Тема 4. Конституційно-правовий статус людини і громадянина.

1. Правовий статус особи в різних правових системах.

2. Інститут громадянства.

3. Основні види прав і свобод особи.

4. Конституційні обов'язки особи.

5. Механізм захисту прав і свобод людини і громадянина.

1. Правовий статус особи—це сукупність прав і свобод а також обов'язків людини і громадянина.

2. Права людини це невід'ємні права,які їй належать з народження як особистості. Вони є невід'ємними,тобто такими,що ненадаються,а лише охороняються та гарантуютья державою. До числа невід'ємних прав,як правило,відносять:

-право на життя

-свободу

-безпеку

-власність

-фізичну та психічну недоторканість

-честь і гідність

-особисту та сімейну таємницю та ін.

В останні роки до цієї групи прав відносять так звані права третього та четвертого покоління. Наприклад,право на використання досягнень культури на чисте природє середовище та ін.

Права громадянина—це права ,пов'язані з наявністю чи відсутністю у особи громадянства,тобто належності її до тієї чи іншої держави. Дана група прав зазвичай характеризується як позитивні права,оскільки вони пов'язані з актами та діями державних органів. До них належить:

- виборчі права

- право на об'єднання

- право на безкоштовну,базову освіту за рахунок держави

- право на державне,медичне обслуговування

Конституції багатьох держав розрізняють також обов'язки людини,наприклад-дотримуватись законів країни перебування,та обов'язком-військова служба.

На сьогоднішній день,основи правового статусу особи а в окремих випадках і громадянина в значній мірі визначаються міжнародним правом. Його загальновизначеними принципами та нормами.

Міжнародно-правові акти ратифіковані державою,можуть діяти:

1) Безпосередньо і застосовуватися судами тієї чи іншої держави на рівні із нормами національного законодавства. При чому деякі Конституції встановлють примат(верховенство) норм міжнародного права над нормами національного.

2) Норми міжнародного права з питань прав особи,можуть також діяти і через внутрішенє право,якщо вони імплементовані(включені) в законодавство тієї чи іншої країни.

Нрми міжнародного права встановлюють такі основні вимоги по відношенню до норм національного законодавства:

1) внутрішнє конституційне законодавство враховуючи умови тієї чи іншої держави повинна включати такий обсяг основних прав і свобод,який би відповідав міжнародним стандартам і прийнятих на себе державою зобов'язань перед міжнародним співтовариством.

2) внутрішнє законодавство не може суперчити основним принципам та нормам міжнародного права.

3) права особи обмежені правами інших осіб.

4) права і свободи повинні бути забезпечені юридичними та матеріальними гарантіями в тій мірі в якій це дозволяють умови тієї чи іншої держави.

Хоча основні положення міжнародного права про права людини та громадянина прийняті більшістю країн світу,але тим не меншеправовий статус особистості залежить від існуючої в даній країні правової системи.

1) Так в умовах західної(капіталістично-демократичної) правової системи,незалежно від того чи це англосаксонська чи романогерманська правова сім'я,переважає ліберальноіндивідуалістичний підхід,який виходить із пріоитету особистості перед суспільством та державою. Тут основна увага приділяється особистим,політичним правам і свободам. В той час,як соціальноекономічним правам,уваги приділяється менше.

2) Соціалістична концепція прав людини виходить із колективістьских принципів надаючи перевагу суспільству,державі та колективу перед особистістю. Її прихильники вважають що людина живе в суспільстві і не може бути вільною від суспільства. Тут основна роль в наділенні особи правами відводиться державі,а природні права як такі заперечуються.

3) Це система у так званому мусульманському праві. Тут підхід до прав і свобод в значній мірі пов'язаний з релігійною та статевою приналежнісю. Існують переваги мусульман по відношенню до немусульман. Наприклад,згідно Конституції Сірії 1973р. президентом республіки може бути тільки мусульманин. Ткож згідно класичного мусульманського права,чоловіки мають переваги перед жінками, наприклад,жінкам інколи не надаються виборчі права (кувейт). Жінки спадкоємці отримують лише половину тієї частки,яку отримують чоловіки. В суді покази двох жінок прирівнюються до показів одного чоловіка. Але мусульманське право передбачає також і майнові гарантії для жінок, наприклад,у випадку розлучення колишній чоловік повинен матеріально забезпечити її та дітей. Акцент в мусульманському праві робиться не написав людини,а на її обов'язки перед Аллахом.

