26. Еволюція філософських поглядів ф. Шеллінга . Натурфілософія ф.Шеллінга.

Ще один представник німецької класичної філософії Фрідріх Шеллінг , поділяючи думки Канта й Фіхте, по-своєму змінив в ідеях останнього змістові акценти. Шеллінґ вважав, що вихідним пунктом для знання та виявлення будь-якої реальності є Я, яке себе усвідомлює. Будь-які кроки такого самоусвідомлення постають як єдність, тотожність об'єкта та суб'єкта. ♦ Шеллінґ робить висновок, що необмежені, довільні прояви Я мають більш цілісний, більш синтетичний характер. Тому мистецтво перевер­шує науку.Принцип "тотожності" суб'єкта і об'єкта у філософії Ф.Шеллінга.

Шеллінг створив об'єктивно-ідеалістичну «філософію то­тожності». Він вважав, що першоосновою всього існуючого є абсолютна тотожність буття та мислення, матерії та духу, об'єкта та суб'єкта. Ця першооснова не містить жодних роз­різнень, не має ніяких джерел руху та змін, але має несвідо­ме хотіння та діяння. Ця абсолютна тотожність відрізняє себе від самої себе, внас­лідок чого і народжується природа. Усі якості природи зображуються Шеллінгом як відчуття світового духу, що переходить від несвідомого стану до самосвідомості.Усі тіла природи стають просто спогляданням світового духу, а природа в цілому - це «усього лише незріла розумність». Історія природи виявляється, таким чином, історією духу. По­гляд Шеллінга на природу ідеалістичний, сама матерія за Шел­лінгом духовна. Але разом із тим Шеллінг вносить у вчення про природу ідею розвитку: природа передує виникненню людсь­кої свідомості. Перехід до свідомості .відбувається через низку прогресивних ступенів розвитку.Ідеалістичні в основі погляди Шеллінга на природу мали і позитивний зміст. Він відкинув пануючий у природознавстві XVIII ст. механіцизм і ввів поняття про загальний зв'язок ре­чей і явищ природи.

Найважливішим досягненням філософії природи Шеллінга було застосування діалектики до розгляду природи та її явищ. Шеллінг оголосив необхідною умовою дослідження природи пошук динамічних, реальних суперечностей.

27. Система абсолютного ідеалізму Гегеля.Вищим досягненням класичної німецької філософії є вчення Гегеля. Воно характеризується винятковою широтою та глибиною змісту, важливістю та багатогранністю поставлених проблем.

Філософську систему Гегеля називають системою об'єктивного ідеалізму. В основі світу, за Гегелем, лежить обмежено існуюче мислення, яке він називає абсолютною ідеєю, абсолютним духом чи абсолютним розумом. Абсолютна ідея є активною і діяльною, вона мислить і пізнає себе, проходячи в цьому розвитку три стани :

а) до виникнення природи і людини, коли абсолютна ідея перебуває поза часом і простором у стихії чистого мислення і виступає ЯК СВІТ ПОНЯТЬ, СИСТЕМИ ЛОГІКИ;

б) це духовне начало з самого себе породжує природу, яку Гегель називає «інобуттям абсолютної ідеї»;

в) перехід ідеї від чужої для неї природи до сфери розвитку духу. Стан переходу ідеї від чужої для неї природи до сфери розвитку духу є та сама абсолютна ідея, але збагачена в процесі свого діалектичного розвитку. Дух втілюється не лише в людському дусі, свідомості, а й у різних формах взаємин людей. Він являє собою логічний рух понять, категорій, таких, наприклад, як якість, кількість і міра.Для матеріаліста вони є відображенням об'єктивних сторін дійсності, тобто якостей, кількостей, мір об'єктів, процесів світу. Однак, за Гегелем, ці категорії — доприродні, досуспільні сутності, перед якими в «вихідному пункті» Абсолютної ідеї як попередні розвиваються Ще абстрактніші сутності: буття, ніщо, становлення. Три ступені розвитку — це тріада, якій нарівні з багатим діалектичним змістом притаманна й догматична вимога ідеалістичної системи німецького філософа. З одного боку, в тріадах набула вираження така важлива риса руху понять, як взаємне заперечення і взаємне збагачення розумового змісту тези й антитези. Отже, на рівні синтезу здійснено становлення якісно нового етапу діалектичного розвитку, який включає

попередні елементи як свої. Категорія «зняття» виражає взаємозумовлені в процесі розвитку моменти спадковості і заперечення.