Тема 1. Історія науки кп знає 4 основних поняття в науковій літературі

1) Публічне право

2) Конституційне право

3) державне право

4) конституційне право і політичні інститути

Поняття публічне право виходить ізподілу в стародавньому Римі права на публічне(норми якого регулюють загально-державні

Та приватні(норми якого регулюють особисті інтереси громадян та юридичних осіб

Тремін "конституція" походить від лат.слова constitutio що означає встановлюю,затверджу

Конституціями в ст.Римі називалися нормативні акти імператорів які мали вищу юридичну силу. Саме ж право почало формуватисяв періодпроведення Вел.буржуазних революцій в Європі та Пн. Америці.

1-ша конституція в сучасному її розумінні,яка поклала початок Конституційному Праві була прийнята в США 1787.

Перша кафедра КП була заснована в Італії у місті Ферара в 1797 році,але це не означає що ті чи інші інститути КП могли зароджуватися раніше. Так, у Великобританії для основоположних актів конституційного значення відносяться Велику Хартію Вольностей прийняту ще 1215р. Так зв. Заднім Корпус акт(1679р) і ряд інших нормативних актів виданих в епоху середньовіччя,але тільки повалення абсолютизму та ліквідація диспотичних режимів створили реальні передумови для формування КП. Ці політичні умови сприяли появі особливої системи правових норм,які покликані були затверджувати як найвищі цінності свободу індивіда,права і свободи людини, і підпорядковувати цим цінностям порядок формування,організацію та здійснення державної влади.

Поняття "державне право" відображає німецьку традицію в праві,яка успішно було перенесена в право Царської Росії і збереглася в Радянський період. На сьогоднішній день в Німеччині поняття "державне право вживаєтьсяпоряд з поняттям КП.

Назва КП та політичні інститути з'явилася в середині 20 ст. у Французькій науковій літературі. Вона відображала процеси політизації КП. Окрім самої Франції це поняття використовується в деяких Франкомовних країнах,минулих французьких колоній.

На сьогоднішній день в більшості країн світу вживаєтьсяпоряд термін "КП".

Наука яка вивчає КП(конституційні системи) різних країн світу і порівнює їх між собою називається порівняльне конституційне право або КПЗК.

Предметом КП (існують три точки зору) є:

1. Є здійснення публічної влади(СРСР);

2. Є захист прав і свобод людини і громадянина;

3. Поєднання двох попередніх підходів;

Взалежності від форми аналізу в порівняльному правознавстві виділяють три основні напрямки порівнання основних систем:

1. Інститути

2. Цілі

3. Рівні

Порівння на рівні інститути здійснюється на макро та мікро порівннні.

Макропорівняння це порівняльний аналіз на рівні загальної структури різних правових систем.

Мікропорівняння це порівняльний аналіз специфічних положень окремих інститутів матеріального чи процесуального права відповідних правових систем.

В залежності від цілей порівняння розрізняють функціональне(практичне) та теоретичне (наукове) порівняння.

Функціональним вважається порівняння правових систем з метою практичного застосування отриманих результатів.

Теоретичне порівняння проводиться з метою наукового застосування його результатів.

В залежності від рівня проведення порівняння виділяють міжсистемне,внутрісистемне,внутрінаціональне,історичне та міжгалузеве порівняння.

Співсавлення правових систем двох чи більше правових сімей вважається міжсистемним,а двох чи більше правових систем в межах однієї правової сім'ї—внутрісистемним.

Порівняння в межах однієї правової системи двох чи більше суб'єктів федеральної держави кваліфікуються як внутрінаціональне порівняння.

Порівняння діючого правовго акту зі старим чи з проектом нового вважається історичним порівнянням. В той час як порівняння інститутів чи галузей права(наприклад делікта здоровором чи цивіл. з кримінальним) однієї країни є міжгалузевим порівнянням.

КПЗК притаманний специфічний метод правового регулювання,навідміну від галузей приватного права,де використовується як правило,диспозитивний метод регулюванняде сторонам надається можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки у КП домінує імперативний метод. Переважна більшість норм КП будучи пов'язаними з владними відносинами мають характер приписів побудованих на заборонях,зобов'язаннях і дозволенні.

Як правило,найчастіше застосовується метод зобов'язання,наприклад,ст. 85 Конституції Куби містить припис:"Усі органи і державні підприємства зобов'язані сприяти депутатам у виконанні ними своїх обов'язків"

Метод дозволення ,як правило,найчастіше застосовується при регулюванні правового статусу людини та громадянина,а також при визначенні повнавоажень державних органів. Наприклад,ст 53 Конституції Японії передбачає що Кабмін країни може прийняти рішення про скликання надзвичайної сесії парламенту.

Водносчас у КП,хоча і рідко,застосовується і диспозитивний метод. Наприклад,ст. 94 Конституції Італії визначає, що кожна палата парламенту може висловити довіру уряду або відмовити в ній шляхом поіменного голосування.

2. Система КПЗК

Внутрішня структура КПЗК як галузі права складається із підгалузей,інститутів та норм КП. До основних підгалузей належить:

-парламентська право;

-муніципальне право;

-виборче право;

-виборчий процес та ін.

До інститутів надлежить:

-інститут громадянства;

-інститут глави держави та ін.

Конституційно-правові норми це встановлені чи санкціоновані державою правила поведінки, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин у порівнянні з нормами інших галузей конституційно-правові норми відрізняються:

1) своїм змістом та сферою регульованих суспільних відносин

2) джерелами в яких вони містяться

3) установичм характером своїх приписів,оскільки конституційно-правові норми визначають форми правових актів,порядок їх прийняття і опублікуванні компетенції державних органів.