4) В звичаєвому праві,наприклад,в системі правових звичаїв племен тропічної Африки,правовий статус особи залежить від приналежності її до того чи іншого племені. Норми звичаєвого права зберігається в пам'яті вождів,старійшин і розповсюджується тільки на соплемінників. Сфера дії звичаєвого права досить обмежена. Воно не застосовується для регулювання кримінальних,адміністративних правовідносин. В сфері фінансів та інших галузях права. А розповсюджується тільки на земельні,сімейні та подібні їм відносини.

2. Інститут громадянств. Правовий статус особи залежить передусім від того,чи це є громадянин,іноземець,особа без громадянства чи особа з подвійним громадянством.

Громадянство—це сукупність осіб,які мають постійний правовий зв'язок з даною державою,який проявляється в їх взаємних правах і обов'язках.

так громадяни тієї чи іншої держави користуються найбільш широким обсягом прав,але й несуть найбільше обов'язків.

Іноземці—це особи,які належать до громадянства іншої держави. Вони,як правило,не володіють політичними правами хоча у всіх країнах ЄС громдяни країн учасниць беруть участь у виборах до Європейського парламенту.

Для в'їзду в країну з метою проживання,іноземцям потрібно спеціальний дозвіл. Пересування по країні також може бути обмеженим. Іноземець може бути депортований за порушення законодавтсва,з іншої сторони,іноземці не зобов'язані служити в армії(в країні якій він перебуває) та ін.

Особи без громадянства—це особи,які не належать до громадянства жодної держави(апатриди) Правовий статус осбі без громадянства майже аналогічний правовому статусу іноземців,але на відміну від іноземців вони не користуються дипломатичним захистом якої-небудь держави.

Особи з подвійним громадянством користуються правами і несуть обов'язки у відповідності із законодавством всіх тих держав громадянами яких вони є.

Існує 3 основні способи набуття громадянства:

1) за народженням

2) за укоріненням—це приймання до громадянства уповноваженими на те органами держави(як правило,це робиться від імені глави держави)

Натуралізація можлива по закону(усиновлення,вступ у шлюб,а також за заявою особи)

В свою чергу набуття громадянства за народженням поділяється на:

1. Право крові,згідно якого дитина набуввє громадянство батьків незалежно від місця її народження.

2. Право території,застосовується до вузького кола осіб,переважно до тих,громадянство яких,чи батьки яких невідомі,або ж до дітей,які народилися на території даної держави,батьки яких є громадянами іншої держави. Якщо батьки не знаходилися в даній державі по службі чи туристами. 3. Визнання громадянства(оптація)—має місце коли всі жителі території,якщо вони не заперечують проти цього,на день утворення нової держави визнаються її громадянами.

Можливо також два способи втрати громадянства:

1) - вихід із громадянства;(вихід здійснюється за ініціативою особи,яка подає заяву про це)

2) - позбавлення громадянства;(здійснюється уповноваженими на це органами держави в супереч бажанню особи) Наприклад,у разі вступу на військову службу іншої держави без згоди на це спеціальних органів держави,громадянином якої особа є(Іспанія,Італія)

3. Основні види прав і свобод особ.

Форми юридичного закріплення прав і свобод в кожній державі різний,це пов'язано з нерівномірністю економічного та політичного розвитку тієїчи іншої держави,неоднаковістю правових систем та традицій. Тим не менше,із всього комплексу прав і свобод можна виділити такі основні її групи:

1) особисті права і свободи;

2) політичні права і свободи;

3) соціально-економічні права і свободи;

4) трудові права і свободи;

5) права у сфері культури;

4. Конституційні обов'язки особи.

З правами та свободами особи тісно пов'язані і їх обов'язки. В своїй сукупності,всі вони визначають правовий статус людини та громадянина. Обов'язки не завжди закріплюється в Конституційному порядку,але все ж таки,існують і розглядаються як необхідні обмеження конституційної свободи громадянина. До основних обов'язків особи відносяться:

- військовий обов'язок;

- обов'язок дотримуватися Конституції та Законів;

- обов'язок платити податки;

- обов'язок берегти НПС та ін.

Деякі обов'язки,наприклад військовий,покладається тільки на громадян тієї чи іншої держави,а декотрі незалежать від громадянства.

5. Механізм захисту прав і свобод людини і громадянина.

Для реалізації прав людини і громадянина,потрібні не тільки міжнародновизнані й закріплені конституцією та національним законодавством павові норми,але й відповідні державні та міжнародні механізми і процедури захисту прав і свобод. До таких механізмів зокрема належить судовий захист.

