Тема 6

Складне речення. Складносурядне речення

ПИТАННЯ ПРО ПРИРОДУ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ

Складне речення – це синтаксична комунікативна одиниця вищого порівняно з простим реченням порядку. Компоненти складного речення не мають смислової закінченості. Це властиво тільки складному реченню в цілому, що й наближає його за функціональними властивостями до простого речення.

Особливості складного речення

до його структури входить кілька конструктивно завершених одиниць;

співвідношення між складовими частинами складного речення характеризуються своїми закономірностями, які зумовлюють втрату ними повної власної самостійності і витворення цілісного значення складного речення, що не дорівнює сумі складників.

Між простим і складним реченням є ряд ознак, що наближають їх одне до одного. Це – їх однакова інтонаційна оформленість та порядок слів. Специфічним для складних речень є проблема порядку частин, що є складним полі функціональним явищем. Поліпредикативність складного речення є його визначальною ознакою і саме за цією ознакою воно протиставляється простому реченню як моно предикативній одиниці. Поліпредикативність складного речення зумовлює основні принципи його побудови і набір компонентів його структурної схеми. Основний принцип побудови складного речення – компоненти його повинні бути структурно прилаштовані одне до одного і пов’язані один з одним.

Складне речення – синтаксична конструкція, що утворюється поєднанням кількох (як мінімум двох) речень – частин на основі сполучних зв’язків сурядності і підрядності або безсполучниковості.

Традиційно термін “складне речення” орієнтує на формальну не елементарність синтаксичних одиниць. Те ж речення, що функціонує поза формальним зв’язком з іншими, яка б значеннєва складність не була б йому властива, є простим, ознаками якого виступають:

1)цільнооформленість інтонації;

2)поліпредикативність (не поліпредикація);

3)сполучниковий (безсполучниковий зв’язок).

ОСНОВНІ РІЗНОВИДИ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ

До основних засобів зв’язку предикативних частин складного речення належать інтонація та сполучні засоби:

А) сполучники (і, а, але, проте, хоч, щоб);

Б) сполучні слова (хто, що, який, чий, де, коли).

Протиставленню сурядності і підрядності належить визначальна функція при кваліфікації кожного окремого складного речення.

На основі сурядного зв’язку виникають складні речення, компоненти яких виступають як граматично рівноправні у структурі цілого складного речення.

На основі ж підрядного зв’язку виникають складні речення, в яких складники є нерівноправними у граматичному плані: одна з них є головною і відносно незалежною, а друга підпорядковується їй спеціальними граматичними засобами.

Наявність сполучних засобів зв’язку та інтонації і тільки інтонації зумовлює поділ складних речень на дві великі групи:

складні речення із сполучниковим зв’язком: Коротка та літня нічка була, і сон був короткий.

Складні речення з безсполучниковим зв’язком: Ой, чи ти знаєш, у якому горі не плачуть очі – серце умліває?

Часто чіткого розрізнення у граматичному значенні цих розрядів не спостерігається.

СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ

До складносурядних речень належать речення, утворені з двох чи кількох частин, формально тотожних простим реченням, і пов’язаних сурядним сполучником. Вживання сурядного сполучника виступає основним формальним показником синтаксичної єдності складносурядного речення.

Класифікація складносурядних речень ґрунтується на дослідженні смислових відношень між їх компонентами і відповідно до значеннєвих груп сполучників, складносурядні речення поділяються на:

єднальні;

протиставні;

розділові;

пояснювальні;

приєднувальні.

Кількість предикативних частин у структурі складного речення є основою розмежування закритих і відкритих структур.

Складні речення відкритої структури – це речення з незамкненими рядами, що складаються з двох, трьох і більше частин, кількість яких завжди потенційно може бути збільшеною включенням нових: То шумів зелений лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні. Це речення допускає доповнення ще невизначеним числом предикативних частин. Кількість частин у реченнях відкритої структури визначається не вимогами мовної форми, а позамовними чинниками – обсягом інформації, яку вміщує речення.

Складні речення закритої структури – це речення із замкненими рядами, вони складаються лише з двох частин, не допускаючи включення третьої: А Прометей приніс вогонь людині – й багато що змінилося у світі. Приєднання до речень закритої структури третьої та наступних частин не створює розширення єдиного смислового цілого, а зумовлює витворення інших смислових відношень і трансформує складне речення у складне речення ускладненого типу.

Частини речення відкритої структури однотипні за своїм відношенням до того смислового і структурного цілого, яким виступає все складне речення, і ці відношення формально виражені: для них властива обов’язкова аналогічна модальність, адекватність характеристики за метою висловлювання. Яскраво виражається однотипність частин складного речення відкритої структури в їх засобах зв’язку особливо у сполучниках, що бувають двох типів:

складені сполучники типу: ні...ні, то...то;

прості або складні сполучники, що бувають одиночними або повторюваними: і, або, а може, бути.

