2. «Слово про Ігорів похід»як памятка оригінальної літератури хіІст.

Оригінальна література (від лат. originalis — первинний, самобутній) ґрунтувалася на вітчизняному образно-тематичному матеріалі, була самобутньою, ненаслідувальною за замислом, стильовою манерою, художніми виражальними засобами. До таких пам'яток за часів Київської Русі належали літописи, «житія» руських святих, повчання, «моління», урочисті слова. Останній жанр найповнокровніше був представлений «Словом о полку Ігоревім».

Оригінал твору відкрив граф А. Мусін-Пушкін, відкупивши його в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Йоіля 1791 р., і видав друком у Петербурзі 1800 р. Сам рукопис і більшість друкованих примірників «Слово…» згоріли під час московської пожежі 1812 року. Брак оригінального списку викликав уже на початку XIX ст. появу т. зв. скептиків, які вважали «Слово…» пізнішим фальсифікатом (О. Сенковський, М. Каченовський, І. Давидов, І. Бєліков й ін.). Ще 1818 р. К. Калайдович знайшов у псковському Апостолі 1307 р. приписку запозичену з «Слово…», 1829 р. Вже ранні дослідники відкрили зв'язок «Слово…» з українською народною поезією, особливо Миха́йло Олекса́ндрович Максимо́вич. У XIX ст. над «Слово…» працювало багато дослідників: з росіян М. Тіхонов, П. Вяземський, В. Міллер, О. Веселовський, Е. Барсов; з українців, крім М. Максимовича, О. Потебня, О. Огоновський, П. Житецький. Широко поставлене дослідження «Слово…» у XX ст., існує понад 700 поважних праць про «Слово…» різними мовами, у тому ч. праці укр. дослідників В. Перетца, М. Грунського, на еміграції Д. Чижевського,О. Пріцака та ін. З другої пол. 1930-их рр. наук, вивчення «Слово…»в УРСР припинене й обмежене тільки російськомовними дослідженнями в АН СРСР.Через відомі політичні умови перед у дослідах над «Слово…» вели російські вчені. Зваживши, що мова, якою написано «Слово…», в основі давньоруська мова, поему зараховують до своєї літератури українці, білоруси і росіяни. Проте ніхто з поважних учених не заперечує, що поема постала в Україні і що багато її мовних і поетичних засобів мають яскраво український характер. У 1920-их рр. М. Скрипник домагався визнати приналежність «Слово…» лише до української літератури. Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 р. Цю історичну подію поет відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за ставлення особистого над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника — співця Бояна, який в XI ст. прославляв князів, і зв'язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохристиянським світом божеств та обіцяє співати в його стилі й об'єднати давню й теперішню славу. Після описів підготовки до походу, триденного бою і поразки Ігоря, автор «Слово…» з'ясовує причини, які довели до недолі Руську землю. Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, прославою спершу «старим князям» — Ігореві і Всеволодові, а потім «молодим», що їх представником був Володимир Ігоревич.Мова, якою написано «Слово…», це тогочасна літературна мова русинів, подібна до мови літописів, але з помітно більшими впливами народної. Більшість дослідників припускають, що автор «Слово…» був або киянин або чернігівець, ін. (Орлов, Юґов) доводять, що він мусив бути галичанином («карпаторус»). Є припущення, що копія поеми XVI ст., відкрита М. Пушкіном, була вже значно окнижнена переписувачами, які підтягали транскрипцію поеми під панівний тоді болгарський правопис. До того ж вона могла бути не зі старого списку, а з ін. копій, які й витворили т. зв. «темні місця» поеми. Мовний скарб поеми порівняно невеликий, дещо понад 900 слів. Побіч слів, прикметних тількиукраїнській мові, в «Слово…» є архаїзми, збережені в українських говірках, є також впливи ін. мов.При порівнянні мови "Слова" із сучасною українською мовою виявляється досить багато спільного (українська вочевидь, мало змінилася з часів Київської Русі). В перекладі, зробленому для Екатерини II, було вказано, що оригінал містить в собі велику кількість "южнорусских" та польских слів, незрозумілих руському читачу. Слова мають властиві для сучасної українскої мови закінчення. Незвичні для сучасної російської мови "и" в багатьох словах звучать по-українському, якщо їх змінити на "ы". В тексті присутня велика кількість характерних малоросійсьских фраз: "а мої ті Куряни свєдомі кмети, под трубами повиті, под шеломи взлелеяні, конець копія вскормлені, путі їм вєдоми, яруги їм знаєми, луки в них напряжені, тулі отворені, саблі ізострені, самі скачють як сєриї волки в поле...".Деякі слова вказують на те, що оригінальний текст, мабуть, був написаний латиницею. Виходячи з цього, деякі слова належить читати інакше.