукції, який не перевищує 20 одиниць, то він вибере саме цей варіант. Цей обсяг продукції може бути виготовлений і на підприємстві великих розмірів, але в такому випадку загальні середні витрати збільшилися б, оскільки виробничі потужності виявилися б недовикористаними. Отже, вибір другого варіанту розміру підприємства передбачає розширення обсягу випуску в параметрах між 20 і 30 одиницями продукції. На мал. 46 крива ATC₅описує витрати відносно самого великого з аналізованих варіантів розміру підприємства з обсягом випуску понад 60 одиниць.На практиці існує безліч варіантів розмірів підприємства. Розглянувши сукупність короткострокових кривих для кожного варіанту, можна зрозуміти, як будується крива довгострокових середніх витрат. Вона охоплює всі можливі криві короткострокових середніх загальних витрат ATC. Крива LATC показує найменші витрати виробництва будь-якого заданого обсягу випуску за умови, що фірма мала необхідний час для зміни всіх своїх виробничих факторів.

Мал. 47. Динаміка довгострокових середніх витрат (LATC):  I - економія від зростання масштабу виробництва;II - постійна віддача від зростання масштабу виробництва;III - зростання витрат залежно від зростання масштабу виробництва.

41. Ізокоста. Рівновага виробника.Карта ізоквант може бути використана для того, щоб показати можливості вибору серед варіантів організації виробництва в рамках короткострокового періоду, коли, наприклад, капітал є постійним фактором, а праця — змінним фактором. Важливу оцінку безлічі варіантів поєднання факторів виробництва (L, K) дає ізокоста .Ізокоста — лінія, що демонструє всі комбінації факторів виробництва, які можна купити за однакову загальну суму грошей. Ізокосту інакше називають лінією рівних витрат. Ізокости є паралельними прямими, оскільки допускається, що фірма може придбати будь-яку бажану кількість факторів виробництва за незмінними цінами. Нахил ізокости відображає відносні ціни факторів виробництва. Кожна точка на лінії ізокости характеризується одними і тими ж спільними витратами. Ці лінії прямі, оскільки факторні ціни мають негативний нахил і рівнобіжні (мал. 38). де ТС – ізокоста (сукупні витрати),L – працю,K – капітал, ,  – вартість праці і капіталуЦю рівність називають бюджетним обмеженням виробника . Мал.38. Карта ізокостРівновага виробника ‑ стан виробництва, коли використання факторів виробництва дозволяє отримати максимальний обсяг продукції, тобто коли ізокванта займає найбільш віддалену від початку координат точку. Щоб визначити рівновагу виробника необхіднопоєднати карту ізоквант з картою ізокост. Максимальний обсяг випуску буде в точці дотику ізокванти з ізокостою (мал. 39). З мал. 39 видно, що ізокванта, розташована ближче до початку координат, дає меншу кількість виробленої продукції (ізокванта Q₁). Ізокванти, розташовані вище і праворуч ізокванти Q₂, викликають зміни більшого обсягу факторів виробництва, ніж дозволяє бюджетне обмеження виробника. Таким чином, точка торкання ізокванти і ізокости (мал. 39 – точка Е) є оптимальною, оскільки у цьому випадку виробник отримує максимальний результат. Мал. 39 РівновагаЗміна цін на фактори виробництва викликає зміну кута нахилу ізокости. Як показано на мал. 40, за початкової ізокости E₁фірма мінімізує свої витрати в точці A₁, застосовуючи K₁одиниць капіталу і L₁одиниць праці. Якщо, приміром, збільшиться ціна капіталу, його застосовувана величина зменшиться. Мал.40. Заміна застосовуваного чинника при зміні його ціни.Щоб зберегти попередній обсяг випуску (залишитися на ізокванті Q), фірмі необхідно здійснити технологічну заміну капіталу працею. Кут нахилу ізокости збільшиться, вона займе положення E₂. Тепер фірма буде мінімізувати свої витрати в точці A₂, застосовуючи K₂одиниць капіталу і L₂одиниць праці.Кут нахилу лінії ізокости дорівнює відношенню ціни одиниці капіталу до ціни одиниці праці і визначається відношенням граничного продукту капіталу до граничного продукту праці. А так, як в точці обидві ці прямі мають однакову крутизну, то можна стверджувати, що в цій точці співвідношення граничних продуктів капіталу і праці відповідно дорівнює співвідношенню цін одиниці капіталу і праці:

MP_K/MP_L=P_K/P_L(1.1)Відомо, що гранична норма технологічного заміщення капіталу працею дорівнює співвідношенню граничних продуктів капіталу і праці:MRTS=MP_K/MP_L(1.2)Преформулюючи формулу (1.1) з урахуванням формули (1.2), отримаємо :MP_K/P_K=MP_L/P_L(1.3)Звідси можна зробити висновок про те, що для мінімізації своїх витрат (при заданому обсязі иробництва) фірмі доцільно заміщувати один фактор іншим доти, доки відношення граничного продукту кожного з факторів до ціни одиниці даних факторів не становитиме рівну для всіх використаних факторів величину. Інакше кажучи, рівняння (1.3) показує, що при мінімальних сумарних витратах кожна додаткова грошова одиниця витрат на виробничі фактори додає однакову кількість випуску продукції. Фірма мінімізує свої витрати тоді, коли витрати на виробництво додаткової продукції однакові, незалежно від того, який додатковий виробничий фактор застосовується.