Члени речення закритої структури різнотипні у смисловому відношенні: вони по0різному відносяться одне до одного і по-різному співвідносяться з загально реченнєвим смисловим малюнком. Для них можлива відмінна граматична будова частин (при цьому різною може бути модальність і мета висловлювання), що супроводжується відповідними засобами зв’язку – сполучниками:

нерозчленованими, які вміщуються в одну з частин, створюючи її відповідну ознаку: і, а, але, а то і, що, щоб;

2)розчленовані, що складаються з двох компонентів, один з яких вміщено в одній частині, інший – в другій.

Цей тип сполучників поділяється на два підтипи: а) розчленовані сполучники обрамляю чого типу, обидва компоненти яких характеризуються фіксованістю своєї позиції у реченні: перший знаходиться на самому початку першої частини, а другий – на самому початку другої частини: не тільки ...але й, якщо не ...то, чим ...тим; б) розчленовані сполучники, перший елемент яких позбавлений фіксованості: тому ...що, так...що, якщо...то, коли ...то.

На цій підставі розмежовують формальні класи складносурядних речень:

складносурядні речення відкритої структури;

складносурядні речення закритої структури.

4.СМИСЛОВІ ВІДНОШЕННЯ МІЖ ЧАСТИНАМИ СКЛАДНОСУРЯДНОГО РУЧЕННЯ

Складносурядні речення з єднальними сполучниками. У таких реченнях виражаються єднальні відношення, з-поміж яких виділяють:

єднально-перелічувальні;

єднально-поширюючі;

єднально-результативні.

Диференційними ознаками цих відношень виступають сполучники, різні співвідношення модально-часових і способових форм дієслова-присудка, типізовані лексичні елементи.

За особливостями будови і граматичного значення складносурядні речення з єднальними сполучниками поділяються на:

1)складносурядні речення однорідного складу;

2)складносурядні речення неоднорідного складу.

У складносурядних реченнях однорідного складу частини з’єднаються сполучниками і, та, ні...ні, і виражають єднально-перелічувальні відношення, тобто перераховуються однорідні події – одночасні чи послідовні: Скоро уся долина і гори блищали вогнями і разом з димом з землі здіймалася вгору і пісня.

Складносурядні речення з розділовими сполучниками охоплюють відношення взаємо виключення і чергування подій. Усі складносурядні речення з розділовими сполучниками належать до складносурядних речень однорідного складу.

Відношення взаємовиключення виражаються за допомогою сполучників або, чи, не то...не то, чи то...чи то. Сполучники або, чи можуть бути одиничними і повторюваними.

Вони вказують, що зміст першої частини виключає зміст другої та наступної частин і навпаки: Чи то кров мені в скроні гупає, чи то серце аж так стукоче?

У реченнях чергування (сполучник то...то) мова йде про події у різних часових планах, тобто такі, які чергуються: То Катря усе хвалить, то Катря усе ганить...

Складносурядні речення з протиставними сполучниками охоплюють зіставні і протиставні відношення. Такі речення незалежно від їх однорідного чи неоднорідного складу завжди є тільки двокомпонентними.

У зіставних реченнях (сполучники а, та) зіставляються різні явища, при цьому вони наче співіснують. Звідси – наявність у предикативних частинах типізованих слів однієї тематичної групи: Далеко ще до світла, а вже батько будить вставати.

Речення з протиставним відношенням (сполучники але, та(в зн. але), проте, однак) виражають різноманітні види протиставних відношень: протиставно-обмежувальні, протиставно-допустові, протиставно-компенсуючі. Ці види відношень ґрунтуються на суперечності подій, про які йде мова у предикативних частинах.

Складносурядні речення з приєднувальними сполучниками. Характеризуються тим, що в них друга частина виникає як щось додаткове до першої, що відбувається ніби в процесі мовлення. Додатковий характер другого речення зумовлює інтонаційну своєрідність приєднувальної конструкції (перед сполучником наявна пауза, що позначається крапкою з комою чи тире). Приєднувальний характер таких частин зумовлює інколи заміну сурядними сполучниками свого основного значення, що часто супроводжується додаванням часток, прислівників, займенників: Вода була теплою, але зовсім чистою, і притому її було багато.

Складносурядні речення з пояснювально-приєднувальними сполучниками утворюють окрему групу в силу функціональної специфіки сполучників а саме, тобто, які приєднують другу предикативну частину: Йому подобалися нові друзі, тобто він вважав їх своїми однодумцями.

5.ФОРМАЛЬНІ ТИПИ СКЛАДНОСУРЯДНИХ РЕЧЕНЬ ВІДКРИТОЇ І ЗАКРИТОЇ СТРУКТУРИ

Враховуючи граматичну семантику сполучникових засобів, використовуваних з метою поєднання сурядних частин, можна виділити 2 формальних типи складносурядних речень:

речення відкритої структури;

речення закритої структури.

