Тема 6. Інститут глави держави в зарубіжних країнах.

1. Загальна характеристика інституту глави держави в зарубіжних країнах.

2. Галава держави—монарх.

3. Глава держави—президент.

4. Повноваження глави держави.

1. Інститут глави держави є невід'ємною частиною механізму здійснення державної влади у всіх сучасних державах.

Глава держави —це особа(орган),яка формально займає найвище місце в ірархії державних інститутів і здійснює верховне представництво держави як у внутрішньо-політичному житті,так і на міжнародній арені.

Конституційно-правовий інститут глави держави в сучасних країнах складається з норм,які визначають місце і роль глави держави в державному механізмі та його взаємодію з іншими органами держави. Порядок заміщення поста глави держави відповідальність глави держави за державну зраду та невиконання вимог Конституції,норм,які закріплюють повноваження глави держави та ін.

Конституційно-правова доктрина багатьох країн розглядає інститут глави держави в якості гаранта національної єдності який забезпечує одночасно верховенство та стабільність державної влади,взаємодію різних її гілок. В сучасних зарубіжних країнах глава держави може бути:

1) Одноосібним;

2) Колегіальним;

Одноосібним главою держави є:

-Монарх;

-Президент;

В чистому вигляді функції глави держави здійснються Колегіальним органом досить рідко і як правило тимчасово. Наприклад,Регенська рада,яка виконує функції монарха до досягнення спадкоємцем престолу повноліття.

Зазвичай повноваження колегіального глави держави розподіляються між Колегіальним органом та його головою. Так,з 1990р. по 1994р. Повноваження глави держави в Ємині здійснювалася президентська рада,яка обиралася...в складі п'яти осіб.

Осить специфічний механізм функціонує в Швейцарії де повноваження уряду і глави держави здійснюєтся Колегіальним органом—федеральною радою,яка обирається федеральними зборами(пралментом). В її склад входять сім членів один з яких щорічно обирається на посаду федеральногопрезидента,останній виконує виключно представницькі функції.

2. Глава держави—монарх. Монархи розглядаються правових доктриною як суверенні верховні представники,а в ряді країн,як носії верховної державної влади,їм підпорядковвана діяльність уряду який складається із міністрів корони;від їх імені видаються закони;їх іменем оголошуються судові рішення та ін.

Але правовий статус аожного з монархів залежитть,перш за все від форми державного правління,держави главою якої вони є. Так,в абсолютних і дуалістичних монархіях(в основному країни Азії) монарх має реальні повноваження по управлінню країною. Такі монархи самостійно формують органи державної влади прямо керують ними,а часто очолюють законодавчу і судову гілки влади;є главами релігії,прийняття в країні.

Констиитуційні монархи Європи і Японії мають,як правило,формальні повноваження,наприклад,вони здійснюють від свого імені призначення на вищі державні посади(прем'єр-міністрів,міністрів та ін.) але роблять це фактично з волі обраного народом парламенту. Крім того всі укази монархів підлягають контрасигнації(спільного підпису)прем'єр-міністром або іншим відповідальним міністром.

Серед Європейських монархів "найсильнішими" є монархи Великобританії,Іспанії. Середньої сили—Голандії і Бельгії. Найслабкішими—монархи Скандинавських країн. Наприклад,король Швецї—винятково символ нації,що практично немає жодних повноважень і навпаки королева Великобританії має величезні реальні повноваження,наприклад,може накласти абсолютне(неподолане) вето на будь-який закон прийнятий парламентом;сама призначити прем'єр-міністра;розпустити парламент та ін. Але вона або користується ними вкрай рідко або не користується взагалі. Це,так звані,сплячі повноваження.

3. Глава держави—президент.

…

…

…

Досить значними повноваженнями володіє президент в республіках із змішаною формою правління. Суть напівпрезидегтської моделі полягає передусім у сильній президентській владі. Тут президент може за певних обставин розпустити парламент,а останній в праві висловити вотум недовіри уряду. Президент призначає уряд,який потребує наявність довіри з боку парламенту і тому формується з урахуванням парламентських виборів. Повноваження глави держави і глави уряду,як правило,часто переплітаються і форрмально для прийняття рішення необхідна згода їх обох.

Глава держави зазвичай відповідей за вирішення загальних ситратегічних завдань,контролюючи при цьому певні сфери діяльності уряду(наприклад,зовнішньополітичну). В той час як прем'єр-міністр несе відповідальнісь за повсякденне,практичне управління державою.

