88. Індустріалізація в україні

Наприкінці 1920-х років більшовицька партія проголосила курс на індустріалізацію, який передбачав перетворення СРСР з аграрної країни в промислову. Цю грандіозну трансформацію планувалося здійснити в стислі строки, щоб встигнути створити оборонну промисловість для майбутньої війни.

Перший п'ятирічний план (1928-1933) передбачав напружені, але реальні темпи приросту промислової продукції Але незабаром Сталін почав вимагати різкого підвищення планових цифр, що не могло не призвести до диспропорції та зривів. За більшістю показників план далеко не був виконаний.

I все ж таки перша п'ятирічка мала важливі наслідки для України. Республіка одержала понад 20 % загальних капіталовкладень, близько 400 нових підприємств були побудовані в Україні. У 1932 р. стала до ладу перша черга Дніпровської гідроелектростанції Споруджувались підприємства-гіганти – Харківський тракторний завод,, "Запоріжсталь" та iн.

У другій та третій п'ятирічках процент інвестицій для України зменшився. Це було пов'язано з планами створення нової промислової зони на Уралі.

Напружені плани вимагали інтенсифікації праці робітників. Цього досягали двома шляхами. Першим було розпалення масового ентузіазму. Для цього використовувалися "соціалістичне змагання", зустрічні плани, рух новаторів, нагородження орденами, присвоєння звання Героя Соціалістичної Праці тощо.

Другий шлях – прямий примус і страх. Тих, хто не виявляв особливого ентузіазму, змушували працювати під страхом адміністративних стягнень. Брак у роботі, пошкодження станків кваліфікувались як підривна діяльність і могли завершитись навіть арештом. Обидва ці шляхи вели до високого рівня експлуатації робочої сили.

Успіхи перших п'ятирічок безсумнівні та гідні подиву. Але все це було досягнуто надто дорогою ціною.

Наслідки індустріалізації для України неоднозначні. З аграрної країни республіка перетворилася в індустріальну. Розгорнувся процес урбанізації (якщо до індустріалізації лише кожен п'ятий житель України жив у місті, то напередодні другої світової війни – кожен третій). Урбанізація певною мірою сприяла українізації міст. Сформувались національний український робітничий клас (до цього він був переважно російським) і технічна інтелігенція. Однак ціна цих позитивних зрушень була надто високою: для одержання коштів на індустріалізацію було пограбоване і поневолене село, демонтовано неп і запроваджено командно-адміністративну систему в економіці; ліквідовано рештки економічної самостійності України, створено атмосферу напруження, пошуку шкідників, що спричинило масові репресії.

89. Сталінські репресії в україні в 1930-і рр.

Невід'ємною ознакою сталінського режиму став масовий терор. Терор мав на меті знищення справжніх і потенційних противників режиму, створення атмосфери страху та абсолютної покори.

Некомпетентне втручання партійного керівництва в економіку, штучне форсування індустріалізації неминуче призводили до хаосу, невиконання планів, аварій на виробництві. Початок пошукуванню "винних" поклав сфабрикований ДПУ "Шахтинський процес" 1928 р., на якому група інженерів Донбасу була засуджена за вигаданим звинуваченням у шкідництві.

Починаючи з 1929 р. масові репресії трьома великими хвилями прокотилися по Україні: перша – 1929-1931 рр. (примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація УАПЦ, процес СВУ); друга – 1932-1934 рр. (штучний голод, постишевський терор, "кіровська хвиля") і третя – 1936-1938 рр. (так званий Великий Терор).

Першою жертвою масового терору стало селянство. Колективізація супроводжувалася кампанією "ліквідації куркульства як класу". Куркулями оголосили найбільш працьовитих і культурних господарів, які власною працею досягли відносного добробуту і не відчували бажання вступати в колгосп. Репресували не лише заможних селян, а й середняків і навіть деяких бідняків, яких називали "підкуркульниками". Починаючи з зими 1929/30 рр. сотні тисяч селянських сімей були вивезені в Сибір і на північ, де багато "спецпереселенців", особливо дітей, загинули від голоду, холоду та хвороб.

Одночасно органи ДПУ вдарили по українській інтелігенції, особливо по тих її представниках, які в минулому були учасниками Української революції.

Колесо репресій набирало обертів.

Голодомор 1933 р. збігся в часі (з другою хвилею масових репресій, спрямованою насамперед проти членів партії. Якщо в інших регіонах масові репресії проти партійних активістів розгорнулися в 1937 р., то в Україні початок був покладений уже в 1933 р. Українських комуністів треба було покарати за "націонал-ухильництво", яке ширилося в їхніх рядах, і фізично винищити тих, чию віру в комуністичні ідеали похитнула трагедія голоду, очевидцями якої вони стали.

Терор 1937-1938 рр. охопив цілий Радянський Союз, усі нації та соціальні групи. У 1937 р. була ліквідована майже вся верхівка ЦК КП(б)У і уряду УРСР. Терор був тотальним і охоплював усі верстви населення. У суспільстві ширилися доноси, взаємна підозрілість і страх. Macи людей брали участь у зборах і мітингах, вимагаючи страти "ворогів народу".

Головним наслідком масових репресій було фізичне винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації і моральне розтління тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни сталінський терор не знає собі рівних у світовій історії. Він залишився в пам'яті людства під назвою Великого Терору.