Складносурядні речення відкритої структури

За своїм значенням поділяються на дві групи: єднальні і розділові.

Єднальні сполучники підкреслюють однотипність сурядних частин.

За характером часової співвіднесеності частин розрізняють єднальні речення одночасності і послідовності: Ваші рожі привезла я додому, і вони завмирають на моїм столі.

Розділові сполучники виступають обов’язковим компонентом структури складносурядного речення, вносячи в нього той відтінок потенційності, значення вибору, які й становлять сутність розділових відношень перечислення і відрізняють відношення розділовості від відношень перечислення. Розділові відношення виражаються тільки у складносурядних (інколи складнопідрядних) реченнях. З-поміж речень з розділовими відношеннями розрізняються речення з взаємовиключенням і речення чергування.

У реченнях взаємовиключення перераховується ряд передбачуваних явищ, реальне існування одного з яких робить неможливим існування інших (сполучники чи, або, не то ... не то, чи то... чи то): Не то сплю, не то дрімаю, не то в уяві все проходить.

У реченнях чергування перераховується ряд подій, що повторюються у певній послідовності. Для таких речень властивим є спільний план минулого, теперішнього чи давноминулого часів, що організується за допомогою сполучника то...то. То вітер свище, то сніг посипе, то захурделить, аж світа божого не видно, то знову вигляне сонечко ясне.

Складносурядні речення закритої структури

Характеризуються сполучниками: 1) широких й узагальнюючих значень: і, а, але; 2) вузьких диференційованих значень: не тільки ...але й, а саме.

Перший різновид сполучників характеризується закономірностями сполучення з різноманітними займенниковими прислівниками, модальними словами, частками, що разом з ними утворюють цілісні одиниці поєднання сурядних одиниць. Водночас їх поєднання із сполучниками сигналізує про особливий той чи той різновид складносурядного речення закритої структури.

Усі сполучники, використовувані у складносурядних реченнях закритої структури, поділяються за своєю семантикою на зіставні і протиставні, що у свою чергу, поділяються на пояснювальні (тобто, а саме) і градаційні (не тільки ... але й, та й).

Різновиди складносурядних речень закритої структури

Існують три рівні розмежування складносурядних речень закритої структури.

На першому рівні розрізняють речення, що допускають другий сполучниковий елемент і речення, що не допускають другого сполучникового компонента.

На другому рівні диференціюють складносурядні речення, що допускають другий сполучниковий елемент, за наявністю або відсутністю такого елемента поділяються на речення без другого сполучникового елемента: Хлопець знак подасть – і всі кидаються до нього, не задумуючись; і на речення з другим сполучниковим елементом: Настають нові часи, і тому так радісно на душі, так весело.

На третьому рівні речення без другого сполучникового елемента поділяються на основі того, яким сполучником вони організуються: максимально узагальнюючим і, чи більш спеціалізованими а, але.

Речення з другим сполучниковим елементом поділяються на під розряди на основі семантики цього елемента. Тому розрізняють:

речення наслідку (висновку (зі сполучниковими елементами тому, а тому, потім)): Все було там нове й цікаве, тому й закарбувалося в пам’яті назавжди.

Протиставно-допустові речення (зі сполучниковими елементами все-таки, між тим, між іншим): Писалось добре й на колесах, і в позахмарній висоті, та все ж таки дніпрові плеса - Мої скрижалі золоті.

Протиставно-компенсуючі (із сполучниковим компонентом зате): Сосни добре ростуть на всяких узвишшях, але зате надто примхливі до вологи.

Обмежувальні речення (зі сполучниковим елементом тільки, лише): Наступив у лісі ранок, і тільки чути, як останні солов”ї доспівують свою пісню.

Ототожнювально-єднальні речення (зі сполучним елементом теж, також): Росла тополенька у дворі, і хлопчик разом з нею також ріс.

Єднально-доповнюючі речення (зі сполучниковими елементами ще, на додаток): Хлопець ледве не помер від страху, та ще й шурхіт у траві додавав лячності.

Речення, що не допускають другого сполучного елемента, за семантикою поділяються на пояснювальні (зі сполучником тобто, а саме): (Марійка була справжньою господинею, тобто з дитинства виробила звичку все швидко робити) і градаційні (зі сполучниками не тільки ... але й, та і ...).

Градаційні речення за специфікою сполучників можна поділити на власне-градаційні і посилюючі.

Власне-градаційні речення оформляються сполучниками членованого типу (не те щоб ... але, не тільки ...але): Не тільки не хотілося Вікторові згадувати той вечір, але й думка про нього була моторошною.

Посилюючі речення оформляються сполучником та й: Тут все давно завмерло, та й голосу людського не стало чути.