Президенти в зарубіжних країнах звичайно обираються чотирьма способами:

1) парламентом;

2) колегією виборців;

3) особливим форумом(широких виборчою колегією)

4) всенародним голосуванням;

4. Повноваження глави держави.

В більшості країн світу національне законодавство наділяє главі держави широком колом..та повноваженнями в різних колах відносин:

1- представницькі функції—це представництво держави у середині країни та за кордони.

2- повноваження глави держави у сфері державного управління,сюди відноситься представлення парламенту,кандидатури на посаду прем'єр-міністра або безпосереднє керівництво урядом.

3- позначення міністрів за поданням прем'єр-міністра чи самостійно.

4- звільнення міністрів з поста і уряду в цілому.

5- представлення парламенту кандидатури генерального прокурора.

6- призначення керівників провінцій(областей).

7- призначення командування збройних сил.

8- здійснення функцій верховного головнокомандувача.

9- присвоєння класних синів і вищих військових звань та ін.

Повноваження в сфері законодавчої діяльності:

1- призначення дати парламентських виборів;

2- відкриття та закриття парламентських сесій;

3- скликання та розпуск парламенту або однієї з його палат;

4- право законодавчої ініціативи;

5- право на повернення законопроекту на повтороний розгляд(право вето);

Вето буває:відкладальне та абсолютне.

6- право на направлення нормативного акту прийнятого парламентом до органу констуційної юрисдикції (конституційний суд);

7- право на прийняття власних нормативних актів;

Зовнішньо політичні повноваження:

1- верховної представництво держави в міжнародних відносинах;

2- призначення дипломатичних та консульских представників за кордоном;

3- підписання міжнародних договорів та інших міжнародно-правових актів;

4- оголошення війни та укладення миру;

Повноваження у сфері правосуддя:

1- призначення на судові чи вищі судові посади;

2- головування у вищих консультативних установах,які вирішують питання дисциплінарної відпоідальності та адміністративного управління судовим корпусом;

3- здійснення права помилування;

Здійснення надзвичайних повноважень:

Вони характеризуються призупиненням дії конституційних гарантій захисту людини і громадянина обмеженням повноважень представницьких органів держави. Розширення повноважень адміністративних чи військовополітичних органів,введення в ряді випадків привентивного взяття під варту

Парламент зарубіжних країн.

1. Еволюції парламентаризму в зарубіжних країнах.

2. Структура парламенту.

3. Місце і роль парламентів в системі вищих органів державної влади.

4. Правовий статус депутата в зарубіжних країнах.

1. Поняття "парламент" походить від латинського слова parlare,що означає "говорити" та французької

У сучасному світі поняття парламент іменується вищий законодавчий та представницький орган держави.

Вважається що історично першим парламентом в світі в сучасному його розумінні був британськсий парламент створений у 1265р.

Повсюдне поширення парламентаризму почалося з епохи великої буржуазної франзузької революції і війни за незалежність США в кінці 18ст. і прожовжувалося до І світової війни(1914-1918рр.) Однак парламенти 19ст. мали деякі особливості. Як правило вони були побудовані по цензовому принципу й у них могли обиратися тільки представники буржуазії. Відповідно головною метою парламентів кінця 18-поч.20ст. Була боротьба за обмеження влади монарха і захист інтересів буржуазії.

У 20-60рр 20ст. Роль параламентів різко понизилася. Вони або стали декоративними,ні на що не впливаючі органи у фашистських країнах і країнах тоталітарного соціалізму,прикриттям для диктатури партійабо вождя,або були подавлені виконавчою владою в демократичних країнах(наприклад у Великобританії,Франції)

З кінця 60рр 20ст. Пчався процес відродження парламентаризму що продовжується й донині. Парламенти поступово відвойовують нові повноваження і стають головними органами у системі державних органів більшості розвинутих країн. Багато в чому процес відродження парламентів був обумовлений наступними факторами:

1. Виборче право( як активне так і пасивне)одержали не тільки чоловіки але й жінки.

2. Ліквідовано численні цензи,що перетворило парламент з органу який виражав інтереси меншості суспільства у дійсно всенародний орган.

3. Вибори в парламент стали вільними,прямими,рівними і таємними.

4. Вдосконалення виборчої системи,структури парламентів,порядку їх роботи та ін.

2. Структура парламенту. Сучасні парламенти,як правило мають однопалатну чи двопалатну структуру. Однак зустрічаються парламенти з великою кількістю палат. Наприклад,парламент ПАР мав трипалатну структуру(по расовому принципу).

