25. Принципи українського правопису.

Правопис ― сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил,що встановлюють способи передачі мови на письмі. Правопис охоплює орфографію та пунктуацію. Як правило, складається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку.

Принципи укр. орфогр.: 1) фонетичний, за яким слова пишуться так, як вимовляються: небо, хазяїн, поле, риба. 2) морфологічний, згідно з яким слова пишуться за певними правилами незалежно від їх звучання: весна, боротьба, косьба, прекрасний; 3) історичний, або традиційний, за яким слова пишуться так, як писалися раніше, тобто передаються на письмі за традицією. Так, за традицігю в українській мові вживаються букви я, ю, є, ї, щ та буква м'який знак (ь), яка звука не позначає, буква н в таких словах, як лимон, кишеня та буква е у словах леміш, левада. Традиційним є також подвоєння приголосних у власних іншомовних назвах: Калькутта, Руссо. 4) смисловий, або семантико-диференціюючий принцип, за яким написання слів залежить від їхнього значення. За цим принципом вживаються велика і мала букви, пор.: Лев — ім'я і лев — тварина, Орел — місто і орел — птах; пишуться слова разом, окремо і через дефіс: вгору — прислівник, і в гору — іменник з прийменником, якби — сполучник і як би — прислівник і частка і т. п.

Укр. правопис дотримується таких принципів:

1. не змінювати традиційної укр. графіки;

2. не ускладнювати принципи написання слів новими правилами і винятками;

3. за можливостю спростити правопис складних слів;

4. критично ставитися до тих правописних моментів, які не випливають із мовної структури;

5. враховувати, що укр. мова постійно розвивається, але правопис повинен відповідати живій народній мові.

В 1993р. в правопис було внесено такі зміни: м’який знак було поставлено 3-ою з кінця буквою в алфавіті; було відновлено букву “ґ”; спрощено правила написання запозичених і складних слів, зменшено кількість винятків за рахунок уніфікації однотипних явищ, введено зміни щодо написання географічних назв та найменувань людей.

26.Науковий стиль сучасної української літературної мови.

-власне науковий,науково-популярний,наук.-навч.

Наук. ст.-церізновил літ.мов., що викон. У науці,освіті,техніці.пізнав.-інформ. ф-цію. Ознаки: понятійність, однозначність, логічна послідовність, об’єктивність, доказовість, достовірність, використання відносних прикм. (конкретизація, уточнення), складні синтакс. конструкції, писемна форм., інтернац. х-тер.

Етапи становлення: 1)веде свій початок з часів Котляревського(2 пол 19 ст);2)з’являється на сторінках преси(«Основа», «Господар», тов.. «Просвіта» (Львів1868))

Вклад: Грушевський, Франко, Драгоманов, Вернадський, П. Куліш, Л. Українка…

Активізація наук. Ст..: УНР 1917-20р.-59 укр. граматик,115 словн..

«Золоте десятиліття»-видано словники, 1921- Інститут наукової мови, 30рр.-період відродження(але укр. наук. ст.. розвив. під впливом рос. мови.), 50-60-особливих змін не відбувалося,новий етап - з 1991р.

Висновок: Сьогодні наука розвивається дуже швидкими темпами і важливим завданням є практичний аспект моралізації системи певної наук. роб. : відродження забутого, створення галузевих словників,підручників, довідників, яким відводиться значна роль у цих процесах.