Міжнародні відносини
Виникнення і розгортання «холодної війни»
(друга половина 1940-х – 1960-ті рр.)
План:
Початок «холодної війни».
Спроби роззброєння. Договір про заборону випробувань ядерної зброї.
Міжнародні відносини в 1970-ті – першій половині 1980-х рр.
Передумови розрядки міжнародної напруженості.
Радянсько-американські угоди.
Радянсько-афганська війна.
Початок «холодної війни».
Друга світова війна і капітуляція країн «осі» повністю змінили ситуацію у світі. Німеччина, Італія та Японія (держави «осі») вибули з ряду великих держав. Європа поступово втратила провідну роль у світовій політиці.
На передові позиції у світі висунулися дві провідні держави антигітлерівської коаліції – СРСР і США. Ставши володарями ядерної зброї (США – з 1945 р., СРСР – з 1949 р.), обидві держави знайшли нові важелі впливу на світову політику. Невдовзі їх почали називати «наддержавами» (з погляду нарощування військової могутності).
Двома полюсами на міжнародній арені були західний світ (його очолили США) і країни «соціалістичного табору» на чолі з СРСР. Вони представляли дві принципово різні соціально-економічні, політичні та суспільні системи, кожна з якої вважала свою ідеологію і життєві цінності єдино вірними.
Світ фактично розколовся на два протиборчих табори, свідченням цього стало створення двох воєнно-політичних блоків – НАТО (1949) і Організації Варшавського договору (1955 р.).
Формування двох полюсів на міжнародній арені відбувалося у формі жорсткої конфронтації між ними, що одержала назву «холодна війна».
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
«Холодна війна» - термін, що позначає ідеологічне й військово-політичне протистояння СРСР і США та їхніх союзників після Другої світової війни. Здійснювалася гонка озброєнь, застосовувалися різноманітні заходи тиску на міжнародній арені, створювалися воєнно-політичні блоки і союзи, реально існувала загроза розв’язання нової світової війни.
Методи «холодної війни» включали в себе пропагандистську війну, активну участь США і СРСР, НАТО і країн Варшавського договору в регіональних конфліктах, боротьбу за вплив на країни «третього світу», економічне і технічне шпигунство, гонку ракетно-ядерних і звичайних озброєнь, активізацію діяльності розвідувальних служб, ідеологічні диверсії, стратегію взаємного ядерного залякування, протистояння воєнно-політичних блоків на міжнародній арені, гонку космічних озброєнь тощо.
Періодизація «холодної війни»
1-й період «холодної війни» почався в 1945 р. Закінчився він у 1975 р. Цього року вперше в історії була проведена Загальноєвропейська нарада з безпеки і співробітництва в Європі, у ході якої була зроблена спроба побудувати нову систему міжнародних відносин на принципах мирного співіснування між державами. |
2-й період «холодної війни» почався наприкінці 1970-х рр.. і закінчився на початку 1990-х рр. Закінченню «холодної війни» насамперед сприяли перегляд новим керівництвом СРСР основних зовнішньополітичних принципів, а також демократичні перетворення в країнах колишньої соціалістичної системи та її розпад. |
Початок «холодної війни» пов’язують з виступом колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Уїнстона Черчілля перед студентами Вестмінстерського коледжу в американському м. Фултон (штат Міссурі)
5 березня 1946 р., в зв’язку з присудженням йому почесного ступеня цього вузу, в присутності президента Трумена.
Стверджуючи, що СРСР відокремив Східну Європу від усього світу «залізною завісою», Черчілль запропонував створити для боротьби проти СРСР і комунізму «асоціацію народів, котрі розмовляють англійською мовою», яка володіла б ядерною зброєю і могла б розраховувати на військову перевагу над Радянським Союзом.
Радянський союз узяв активну участь у розпалі «холодної війни». Він почав провадити активний зовнішньополітичний курс, розширювати зону свого впливу на сусідні держави, незважаючи на інтереси народів цих країн і світову громадську думку.
Отже, «холодна війна» мала як внутрішні, так і зовнішні причини.
Внутрішні причини:
1) зростання впливу військовиків на внутрішньо- та зовнішньополітичний курс СРСР та США;
2) мілітаризація за роки Другої світової війни економіки (створення військово – промислового комплексу), суспільних інститутів і масової свідомості;
3) пошук зовнішньополітичного «ворога» як засіб консолідації суспільства.
До зовнішніх причин належать:
1) перетворення СРСР і США на наддержави і виникнення між ними гострих
протиріч з питань повоєнного устрою світу;
2) встановлення радянської моделі тоталітарного суспільства в країнах Східної
Європи і протидія цьому процесу з боку США.
3) боротьба за «сфери впливу» між СРСР і США в різних регіонах світу.
«Холодна війна» вилилась у протистояння військово-політичних блоків у Європі та інших регіонах світу.
а) Першою серйозною сутичкою в Європі стала «берлінська криза». Вона виникла 1948 р. після введення в західній частині Німеччини – Тризонії (території окуповані військами США, Великої Британії, та Франції) – грошової реформи і введення нової грошової одиниці. Радянська сторона розцінила цю акцію як крок, що веде до розколу країни.
Скориставшись із того, що в угоді про статус окупованого Берліна не були передбачені конкретні зобов’язання СРСР із забезпечення транспортним зв’язком західних секторів міста, 24 червня 1948 р. Радянський Союз перекрив транспортні артерії Західного Берліна і Західної Німеччини. Фактично було встановлено блокаду Західного Берліна. Блокада тривала 324 дні – з 24 червня 1948 р. до 12 травня 1949 р, коли на конференції в Нью-Йорку колишні союзники домовилися про компромісні умови її скасування.
