36. Конституція Орлика 1710 р.

У 1710 році було обрано гетьманом Пилипа Орлика (1710 - 1742рр.). Одночасно було схвалено Конституцію, що мала назву «Конституція прав і свобод Запорізького війська». У літературі її називають Конституцією Орлика. Основним її пунктом є проголошення незалежності України; наголошувалося,що в Україні повинна бути тільки православна церква, яка має залежати не від Московського патріархату, а від Константинопольського.

Конституція передбачала створення вищого законодавчого органу - Генеральної Ради, який мав би скликатися тричі на рік. Він мав складатися з Генеральної старшини, представників Запоріжжя та по одному представникові від кожного полку. Конституція обмежувала права гетьмана, зокрема він не міг самочинно призначати на посади - всі вони повинні бути виборними. Гетьман не мав права нікого судити - цим мав займатися Генеральний суд. Без рішення Генеральної Ради гетьман мав право розглядати тільки поточні питання, радячись при цьому з Генеральною старшиною.

Конституція також звертала увагу на становище міщан, посполитих та козаків. В ній, зокрема, зазначалось, що гетьман мав стежити за тим, щоб старшина не утискувала «людей убогих». Скасовувались усі тягарі, що були накладені на селян і козаків, та державні монополії.

Отже, у відповідності із «Конституцією прав і свободЗапорізького війська» Україна мала стати демократичною республікою з виборними законодавчими і виконавчими органами.

37. «Українська» політика Петра I.

Головним завданням Петра І (правління 1699 - 1725) було виведення Росії в число найрозвинутіших європейських держав. Це могло бути здійснене з утворенням самодержавно-цнтралістичної системи (така система була у всі розвинутих європейських країнах, це значить, що вся влада зосереджина в руках однієї особи). Тому уніфікація ( уподібнення ) всіх частин імперії не залишала у ній місця для автономної України, з її традиціями козацького демократизму і прагненням до незалежності. Петро І відверто нехтував інтересами України, самовладно розпоряджався її економічним та військовим потенціалом, ігноруючи прийняті Російською державою зобов”язання відповідно до попередніх договорів. Ця тенденція посилилась з початком у 1700 році Північної війни. Україна виявилась втягнутою в ці війну, яка була чужою до її інтересам, і зазнавала величезних матеріальних та людських втрат. Наприклад з України у значних кількостях вивозився хліб та інші продукти. Сільське населення примусово використовувалось на фортифікаційних (щось будувала) роботах. За чужу справу у далеких краях загинули тисячі козаків. Посилилось занепокоїння козацького стану щодо сбереження своїх прав. Гостру реакцію викликав царський указ 1705 р. про реорганізацію двох козацьких полків у регулярні драгунські підрозділи. Все це призвело до освідомлення Мазепою необхідності змінення свого ставлення до Російського уряду та його політики щодо України. А це в свою чергу призвило до полтавської битви і поразки Мазепи. З цього часу починається відвертий наступ на автономію України. Столицю Гетьманщини - Батурин було спалено, населення вирізано. У трвні 1709р. царські війська зайняли і зруйнували запорізьку січ. Цар відмовився розглянути традиційні “статті” що визначали стосунки між гетьманщиною та Російською державою. Цар призначив до гетьмана резидента, що фактично здійснював нагляд і контроль за діяльністю гетьмана і старшини. Цар помістив у Гетьманщині 10 драгунських полків, окрім постійних гарнізонів у містах.

29 квітня 1722р. було зосновано Малоросійську колегію із шести рос. офіцерів на чолі з С. Вельяміновим. Оскільки сенат відав лише внутрішніми справами це означало, що україна вже не вважалась окремим державним організмом.

Час правління Петра Першого став переломним в історії України. Гетьманшина з автономного утворення перетворюється на колонію Російської держави.