- •40. Види соціальної стратифікації і параметри її структурування.
- •38. 39. Етапи політичної соціалізації
- •41. Зміст і структура національних відносин
- •42. Суть національного питання та його міжнародний досвід розв’язання.
- •43. Форми державного устрою у багатонаціональних за складом свого населення державах.
- •44. Причини самовизначення націй та проблеми втілення цього принципу в практику національного життя.
- •45. Білінгвізм (двомовність) у політиці та практиці політики держав пострадянського простору.
- •46. Конфлікт як соціальне явище.
- •47. Філософи античності про суть соціального конфлікту.
- •48. Типологія політичних конфліктів.
- •49. Основні методи подолання конфліктів
- •50. Особливості вибору при при різних політичних режимах.
- •51. Принципи виборчого права та організації демократичних виборів.
- •52. Перевага та недоліки мажоритарної виборчої системи
- •53. Концепція реалізму г. Моргентау
- •54. Політичний реалізм Вільсона
- •55. М. Каплан про систему в міжнародній політиці
- •56. Р. Арон про види міжнародних систем
- •57. Постбіполярна система та основні підходи до його визначення. Особливості постбіполярної системи мв.
- •58. Поняття геополітики та основні підходи до його визначення.
- •59. Геополітична концепція х. Макіндера
- •65. Концепція світового порядку Римського клубу.
- •66. Концепція глобальних проблем Римського клубу.
- •67. Новий світовий порядок як глобальна проблема
- •62. Концепция глобализации р. Робертсона
- •63. Основні поняття глобалістики.
- •61.Передумови виникнення та головні напрями розвитку сучасної лобалістики.
- •Глобалізаційні процеси та проблеми національної безпеки Глобалізаційні процеси і національна безпека України
49. Основні методи подолання конфліктів
Робота з вирішення проблем впливає також на виявлення компромісів і можливостей для об’єднання, яке відповідає інтересам обох сторін. Можливими формами завершення конфлікту можуть бути:
припинення конфлікту внаслідок взаємного примирення сторін;
припинення конфлікту силовими методами;
припинення конфлікту шляхом його симетричного вирішення, коли виграють або програють обидві сторони;
припинення конфлікту шляхом його асиметричного розв’язання, коли виграє одна сторона;
переростання конфлікту в інше протиборство;
поступове згасання конфлікту;
глухий кут.
Успішне розв’язання проблем веде до результатів, які можна згрупувати у три великі класи: 1) компроміси; 2) угода щодо процедури для визначення переможця; 3) інтегративні рішення.
Найкращою формою подолання розбіжностей з питань узгодження у процесі підготовки компромісу є дискусія, відкритий обмін думками. Неприпустимими є такі компроміси, що ведуть до втрати впливу однієї зі сторін або розглядаються як наслідок слабкості і ведуть до нових вимог поступок. Здатність до виважених і необхідних компромісів є однією з передумов життєздатності груп, колективів, спільнот, а засоби їх досягнення і форми реалізації виступають як один з головних критеріїв культури. Причинами розриву компромісних угод частіше буває такий поворот однієї зі сторін у змісті або формі її діяльності, що надає співробітництву з нею характеру відмови від власних принципів або спроб розширити їх до неприпустимих для другої сторони поступок.
Існує три види узгоджень: 1) узгодження в результаті збігу думок сторін; 2) узгодження відповідно до законодавчої або моральної волі зовнішньої сили; 3) узгодження, нав’язане одній зі сторін. Разом з тим, як свідчить практика, одностороннє нав’язування волі сильнішого суб’єкта слабшому не вичерпує сутності конфлікту, і він у будь-якій формі поновлюється. Особливо це стосується міжнародних (територіальних конфліктів. Програш у війні тягне за собою реваншистські настрої й стремління до повернення втрачених інтересів.
50. Особливості вибору при при різних політичних режимах.
ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ – система методів і засобів здійснення політичної (державної) влади, що визначають характер політичного життя в країні, рівень політичної свободи.
ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ – дає змогу віднайти спільне й відмінне в багатоманітних методах і засобах здійснення державної влади як у різні історичні епохи, так і в різних країнах. Як і будь-яка типологія, вона може здійснюватись за різними ознаками, залежно від яких розрізняють ті чи інші типи політичних режимів.
ТОТАЛІТАРНИЙ РЕЖИМ – (лат. totalis – увесь, повний) – спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією. Критерієм тоталітаризму є поглинання державою сфери громадянського суспільства, відсутність плюралізму.
ДЕМОКРАТИЧНИЙ РЕЖИМ означає “народовладдя”. Поняття “демократія” використовують на позначення типу політичної культури, певних політичних цінностей, політичного режиму. У вузькому розумінні “демократія” має тільки політичну спрямованість, а в широкому – це форма внутрішнього устрою будь-якої суспільної організації. Демократія завдяки виборам має дати дорогу найгіднішим представникам еліти, має оберігати суспільство від людей, які довго перебувають при владі, запобігати надмірній концентрації влади.
ЛІБЕРАЛЬНИЙ РЕЖИМ – ідея індивідуальної свободи є головною. Відповідно до неї ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу як незалежність особистого життя індивіда від політичної влади.
ЗМІШАНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ – тип політичного режиму, який поєднує в собі ознаки різних політичних режимів. Серед них слід виокремити два найпоширеніших:
Посттоталітарний політичний режим – є перехідним від тоталітаризму до демократії. Характеризується формуванням демократичних інститутів, зокрема багатопартійності, з поступовим зменшенням державного контролю над суспільно-політичними процесами та лібералізацією економіки (країни колишнього СРСР).
Посткомуністичний політичний режим – є перехідним від авторитарного до демократичного політичного режиму (колишні соціалістичні країни Східної Європи).