23.Паскаль про місце та роль людини у світі.

Глибоку і своєрідну концепцію людини в епоху Нового часу розробив відомий французький фізик, математик і філософ Блез Паскаль. У своїй праці "Думки" Паскаль змальовує вражаючу картину людського становища у світі: на тлі космічних масштабів людина перетворюється на непомітну порошину, але, якщо рухатися углиб матерії, людина є велетнем порівняно з нескінченно малими величинами.

Людина - це '''мислячий очерет", пише Б. Паскаль, але вона перевершує природу тим, що може всю її осмислити й пізнати. Тільки мислити слід гідно, а отже — мислити на межі буття і небуття, тобто на останній межі щирості. Під час такого мислення людина врешті-решт повинна зрозуміти, що єдиною її життєвою опорою може бути лише Бог.Паскаль пояснює, що люди піддають себе труднощам, небезпекам, насолодам, веселощам і т.п., лише для того, щоб не залишатися на самоті, щоб не усвідомлювати свою смертність та нікчемність, своє положення між двома безоднями-космосом та мікросвітом. Саме тому нам подобається рухливе життя і ми так боїмося потрапити до тюремного ув’язнення, бо там будемо сам на сам із своїми думками. Хоча здається,що ми прагнемо до спокою, відпочинку, але в той самий час замість того, щоб залишитися вдома, посидіти на кріслі і подумати про себе, зрозуміти себе, людина втікає: їде у подорож, йде на вечірку.

Порівнюючи філософію Паскаля з поведінкою людини можна сказати, що люди залежать від задоволень, розваг, втіх, за допомогою яких вони доживають до смерті, не відчуваючи її.

24. Критицизм Канта- засновника німецької класичної філософії

70 – 80 рр. 16 столітя.

Найважливіші ідеї філософії Канта були розроблені у критичний період. На першому плані в цей період перебуває ідея так званого «коперниканського перевороту» у філософії.

Критична філософія Канта викладена у працях « Критика чистого розуму», « Критика практичного розуму», « Критика здатності судження». У першій з них Кант викликав своє вчення про пізнання, у другій - етику, у третій – естетику. Основу всіх трьох «Критик» становить вчення Канта про «речі в собі» і «явища». Згідно з ним існує незалежний від іншої свідомості світ речей, їх Кант називає «речі в собі». Пізнання починається з того, що «речі в собі» діють на органи чуття і виникають відчуття.

Критика релігії. Абсурдність співіснування у християнській вірі двох несумісних вимірів: часу та позачасової вічності.

Питання Канта:

1. Що я можу знати? (Критика чистого розуму)

2. Що я мушу робити? (Критика практичнго розуму)

3. На що я можу сподіватися? (релігія у межах лише розуму, 1793)

4. Що таке людина і ким вона може стати?

25. Філософія діяльності Й.Г. Фіхте. На думку Фіхте, право грунтується не на моральному законі, а на відносинах взаємності. Гарантією взаємної згоди є добровільне підпорядкування кожного встановленому в суспільстві закону, що передбачає договір про громадянське співіснування. Держава може вимагати від кожного громадя­нина визнання прав іншого тільки за умови, що сам держав­ний устрій у змозі сприяти досягненню того, щоб у кожного громадянина була власність.Людство, за твердженням Фіхте, розпадається на власників і не власників, держава - це організація власників. Якщо буде досягнуто повного панування морального закону, право і держава стануть непотрібними і відімруть.Концепція свободи І.Фіхте. У «практичній» філософії – в етиці, вченні про право і державу, про виховання – центральним поняттям у Фіхте є поняття свободи. Під впливом Б. Спінози він вважає, що воля людинни і вся її духовна діяльність взагалі детерміновані, як і фізич­на природа людини. Усе ж таки загальний характер необхід­ності, що діє в історії, не виключає можливості свободи. Свобода складається не з усунення природної та історичної необхідності, а з добровільного підпорядкування індивіда законам і меті роз­витку людського роду. Це підпорядкування ґрунтується на пізнанні самої необхідності.Умовою свободи може бути не скасування необхідності, а тільки дія, що ґрунтується на пізнанні необхідності. Пізнання необхідності і, як наслідок, свободи за Фіхте невіддільне від творчої активної діяльності «Я». Однак ця діяльність мислиться ідеалістично, як свобода лише «у світі чистої думки». Ступінь людської свободи Фіхте ставить у залежність не від індивідуальної мудрості людини, а від рівня історичного розвитку суспільства, від епохи, до якої належить індивід.

Суб'єктивний ідеалізм І.Фіхте.

Фіхте створив систему суб'єктивної ідеалістичної діалекти­ки, вихідним поняттям якої є самосвідомість, «Я», а її головною властивістю - діяльність. «Я» - це єдина реальність, всемогут­ня творча сила, що зрештою співпадає із самосвідомістю всьо­го людства. Фіхтеанське «Я» є не тільки розум, але і воля, не тільки пізнання, але і дія. Однак розуміння активності суб'єкта у Фіхте має суб'єктивно-ідеалістичний характер, оскільки він заперечує об'єктивну основу людської діяльності, зовнішній світ. «Діяльність» у Фіхте не виходить за межі самосвідомості, це абстрактно-теоретична діяльність.Суб'єктивний ідеалізм Фіхте має волюнтаристський характер; оскільки філософ ототожнює розум і волю. Суб'єкт, за Фіхте, створює весь об'єктивний світ. Ніщо інше, незалежне від суб'єкта, не існує.Три положення є основними у філософії Фіхте: «Я покла­дає Я» (самотворення, самоствердження); «Я покладає не - Я» (творення всього, що оточує); «Я покладає самого себе», тобто суб'єкт і об'єкт, взаємовідносини між ними. «Я» за Фіхте - це все, що може мислитися. «Я» - абсолютно творча засада, що покладає основу всього сущого й самого «Я» як «не Я».Найвищу властивість розуму Фіхте називає інтелектуаль­ним спогляданням, або інтелектуальною інтуїцією. Тільки коли ми починаємо розглядати думку як початок діяльний, практич­ний, виникає протилежність суб'єкта і об'єкта.