54. Політичний реалізм Вільсона

На Версальской конференции по итогам Первой мировой войны Вильсон выдвинул программу учреждения либерального мирового порядка под названием «Четырнадцать пунктов». Из них восемь были названы обязательными: открытая дипломатия, свобода мореплавания, всеобщее разоружение, устранение торговых барьеров, беспристрастное разрешение колониальных споров, воссоздание Бельгии, вывод войск с российской территории, учреждение Лиги наций. Остальные шесть пунктов были факультативными (желательными), которые скорее «следует», чем «надлежит» достигнуть: возврат Франции Эльзаса и Лотарингии, получение автономии для национальных меньшинств Австро-Венгерской и Оттоманской империй, пересмотр границ Италии, вывод иностранных войск с Балкан, интернационализация Дарданелл и создание независимой Польши с выходом к морю. Одним из главных принципов международных отношений было право любого народа на самоопределение. В договорах, положивших конец Первой мировой войне, этот идеал последовательно воплощен не был, но он вдохновил сепаратистские движения во всем мире.

Сепаратизм — это региональное движение за независимость от федера­тивного или национального государства. Он проявился в Шотландии, в канадской провинции Квебек, в Стране басков в Испании и др. Ни одно из сепаратистских движений до сих пор не победило. Баскская республика просуществовав с 1936 по 1937) была уничтожена армией Франко. Франкоязычное, преимущественно католическое, население Квебека получило законодательную и религиозную самостоятельность, собствен­ную систему образования внутри Канадской Федерации. Аналогично положение шотландцев в Великобритании.

В отличие от реалистов, которые полагали, что ответственность за международные отношения несут сильные государства, программа Вильсона исходила из того, что в конструировании нового международного порядка в равной степени должны участвовать все государства мира. Он полагал, что отношения между государствами по определению должны быть основаны на гармонии интересов и в них отсутствуют глубинные причины для международных конфликтов и войн. Для того чтобы окончательно устранить возможность конфликта интересов и утвердить чувство мировой общности народов, Вильсон настаивал на учреждении международных институтов, которые обеспечивали бы международную безопасность. Результатом этих усилий стало создание Лиги наций по окончании Первой мировой войны. Однако всего лишь через 20 лет после Версаля и известных «Четырнадцати пунктов» В. Вильсона наша планета окунулась в море крови Второй мировой войны с более трагическими последствиями, чем Первая.

55. М. Каплан про систему в міжнародній політиці

М. Каплан визначає п'ять змінних систем: фундаментальні принципи системи, принципи її трансформації, змінні класифікації учасників, змінні їх можливостей та змінні інформації.

1.Фундаментальні принципи системи є правилами її існування, що визначають функції учасників міжнародних відносин і які варто сприймати як узагальнення їхньої характеристичної поведінки1, визначеної структурними можливостями та обмеженнями, що склалися у ній.

2.Принципи трансформації системи є правилами її динаміки, тобто сталими особливостями змін, завдяки яким вона видозмінюється.

3.Змінні класифікації учасників міжнародних відносин пов'язані зі структурними рисами, які модифікують їхню поведінку

можуть впливати на їхню діяльність у межах міжнародної системи.

4.Змінні можливостей учасників визначають фізичні параметри, які дають змогу певному учасникові виконувати ті чи інші функції. Йдеться про такі традиційно підкреслювані параметри могутності держави, як площа території, чисельність населення, рівень розвитку промисловості, а також боєздатність її збройних сил, справність транспорту та системи комунікації, схильність до застосування сили, здатність отримувати допомогу від інших учасників тощо.

5. Змінні інформації включають знання учасника про засоби, якими він може послуговуватись, намагаючись досягнути визначених цілей, та можливу реакцію і засоби інших учасників.

Початково М. Каплан визначив шість типів міжнародних систем, які вважав основними, а пізніше додав ще чотири (змішані). Тобто його типологія містить десять моделей міжнародних систем:

1. Система рівноваги сил характеризується відсутністю загальної конфронтації, допускаючи ймовірність конфліктів маргінального значення. У ній визначається певна кількість "полюсів", оптимальним їх числом вважається п'ять, що за будь-яких умов не допускає можливості домінування одного з них. М. Каплан вважає, що "індивідуальні дії національних акторів доповнюють одна одну, і так реалізуються найважливіші правила системи, що описують поведінку акторів. За своїм характером вони універсальні"1. Система рівноваги сил характеризується такими правилами, яких дотримуються "полюси".

2.Вільна біполярна система існує тоді, коли виникають два конфронтуючі блоки, але між ними опиняється група учасників міжнародних відносин, які залишаються нейтральними.

Посередником у відносинах між блоками є універсальний учасник (наприклад, ООН). Визначальну роль у системі відіграють блоки, які складаються з національних держав, очолюваних однією з глобальних наддержав ("полюсів").

3.Гнучка біполярна система характеризується тими ж особливостями та правилами, що й попередня, але блоки-противники, порівняно з нейтральними учасниками, досить слабкі й не можуть виявляти прагнення до їх поглинання.

4.Біполярна система розрядки виникає за умови, що "полюси" та очолювані ними блоки відмовляються від конфронтації на користь співпраці та мирного співіснування.

5.Біполярна система нестабільних блоків створюється тоді, коли "полюси" недостатньо сильні, щоб постійно утримувати у своїй сфері впливу інших учасників. Вона характеризується чергуванням конфронтації та мирного співіснування.

6. Жорстка біполярна система існує, якщо є надмогутні "полюси", жорстка ієрархія у межах блоків, слабкі і навіть відсутні нейтральні учасники. Вона характеризується постійною конфронтативністю та граничною напруженістю у відносинах між полюсами й вірогідністю вибуху війни.

7. Універсальна система не має у своїй структурі яскраво виражених "полюсів" та об'єднує всіх учасників міжнародних відносин навколо глобальної, міжнародної інституції з універсальними цілями діяльності (наприклад, ООН).

8.Ієрархічна система виникає тоді, коли найсильніший учасник міжнародних відносин ("полюс") встановлює домінацію над іншими учасниками, підпорядковуючи їх меті своєї діяльності.

9.Система повної проліферації (одностороннього вето) є проявом такого співвідношення сил між державами, коли одна з них, володіючи атомною зброєю, може "шантажувати" всіх учасників і призвести до загального хаосу та втрати всіма учасниками почуття безпеки.

10. Система неповної проліферації така ж, як і попередня, однак із тією відмінністю, що атомною зброєю володіє 15—20 держав, що може призвести до ситуації, коли вона виконує функцію залякування потенційного агресора. В умовах неповної проліферації володіння атомною зброєю означає незалежність у системі, але спричиняє недовіру у стосунках учасників.