У тяжкі дні «берлінської кризи» постачання двохмільйонного міста всім необхідним перебрала англо-американська авіація. Було встановлено «повітряний міст», яким мешканці Західного Берліна отримували продовольство, медикаменти, паливо, машини та інші товари.
б) Війна в Кореї (1950 – 1953 рр.) Незважаючи на укладання угоди під час Другої світової війни стосовно того, що вся Корея має стати єдиною незалежною державою, у 1945 р. вона тимчасово, як тоді передбачалося, була розділена по 38-й паралелі. Північні райони окупували радянські війська, південні – американські. У результаті посилення протистояння між СРСР і США відбувся розділ країни.
Розділ Кореї в 1948 р.
На півдні країни створилася Республіка Корея зі столицею в Сеулі, президентом якої став Лі Син Ман, який орієнтувався на США. |
На Півночі виникла Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР) зі столицею в Пхеньяні, лідером якої став ставленик СРСР Кім Ір Сен. |
Збройний конфлікт між двома державами розпочався 25 червня 1950 р. нападом військ КНДР на Республіку Корея. Армія останньої виявилася небоєздатною і почала відступати. Майже вся територія Південної Кореї була зайнята військами КНДР. Коли Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію, в якій засудила агресію КНДР, війська США та деяких інших країн у вересні 1950 р. вступили у війну, а наприкінці жовтня, захопивши Пхеньян, вийшли до китайського кордону.
На допомогу КНДР прийшов північний сусід – Китай. 26 листопада 1 млн. китайських «добровольців» за підтримки радянських танків та авіації перейшов у наступ і змусив американців відступити.
30 листопада 1950 р. президент Трумен заявив, що США готові використати всі військові засоби аж до ядерної зброї. Вперше виникла небезпека переростання локального конфлікту в ядерну війну. І все ж здоровий глузд виявився сильнішим од військових і політичних амбіцій.
Наприкінці 1950 р. фронт стабілізувався в районі 38-ї паралелі. Два роки тривала позиційна війна. У 1953 р. було підписано перемир’я, яке зафіксувала існування двох держав на Корейському півострові.
в) Берлінська стіна. Епіцентром протистояння НАТО й ОВД в Європі був кордон між НДР і ФРН. Західний Берлін перетворився фактично на «фронтове місто», оточене територією НДР. Але кордон між Західним і Східним Берліном (столицею НДР) був досить прозорим, і тисячі східних німців знаходили можливість перебратися в Західний Берлін, а потім у ФРН. Масовий перехід на Захід міг завдати значної шкоди економіці та політичному престижу НДР.
У цих умовах радянське керівництво прийняло рішення спорудити стіну між Східним і Західним Берліном. Вона була побудована фактично за одну ніч – проти 13 серпня 1961 р. військовими будівельниками з СРСР і робітниками НДР. Висота цього бетонного спорудження становила 4 м, довжина 46 км (до нього також можна додати ще 115 км – довжину кордону навколо Західного Берліна). Стіна мала 25 контрольно-пропускних пунктів, що надійно охоронялися. Тим самим можливість несанкціонованого перетинання кордону виключалася.
Реакція США на цю акцію була надзвичайно різкою. Американське командування почало перекидати додаткові частини на територію ФРН і Західного Берліна. 27 жовтня американські танки було підтягнуто до контрольно-пропускного пункту на Фрідріхштрассе, навпроти них на відстані 200 м. зупинилися радянські танки. Цілу добу тривало протистояння. Нарешті, керівники обох держав віддали наказ своїм військам відійти від кордону.
Напружена ситуація в місті зберігалася до укладення 3 серпня 1971 р. чотиристоронньої угоди щодо Західного Берліна, у якій були закріплені його особливий статус і непорушність кордонів.
г) Карибська криза. Карибська криза у своїй основі була пов’язана з перемогою в січні 1959 р. революції на Кубі, поваленням проамериканського режиму Батісти і приходом до влади прихильника соціалістичних ідей Ф.Кастро. Американсько-кубинські відносини різко загострилися. У 1960 р. США взяли курс на встановлення економічної блокади Куби, а січні 1961 р. розірвали з нею дипломатичні відносини. У квітні того ж року відбулася невдала висадка збройних формувань кубинських емігрантів зі США на територію Куби.
У цих умовах Ф.Кастро звернувся по допомогу до СРСР. Радянське керівництво, з огляду на те, що «острів Свободи» розташований на відстані 90 км. від узбережжя США, вирішило таємно розмістити на ньому ракети середнього радіуса дії та носії ядерної зброї – бомбардувальники Іл.-28. Довідавшись про це, президент США Дж.Кеннеді оголосив про введення з 22 жовтня 1962 р. воєнно-морської блокади Куби і направив до її берегів 183 бойових кораблі американських ВМС. Усі радянські кораблі, що направлялися до Куби, підлягали огляду.
Слідом за цим були приведені до бойової готовності війська США в Європі, з іншої сторони – збройні сили Варшавського договору. Криза протистояння продовжувалася з 22 по 28 жовтня 1962 р. Загроза ядерної катастрофи в ці дні була реальною як ніколи раніше.
На щастя, керівники «наддержав» М.Хрущов і Дж. Кеннеді виявили державну мудрість і зуміли стати на шлях подолання конфлікту не воєнними, а політичними засобами. Лідери СРСР і США пішли на розумний компроміс. СРСР погодився вивезти ракети з Куби в обмін на зняття Сполученими Штатами блокади острова і надання Кубі гарантій безпеки.