101. Культурне життя в україні у другій половині 1940-1950 рр.

По закінченні війни окремі літератори спробували дещо відхилитися від офіційної лінії.

Відновлення ідеологічної роботи у суспільстві було довірено А.Жданову, близькому помічникові Й. Сталіна. Ідеологічна кампанія була спрямована насамперед проти тих, хто прагнув лібералізації культурної атмосфери і захоплювався досягненнями західної культури. Водночас ця кампанія мала на меті ще більше підносити досягнення російської культури і науки на противагу успіхам інших народів.

Протягом 1946-1948 рр. було прийнято чотири постанови ЦК ВКП(б) про спрямування розвитку літератури і мистецтва, в яких проявилися авторитарність думок і оцінки, грубе і некомпетентне втручання у творчу діяльність. заперечення елементарних художніх свобод, неповажне ставлення до творчої інтелігенції. У липні 1946 р. ЦК ВКП(б) звинуватив українських комуністів у неправильному доборі кадрів та їхній недостатній політико-ідеологічній підготовці в галузі науки, літератури і мистецтва, де існує ворожа буржуазно-націоналістична ідеологія і мають місце українські націоналістичні концепції. Було ухвалено низку постанов, метою яких було показати стан справ в українській радянській літературі і мистецтві: "Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури" та ін. В критиці окремих творів та їх авторів переважали обвинувачення у "буржуазному націоналізмі", ставились вимоги "викривати ворогів народу". Редакція журналу "Вітчизна" звинувачувалася в тому, що систематично надавала свої сторінки для пропаганди буржуазно-націоналістичної ідеології і сама опинилася в полоні буржуазно-націоналістичних поглядів. Журнал "Перець" звинувачувався у відсутності гострої сатири на зовнішніх і внутрішніх ворогів Батьківщини.

Особливої жорсткості набуло полювання на реальних і удаваних українських націоналістів 1947 р. під час перебування в Україні Кагановича. Постійно критикувалися за націоналізм, всіляко цькувалися у пресі М.Рильський, А.Малишко, В.Сосюра, П.Панч та ін.

3 кінця 1948 р. в Україні розгорнулася кампанія боротьби проти "низькопоклонства" перед Заходом, а згодом і "космополітизму" єврейських письменників, художників.

У широкомасштабній дискусії з питань філософії, мовознавства, політекономії не допускалося інакомислення у суспільних науках, все більше утверджувалися догматизм і диктат.

Вершиною ідеологічного наступу став 1951 р., коли було піддано необґрунтованій і різкій критиці патріотичний вірш В.Сосюри "Любіть Україну". Цей вірш був названий "ідейно порочним твором", а автора змусили опублікувати принизливе каяття.

Ідеологічна, соціально-культурна ситуація в Україні середини 40-х-на початку 50-х років негативно позначилася на розвитку літератури і мистецтва, багато діячів були позбавлені можливості творчо працювати.

102. Хрущовська «відлига» та її характер в україні (1956-1964 рр.)

У березні 1953 р. Й.Сталін помер, залишивши по собі страшну пам'ять про мільйони вбитих, замордованих і скалічених людей. Не менш тяжкий спадок сталінщини – тоталітаризм.

Перші кроки в напрямі десталінізації України було зроблено 1953 р. У березні фактично, а у вересні офіційно першим секретарем ЦК КПРС став М.Хрущов. У союзних республіках почалися значні кадрові зміни, перестановки у керівництві. У червні 1953 р. пленум ЦК КПУ звільнив з посади першого секретаря ЦК Л. Мельникова, звинувативши його в русифікації вищої школи і дискримінації місцевих кадрів у Західній Україні. Керівником республіканської партійної організації вперше було обрано українця – О.Кириченка. Високі урядові посади зайняли О.Корнійчук, С.Стефаник та ін. громадсько-політичні діячі української національності. Змінилось керівництво Української республіканської ради професійних спілок. Значні перестановки відбулись в міністерстві внутрішніх справ. Восени 1953 р. були ліквідовані інструменти терору – воєнні трибунали військ МВС і Особлива нарада МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання та ув'язнення.

Важливе значення мала амністія громадян, які співпрацювали у роки війни з німцями (вересень 1955 р.). Адже чимало українців, особливо мешканців західного регіону, які зазнали фашистської окупації, нерідко безпідставно звинувачених у "пособництві ворогові", було вислано в Сибір або інші віддалені райони країни.

Дальшим кроком у десталінізації став ХХ з'їзд КПРС (1956), на закритому засіданні якого виступив М.Хрущов з критикою культу особи. Ця критика була хоч і різкою, але недостатньо глибокою, оскільки не торкалася системних засад і фундаментальних причин режиму особистої влади Сталіна. Ця критика помітно вплинула на політичну і морально-психологічну атмосферу в країні, розтопивши кригу страху і довголітнього мовчання, розкривши правду про методи соціалістичного будівництва в СРСР. Після з'їзду почався глибокий і болісний поворот у суспільній свідомості, перегляд усталених цінностей, критичний аналіз минулого. Цей час одержав назву хрущовської "відлиги". У липні 1956 р. опубліковано постанову ЦК КПРС "Про подолання культу особи і його наслідків".

Початок нового політичного курсу схвально зустріла Україна. Перший мітинг на підтримку політики десталінізації відбувся в Київському педагогічному інституті. В липні 1956 р. у пресі з'явилося перше повідомлення про реабілітацію українських письменників, що стали жертвами сталінського терору. Було розпочато кампанію за реабілітацію видатних діячів української культури - драматурга М. Куліша, режисера Л. Курбаса, кінорежисера О. Довженка та ін. За роки "відлиги" були реабілітовані також окремі партійні, державні та військові діячі, ліквідовані у 30-ті роки, у тому числі члени розпущеної Комуністичної партії Західної України.

Колективне керівництво, що прийшло на зміну режиму особистої влади, скоро втратило одностайність і фактично розкололося. Все більшої гостроти набувала боротьба між прихильниками реформування та їх опонентами.