Як навчальна дисципліна КПЗК складається із загальної та особливоїчастини.

До загальної частини необхідно відносити принципи,предмет і завдання КП,основи теорії Конституції,конституційно-правовий статус людини і громадянина,конституційно-правовий статус політичних інститутів таких як глава держава держави,уряд,парламент та ін.

Тобто у загальній частині містяться базові поняття та нормативні приписи,які поширюється на все коло праводвідносин,що регулюється КП.

Особлива частинавключає в себе вивчення КП окремих зарубіжних країн.

3. Джерела КПЗК

В юридичній літературі традиційно виділяють три основні групи джерел. До першої групи відносять-нормативно-правові акти,до другої прецеденти до третього правові звичаї.

Нормативно-правові акти відрізняються між собою за ступенем важливості і характером регульованих суспільних відносин. Вони утворюють певну ірархічну структуру місце в якій визначається юридичню силою того чи іншого нормативно-правового акту.

Найвищу ланка в цій структурі займає Конституція. Далі йдуть конституційні та органічні закони. Потім звичайні закони,нормативно-правові акти,що мають силу закону.

Конституція—це основний закон держави,який має особливу форму,зміст це основне джерело КП. Структура конституції,як правило,визначає загальну структуру КП,як галузі національного права.

Конституції знаходять свої відображення та закріплення ті цінності і орієнтири,які визначають суспільний розвиток всієї держави,а також принципи яких повинні дотримуватися всі суб'єкти конституційно-правових відносин починаючи від індивіда і закінчуючи державою як суб'єкта права.

Конституційні закони(КЗ)—як джерело права,вони мають різне значення у різних країнах. Під конституційними розуміють ті закони,які вносять зміни до тексту конституції або суттєво доповнюють його. Класичним прикладом цих КЗ є,так звані,поправки до конституції США.

У деяких країнах КЗ називають складові частини конституції,які не являють собою єдиний нормативний акт вищої юридичної сили,а становлять певну сукупність таких актів. Наприклад,в Австрії—це конституційний закон 1920 р. А також КЗ про нейтралітет 1955р.

В Італії конституційними визнаються закони,які змінюють саму конституцію,ухвалюю статути областей спеціальних автономій або змінюють територію областей,регулюють діяльність Конституційного Суду та ті які розширюють коло суб'єктів законодавчої ініціативи.

В Азейбаржані доповнюють текст конституції і не можуть суперечити йому.

В Сербії і Хорватії вводять в дію і мають характер перехідних та прикінцевих положень.

Органічні закони. Органічними,як правило,називають такі закони прийняття яких передбачено безпосередньо в тексті самої Конституції(в так званих,бланкетних нормах) і які являють собою ніби продовження та розвиток норми Конституції. Так,у ст.81 Конституції іспанії вказано,що органічні закони це закони,які стосуються основних прав і свобод,схвалюють Статути про автономію,встановлюють порядок проведення загальних виборів,а також інші,спеціально-передбачені Конституції законів.

Поняття "органічний закон" походить від французької традиції в праві. Вперше були прийняті в 1875 р. А офіційно визначено поняття "органічний закон" як різновид звичайного закону в констуції 1958 р.

Органічні закони є також характерними для КП Гргузії, Естонії, Молдови, Португалії, США та інші.

Державні закони—вони регулюють

Від інших звичайних законів,закони віднесені до джерел КП відрізняються лише свої предметом.

Нормативні акти,що мають силу закону. Іноді ці акти називають ще делегованим законодавством. Формально вони не називаються законами,а завжди мають якусь особливу назву за якою їх можна відрізнити від інших актів. Наприклад,у Франції—ордонанси,Великобританії—накази королеви у таємній раді. Як правило,вони потребують наступного затвердження парламентом,і є джерелами КП,якщо містять відповідні норми.

Другою групою джерел є судові прецеденти,тобто вирішення судових інстанцій у конкретних справах,обов'язкові для виконання та вирішення аналогічних справ у подальшому

Судові прецеденти як джерело права є найбільш характерними для країн англосаксонської правової системи(США,КАнда,Нова зенландія. )

В юридичній літературі виділяють два види судових прецедентів:

1- імперативний-належить до джерел права,оскільки підлягає обов'язковому виконанню судами

2- індикативний- це рішення суду,яке є обов'язковим для виконання сторонами,які брали участь у спорі але при цьому не є прямо обов'язковим для третіх осіб.

Конституційні звичаї—це правила і приписи,які регулюють поведінку суб'єктів конституційного права,що не мають офіційно писаної форми,але протягом тривалого часу застосовуються та мовча санкціонуються державою. Прикладом Конституційного звичаю у Великобританії є правило згідно якого лідер партії що отримала більшість у парламенті стає прем'єр-міністром країни.

Крім того,в юридичній літературі,до джерел КП відносять також міжнародні та внутрішньодержавні договори,укладені між суб'єктами конституційно правових відносин.

Міжнародні договори служать джерелами КП тільки у випадках,коли вони регулюють конституційіні проблеми і їх застосування прямо передбачено нормами національного права. Щодо внутрішньодержавних договорів,то вони є джерелами КП у випадку,якщо регулюють конституційні проблеми і коли їх сторони уповноважені укладати такі нормативні акти. Прикладом можуть бути договори,які укладаються територіальними спільнотами між собою або із центральною владою(ст.14 Конституції Іспанії, ст.11 Конституції Росії)