Національні системи судових органів поділяються на 2 основні групи:

1- романогерманська правова система(Австрія,Італія,Німеччина,Франція та ін.)

У країнах цієї групи діють загальногромадські суди,що розглядають справи про порушення прав громадян іншими громадянами,а також адміністративні суди,що розглядають справи про порушення прав людини державою в особі її органів чи посадових осіб.

2- англосаксонська система(Англія,Австралія,США,Індія та ін.)

Не передбачає виділення окремої адміністративної юстиції. Усі справи розглядають суди загальної юрисдикції.

Крім судового захисту в деяких країнах створюються спеціальні інституції покликані забезпечувати дотримання та реалізації основних прав і свобод. Наприклад,Уповноважений з прав людини.

Що стосується міжнародно-правового механізму захисту прав людини,то необхідно сказати що основними нормативними актами про права людини,які розроблено і прийнято в рамках ООН. Серед них можна назвати:

-1- Всезагальна декларація прав і свобод людини 1948р.

-2- Міжнародний пакт про економічні,соціальні та культурні права 1966р. (підписаний Україною 20.03.1968р.;ратифікований Україною 19.10.1973р;вступив у дію в Україні 3.10.1976р.)

-3- Міжнародний пакт громадянські та політичні права 1966р.

-4- Факультативний протокол #1 до міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966р. (Україна приєдналась 25.12.1990р.)

-5- Конвенція про попередження здійснення геноциду та покарання за нього 1948р.

-6- Європейська Конвенція по захисту прав та основних свобод людини 1950р.

-7- Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок 1979р.

-8- Конвенція про права дитини 1989р.

Перераховані акти являється міжнародними договорами положення яких носять юридично-обов'язковий характер длядержав учасниць відповідних договорів,а в тій мірі в якій вони відображають міжнародний звичай,то і для всіх суб'єктів міжнародного права.

Крім того міжнародним співтовариством створено ряд основних організацій покликаних забезпечувати контроль за дотриманням норм вище згаданих нормативних актів міжнародного ґатунку та забезпечувати захист прав і свобод особистості. Основними з них є:

1) Комісія з прав людини-цедопоміжний ган економічної і соціальної ради ООН,заснована 1946р. члени комісії обираються радою ООН строком на 3р. Засідання комісії проходять в Женеві(Швейцарія)

Комісія подає раді пропозиції,рекомендації відносно хартії про права людини міжнародних декларацій або конвенцій про громадські свободи,ава жінок,свободи інформації,захисту меншин,попередження дискримінації за ознакою раси,мови та релігії. Всіх іншихпитань віднесених до правлюдини;

2) комітет по правам людини ООН,створений на основі резолюції генеральної асамблеї ООН від 16 грудня 1966р. Відповіднодо ст.28 Пакта про громадські та політичні права. Фактично комітет являється самостійним міджнародним органом,який складається із 18 незалежних експертів,виступаючих в особистому складі. Члени комітету обираються із громадян держав-учасників пакту строком на 4р. і можуть бути переобрані.

3) Європейський суд з прав людини,створений 1959р.як основний елемент контрольного механізму по дотриманню положень Європейської конвенції захисту прав людини і основних свобод 1950р.

На сьогоднішній день в контрольному механізмі по дотриманню положень конвенції 1950р. приймають участь 3 органи:

-Європейська комісія з прав людини;

-Комітет міністрів ради Європи;

-Європейський суд з прав людини;

Європейський суд з прав людини працює на постійній основі і складається з числа суддів відповідному кількості країн учасників конвенції 1950р. Парламентська асамблея ЄС від кожної країни-учасника обирає одного суддю. Суддя засідає в суді в особистому статусі.

Кожна країна учасник може передати на розгляд суду будь-яке порушення конвенції 1950р. або протоколів до неї зі сторони іншого учасника.

Суд також може приймати від будь-якої особи недержавної організації або групи осіб заяву про порушення однією з держав учасниць прав закріплених в конвенції або протоколах до неї,при цьому заявники повинні дотримуватися відповідної до процедури вимоги.

Суд розглядає надані йому справи в комітетах складених із 3 суддів,в палатах із 7 суддів та великої палати із 17 суддів.

Суд за проханням комітету міністрів ЄС може робити консультативні заключення по правовим питанням,які стосуються тулмачення конвенції 1950р. та протоколів до неї.

Станом на 1 січня 2007р. ЄСуд з прав людини подано 19тис. заяв. І тільки по 900 з них порушено провадження по справі. 300 справ прийнято проти держави Україна. Рішення ЄСуду виконуються Міністерством юстиції України.