А парламент Югославії шестипалатну(по професійному принципу)

Однопалатні парламенти,як правило,існують у невеликих за територією та населенням унітарнх держав. Наприклад,у Швеції,Литві,Латвії,Естонії,Угорщині,Словаччині та ін.

Перевагами однопалатних парламентів є:

1) вони прості і компактні;

2) обираються всім населенням країни на прямих виборах;

3) як правило,мають великі повноваження;

4) простіший законодавчий процес;

5) швидше приймаються рішення;

Недоліки:

1) недостатньо представлені територіальні одиниці держави;

2) відсутня противага у вигляді другої палати;

3) парламент може протиставити себе іншим державним органам і взяти на себе їх функцію;

Двопалатні парламенти,як правило існують у великих федеративних державах,але останнім часом намітилася тенденція повсюдного поширення двопалатних парламентів у тому числі в унітарних державах(великих і малих). Наприклад,Чехія,Польща,Білорусія,Швейцарія та ін.

У таких парламентах одна палата часто іменована нижньою обирається всім населенням прямо і представляє інтереси народу в цілому,а друга—верхня палата,представляє інтереси регіонів,суб'єктів федерації і формується ними.

Перевагами двопалатної структури в парламенті є:

1) більш широко представлене суспільство і народ в цілому і регіони з їхніми особливостями;

2) верхня палата служить противагою нижній,фільтрує її рішення,зменшує партійний вплив на користь загальнодержавних інтересів,не дає нижній палаті радикалізуватися;

3) як правило,верхня палата не роспукається і функціонує завжди і тому у разі роспуску нижньої палати,верхня палата продовжує працювати та ін.

Недоліки:

1) з'являється дотатковий шар депутатів в особі членів верхньої палати(більше привілеїв,більше витрат на їх утримання);

2) ускладнюється законодавчий процес;

3) верхня палата може стати занадто консервативною і гальмувати діяльність нижньої;

Крім самих палат парламенту,в його структуру входять також й інші органи,такі як:

-керівні органи парламенту(одноособовий-це голова,або колегіальний-це президія,бюро,комітет,конференція);

-партійні фракції;

-парламентські комісії(постійно діючі чи тимчасові)

-інші органи парламенту(омбуцмени,фінансові органи,ради старійшин,паралментські представництва)

3. Місце і роль парламентів в системі вищих органів влади.

Традиційно основними напрямками діяльності парламенту є:

1) представництво народу;

2) прийняття законів;

3) участь у формуванні інших державних органів(уряду,судів та ін.)

4) контроль за діяльністю інших державних органів;

Конституційно-правовий статус вищого органу законодавчої влади обумовлений багатьма факторами,в тому числі особливостями розвитку політичних інститутів держави,її конституційного(державного) устрою,оголошених в конституціях принципів організації державної влади партійної системи,політичними умовами та ін.

Відмінності в правових принципах,які визначають систему взаємодії вищих органів держави і відповідно,форму правління,також відіграють важливу роль при визначенні правового статусу вищого органу законодавчої влади. З цієї точки зору можна виділити декілька моделей організації діяльності парламентів в сучасних зарубіжних країнах.

Першою є модель характерна для країн з парламентською формою правління. Основною ознакою цієї форми правління є наявність інституту політичної відповідальності уряду. Тут парламент відіграє основну роль у формуванні уряду. Щодо законодавчої функції,то тут парламенти мають право приймати закони по будь-яким питанням(Великобританія,Італія,Ірландія,Греція,Японія)

Друга модель характерна для країн з президентською формою правління в основі якої закладений принцип жорсткого поділу державно влади(наприклад США). В таких державах відсутній інститут відповідальності уряду перед парламентом,оголошення вотуму недовіри уряду збоку раламенту. Тут немає інституту розпуску парламенту але президенту належить право відкладального вето,яке в свою чергу може бути подолане парламентом. Деякі призначення на високі державні посади потребують погодження збоку парламенту. ,Парламент не може заставити президента піти у відставку але в праві приймати рішення про зняття президента з поста в порядку імпічменту. Щодо законодавчої функції то в такій моделі парламенти,як правило,досить часто є жорстко обмеженими з питань прийняття законодавчих актів. Так,наприклад, Конституція Франції чітко обмежила перелік питань по яким парламент може приймати законодавчі акти(ст.34). Причому,навіть у чітко визначених сферах по одним питанням парламент може приймати закони,а по іншим—тільки визначати загальні принципиїх регулювання,наприклад в соціально-економічній сфері. Що стосується Конституції США,то вона чітко визначила перелік питань по-яким конгрес не може приймати законів(наприклад,забороняється наділяти ті чи інші закони зворотньою дією у часі).

