1. Поява людини і первісні форми співжиття в Україні. Трипільська культура.

Заселення людини сталось близько 1,5 млн р. тому. Виділяють кілька етапів: кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий, залізний. Деякі дослідники після кам'яного вміщають перехідний вік - мідно-кам'яний (енеоліт).

Палеоліт тривав від появи першої людини на нашій територїі 1,5 млн. р. тому до 8-10 тис. р. до н.е. Людина вміла виготовляти примітивні засоби праці (загострені гілки, шкребачки, рубила). Осн. заняттями людини були збиральництво і полювання. Соц. формою існування є людське стадо. Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївка у Донбасі.

На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить кроманьйонець - “людина розумна”, яка є вже не просто споживачем дарунків природи, але й виробником знарядь праці. З'являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. На зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва. У цей період виникає матріархат.

Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення первісної людини. Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично на всій территорії України - Мізинська - на Десні, Рилівська, Межиріч і т. д.

Язичницька релігія виникає у вигляді 4-х основних форм: анімізму, тотемізму, магії, фетишизму.

Близько 10-11 тис. років тому настає мезоліт. Людина винаходить лук і стріли. Осн. різновидами господарювання стають полювання, рибальство, починається приручення тварин - спершу собаки, а потім свині. Мезолітичні стоянки: Журавська, Фатьма-Коба і Мурзак –Коба, Гребеники. Відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в епоху неоліту.

Неоліт (VI-III тис. до н. е. ) - розквіт первісного ладу, сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархату постає патріархат

Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис. до н. е.) - пов'язана з опануванням металів. У цей період формуються 2 основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході. Це свідчило про перший суспільний поділ праці. Найбільш вивченою археологічною культурою цієї епохи є Трипільська.

Рамки існування трипільської культури початком IV - кінцем III тис. до н. е. Трипільці, які поселились на Правобережжі Україні, були фактично найдавнішими хліборобськими племенами. Розвиток знарядь праці, із сплаву міді і олова - бронзи був головним досягненням цієї епохи, яке зумовило і зміни суспільних відносин.

Відбувається другий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства. (третій пов'язаний із відокремленням торгівлі). Суспільство поступово переходить від первісного ладу до епохи соціального розшарування. Бронзова епоха на території України була фактично завершальною стадією первісного ладу.

2. Кіммерійці, скіфи, сармати та інші народи на українських землях. Грецька колонія Північного Причорномор’я.

В І тис. до н.е. на території України з'являються перші залізні знаряддя праці. До цього часу вона була заселена різною за походженням людністю. Тут жили, зокрема, пращури слов'ян - місцеві землеробські племена. Згодом на українські землі приходять кочовики. Першими з них були кіммерійці, які належали до іраномовних груп населення. Саме вони першими опанували технологію залізоробного виробництва з болотяних руд. Основна діяльність кіммерійців пов'язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Мобільні вершники, озброєні залізною зброєю, були значною військовою потугою. Кіммерійці не мали постійних осель. Вони об'єднувалися у племена, а ті у союз племен на чолі з вождем.

Видатний давньогрецький історик Геродот вирізняв серед них царських скіфів, скіфів-кочовиків, скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Перші жили на берегах Азовського моря і у степовому Криму, кочовики - у степах Наддніпрянщини, землероби - у лісостеповій зоні, орачі - між Дніпром і Дністром. Окрім військових походів, скіфи торгували з грецькими колоніями у Причорномор'ї. В обмін на зерно, хутра, віск, мед, а особливо - рабів скіфи отримували вино, зброю, предмети розкоші.

В кінці VI в. до н.е. скіфи сформували свою державу, поділену на три частини, кожен з керівників якої був верховним царем. На чолі цих царств перебували представники єдиної династії, що зміцнювало таку державу.

Після цього до середини ІІІ ст. н.е. у Північному Причорномор'ї панували сармати. Це були спілки декількох племен - язигів, роксаланів, аланів, які не мали міцної центральної влади. Основним господарством було кочове скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець. Окрім цього, полювали, ремеслували. Мова сарматів, як і скіфів, належала до іранського типу. Сармати зазнали культурного впливу Китаю, Індії, Ірану.

Ще у VII-VI ст. до н.е. починається процес “великої грецької колонізації” у Північному Причорномор'ї, викликаний передусім торговою експансією та відсутністю пристосованої для землеробства землі у самій Греції.

Основою грецького господарства були зерноробство, виноробство, рибальство і переробка риби, яка потім вивозилась до Греції. Високого рівня досягло ремесло - ткацтво, гончарство, обробка металів.

У грецьких містах, де панувала понтійська культура, значна увага приділялася розвитку освіти. Розповсюдженою була література, розвивались історія, театр, музика. Будувалися храми, прикрашені скульптурою, фресками та мозаїкою. В кожному місті карбувалася власна монета.

Проте на межі IV - ІІІ ст. до н.е. міста-держави вступають в епоху кризи. Внутрішні суперечності, відсутність військової сили, загарбницькі дії скіфів у Криму - все це зумовило падіння міст і ослаблення впливу греків у Північному Причорномор'ї. В середині I ст. Ольвія, Тіра, Херсонес входять до складу римської провінції - Нижньої Лізії, оскільки загроза з боку варварів змусила їх піддатися під римські легіони.

А протягом ІІІ - ІV ст. під ударами готів і гунів, які виступали проти Римській імперії, античні міста-держави в епоху великого переселення народів фактично припиняють своє існування.