95. Німецький окупаційний режим в україні 1941-1944 рр.

У ході східної кампанії вермахту Україна стала першочерговим і найважливішим об'єктом німецької колоніальної експансії. Ще до війни Берлін розробив план їі нещадної експлуатації.

На окупованих українських землях упроваджувались заходи для ліквідації будь-яких ознак державності, насамперед територіальної єдності. Берлін розділив Україну на кілька окремих частин з відмінним окупаційним режимом.

Окупаційна влада управляла захопленими територіями Сходу через спеціально створене міністерство А. Розенберга і численний адміністративний апарат з чіткою структурою. Керівні посади у всіх ланках, як правило, посідали німці. Українці могли займати пости лише в апараті нижчого. 3 них формувалась "допоміжна українська поліція", яка займалася громадським порядком.

Будь-яка політична діяльність українцям була суворо заборонена. Тільки в генеральному губернаторстві існував Український Центральний Комітет (УЦК) у Кракові. Він був єдиною українською суспільно-громадською установою, яку визнала німецька влада. Діяльність УЦК поширювалася на всі сфери українського життя, окрім політичного. Найголовнішим його завданням була громадська опіка в широкому значенні слова (допомога дітям, хворим, інвалідам, біженцям, боротьба з голодом тощо), а також просвітницька робота.

Економіка окупованих територій ставилась на службу рейху. Найбільші підприємства України були поділені між німецькими магнатами. Окупанти нещадно грабували село, перетворивши колгоспи і радгоспи в "общинні господарства" і запровадивши в них кріпацький режим. Берлін намагався негайно перетворити українські землі у німецьку колонію, надійний продовольчий резерв рейху. Ніяких законів на захист населення окупованої України не існувало.

Здійснювався шалений наступ на духовне життя поневоленого народу. Закривались культурно-освітні установи. Берлін дозволив відкривати в Україні лише початкові школи. Відбувалося повальне пограбування пам'яток історії та культури.

Водночас на окупованих землях розгорнула роботу нацистська пропагандистська машина: видавалися газети українською мовою, діяли радіостанції, кіномережа, видавництва. Нова влада дозволила діяльність, хоч і під жорстким контролем, літературно-мистецьких угруповань у Львові, Києві, Харкові, функціонування деяких українських театрів.

На початку 1942 р. Берлін дав вказівки розгорнути вербування і вивіз українців до Німеччини, де використовувати їх на роботах у військовій промисловості, на шахтах, у сільському господарстві. На початку акції тисячі юнаків і дівчат їхали добровільно, рятуючись від голодної смерті та свавілля окупантів. Але вже з весни почався насильницький вивіз, який набув величезних масштабів. Людей ловили, як звірів, масовими облавами, вивозили під конвоєм. Акції супроводжувались жорстокими репресіями.

96. Радянський партизанський рух в україні в роки другої світової війни

Організацією партизанського руху і антифашистського підпілля з початку війни займалася група працівників ЦК партії і HKBC під керівництвом М.Бурмистенка. Однак через несподіваність нападу Німеччини та катастрофічність розвитку подій на фронті у Західній та Правобережній Україні створити партизанські загони і мережу партійно-комсомольського підпілля не вдалося. Після загибелі у київському оточенні М. Бурмистенка була створена оперативна група під керівництвом секретаря ЦК по кадрах М.Співака, яка зуміла дещо поправити становище на Лівобережжі. Наприкінці 1941 р. утворюються відомі партизанські затни О.Федоріва на Чернігівщині, С.Ковпака на Сумщині, кілька десятків невеликих загонів з Харківщини і Донбасу, що діяли у прифронтовій смузі в контакті з військовими частинами Південно-Західного і Південного фронтів.

На початку 1942 р. в Україні діяв 91 партизанський загін (близько 7 тис. бійців. Особливо активно діяли партизанські загони у прифронтовій смузі. Боротьба з радянськими партизанами відволікала сили вермахту.

30 травня 1942 р. утворено Український штаб партизанського руху на чолі з полковником внутрішніх військ Т.Строкачем. Активну участь у його діяльності брали секретарі ЦК КП(б)У М.Хрущов і Д.Коротченко. При штабі була створена спеціальна школа, яка готувала партизанських командирів, підривників, зв'язківців. Після кількох місяців навчання так звані організаторські групи літаками закидалися у німецький тил. За вказівками Москви часто парашутисти засилались в Україну не стільки з конкретними завданнями серйозно шкодити німцям, скільки своїми діями загострити фашистський терор проти населення, чим штучно пожвавити рух Опору. А це призводило на окупованих землях до нової хвилі геноциду, загибелі невинних беззахисних людей.

Улітку 1942 р. окремі партизанські загони злилися у партизанські частини, згодом навіть з'єднання чисельністю до 3-5 тис. чол. під командуванням С.Ковпака, О.Федоріва, О.Сабурова, М.Наумова, С.Маликова, М.Шукаєва. Переважно вони були зосереджені за межами України у брянських лісах.

Наприкінці 1942 р. до Москви надійшли відомості про діяльність на Західній Україні Повстанської Армії. Сталін наказав передислокувати на захід радянські партизанські частини. М.Хрущов рекомендував партизанським командирам, які вирушали на Західну Україну, утримуватися від конфронтації з УПА. Але московський Центральний та Український штаби партизанського руху, виконуючи вказівки Сталіна, вимагали вести нещадну бороть6у з повстанцями. УПА. Але Москва, як і Берлін, уживала всіх заходів, щоб розколоти український рух Опору.