Треті моделі складають парламенти із змішаною формою правління. Тт існує інститут відповідальності уряду перед парламентом. Але президенту в свою чергу належать важливі повноваження пов'язані з функціонуванням парламенту. Президент в окремих випадках передбачених конституцією може розпустити парламент. В законодавчій сфері парламенти не є так жорстко обмежені але при цьому у федеративних державах існує жорсткий поділ у законотворчій діяльності між федеральним парламентом та парламентами суб'єктів федерації. Що стосується унітарних держав в яких існують автономні утворення,то законодачими актами може бути визначений перелік питань вирішення яких належить до компетенції відповідних автономних утворень(Данія,Іспанія,Фінляндія).

Судові повноваження. Як правило,на парламент не покладається виконання судових функцій. Виняток становить палата лордів у Великобританії(в складі судових лордів),яка розглядає справи про злочини вчинені перами.

В більшості країн світу парламенти наділені правом притягувати президинтів,членів уряду,а інколи й інших вищих посадових осіб держави до відповідальності за вчинення ними злочинів. Така процедура отримала назву "імпічмент".

Процедура імпічменту в різних країнах проходить по-різному,так в одній групі країн порушення справи здійснюється нижньою палатою,а для її розгляду верхня палата перетворюється в судову колегію(США,Великобританія,Бразилія). Характерною особливість в США є те що винесений сенатора вирок може полягати у відстороненні від займаної посади.

В іншій групі країн рішення щодо порушення справи про імпічмент приймається або парламентом в цілому(Франція,Італія,Польща,Японія) або тільки його нижньою палатою (Іспанія) або ж любою з палат(Німеччина,Індія).

Розгляд справи про імпічмент може здійснюватися спеціальним судом(Франція,Японія,Норвегія,Данія),конституційним судом(Німеччина,Італія),вищим судовим органом держави(Іспанія,Швеція) чи спеціальним трибуналом створеним із депутатів парламенту(Угорщина).

4.Правовий статус депутата в зарубіжних країнах.

Тема 7. В різних країнах до депутатів ставляться певні вимоги,основною з них є наявність громадянства даної держави. Віковий ценз депутатів коливається від 21 до 25 років і,як правило,прирівнюється до цензу виборців. Депутатам забороняється одночасно знаходитися на невиборних державних посадах,а також займати інші виборні посади,наприклад,членів органів місцевого самоврядування.

Розрізняють два види депутатських мандатів:

1- вільний мандат;

2- імперативний мандат;

Вільний мандат означає що:

1) депутат не зв'язаний волею свої виборців.

2) депутат представляє весь народ,а не тільки виборців,що йогообрали.

3) неможливе дострокове відкликання депутатів.

Імперативний мандат означає що:

1) депутати представляють інтреси конкретних виборців.

2) у свої рішеннях підпорядкрвані їм і відповідальні перед ними.

3) зобов'язані виконувати накази.

4) можуть бути достроково відкликані виборцями.

В більшості демократичних країн депутати володіють імунітетом та індемнітетом.

Імунітет—це недоторканість депутата що полягає у неможливості його кримінального переслідування без дозволу самого парламенту та непритягнення депутата до відповідальності за голосування та висловлювання пов'язані з його парламентською діяльністю.

Індемнітет—це грошова винагорода та інші привілеї за депутатську діяльність.

Основними формами діяльності депутатів є:

-участь у руботі сесій парламенту;

-внесення на розгляд парламенту законопроектів та пропозицій;

-направлення депутатських запитів до представників виконавчої влади;

-робота в комітетах та комісіях;

-робота в округах,зустрічі з виборцями;

-участь у обговоренні та прийнятті державного бюджету та ін.

Повноваження депутата припиняється у разі:

1) закінчення строку повноважень парламенту або його достроковий розпуск;

2) позбавлення депутата його депутатського мандату за рішенням самого парламенту або суду;

3) добровільної відмови депутата від свого мандату;

4) у разі смерті депутат.

Суд-це спеціалізованої уповноважений орган,який і визначеному порядку з ініціативи заявника(позивача) розглядає та вирішує на основі права і від імені держави кримінальні,цивільні адміністративні та інші прави,а також розглядає справи про конституційність та законність актів і діянь органів державної влади.