§ 9. Визначення міжнародної підсудності спорів у нормативно-правових актах України

Законодавство України (як і інших держав СНД) стосовно визначення підсудності спорів з "іноземним елементом" є на­ступником ст. 60^і Основ цивільного судочинства СРСР і со­юзних республік за назвою: "Підсудність судам СРСР цивіль­них справ по спорах, у яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і організації, а також по спорах, по яких хоч би одна зі сторін проживає за кордоном"¹. Відповідно до ст. 424^і ЩІК України "Підсудність судам України цивільних справ по спорах, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і організації, а також по спорах, в яких хоча б одна зі сторін проживає за кордоном" міжнародна підсудність в Україні визначається за її законодавством. Насамперед, мова йде про норми ЦПК та АПК України. Відповідно до норм цивільного процесуального законодавства підсудність визна­чається за місцем знаходження відповідача, за вибором пози­вача, за місцем виконання договору. Встановлено правила ви­бору підсудності, норми про договірну та виключну підсуд­ність, підсудність кількох пов'язаних між собою справ (ст. 125-131 ЦПК України). Так, відповідно до ст. 125 ЦПК України за назвою: "Підсудність за місцем знаходження від­повідача" стосовно цивільних спорів з "іноземним елементом" діють правила загальної територіальної підсудності, за якими позов може бути пред'явлений до суду за місцем проживання громадянина-відповідача.

До відповідача, місце постійного проживання якого невідо­ме, позови пред'являються за місцем знаходження його майна або за місцем його тимчасового проживання чи перебування, чи за останнім відомим місцем постійного проживання чи по­стійного заняття відповідача. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть бути пред'явлені за місцем знаходження його майна або за останнім відомим міс­цем його проживання в Україні. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, мо­жуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди. Пра­вила альтернативної підсудності діють й по інших категоріях справ, визначених ст. 126 ЩІК України.

¹ Відомості Верховної Ради СРСР. - 1977. - № 21. - Ст. 313.

На цивільні справи з "іноземним елементом" поширюються правила підсудності спорів за- місцем виконання договору (ст. 127 ЩІК України), за місцем, визначеним угодою сторін (ст. 129 ЦПК України), пов'язаних між собою справ. До справ за участю іноземців застосовують правила виключної підсуд­ності, згідно з якими компетентними судами у справах по спорах про право на будівлі, виключення майна з опису є суди за місцем знаходження цього майна або його основної части­ни; про порядок користування земельними ділянками — суди за місцем знаходження ділянки; за позовами кредиторів спад­кодавця, що пред'являються до прийняття спадщини спадко­ємцями, — суди за місцем знаходження спадкового майна або його основної частини; за позовами до перевізників, що ви­пливають з договорів перевезення вантажів, пасажирів або ба­гажу — суди за місцем знаходження управління транспортної організації, до якого у встановленому порядку була подана претензія (ст. 130 ЦПК України).

Суди України компетентні вирішувати справи про розір­вання шлюбів громадян України з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні. Громадянин України, що проживає за межами України, 'має право розірвати шлюб з одним із подружжя, який проживає за межами України, незалежно від його громадянства у судах України (ст. 197 КпШС України).

Як зазначалося, законодавство України допускає договірну підсудність. Змінити міжнародну підсудність можна угодою сторін у випадках, передбачених законом (наприклад, ч. 2 ст. 8 Кодексу торговельного мореплавства України), або у разі виникнення спору із зовнішньоторговельної угоди (ст. 38 За­кону України "Про зовнішньоекономічну діяльність").

Арбітражний процесуальний кодекс України не містить спеціальних норм про міжнародну підсудність. Проте відпо­ відно до норм його "Загальних положень" Вищий арбітражний суд України, арбітражні суди Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя можуть розглядати справи з "іноземним елементом" (ст. 1). Ця стаття поширюється на іноземні, під­ приємства і організації. :

Принципи визначення підсудності спорів арбітражним су­дам встановлені у розділі III АПК України. Вони зазначені й у інших актах. Наприклад, відповідно до ст. 26 Закону Украї­ни "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р. інвестиційні спори підлягають розгляду в судах та/або арбітражних судах України, або за домовленістю сторін у тре­тейських судах, у т. ч. за кордоном. Виняток становлять спори

400

між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, які підлягають розгляду у судах України, якщо інше не визначене міжнародними договорами України. При цьому підсудність спорів арбітражному суду чи суду загальної компетенції залежить від суб'єктного складу учасників спору.

Арбітражні суди не приймають до свого провадження спра­ви за позовами до відповідачів, місцезнаходження яких є за межами України. Виняток становлять випадки, коли міждер­жавними договорами чи угодами України передбачене інше, як, наприклад, у п. 2 ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням .господарської діяльності 1992 р. Згідно з вказаною нормою підвідомчість спорів може визначатись угодою сторін (договірна підвідомчість) за винят­ками, викладеними у пунктах 3 і 4 ст. 4 зазначеної Угоди. Якщо сторони домовилися вирішити спір у арбітражному суді України, підсудність справи визначається за загальними пра­вилами територіальної та предметної підсудності.

Арбітражні суди України можуть вирішувати спори за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності у межах їх підсудності за правилами, встановленими статтями 15 і 16 АПК України. Але при цьому норми АПК не гарантують ви­конання рішення на території іншої держави, оскільки воно залежить від наявності міжнародного договору про виконання рішень арбітражного суду.

Так, арбітражний суд Львівської області правильно вчинив, прийнявши до провадження та розглянувши справу за позовом ЗАТ "Бонус-М" (м. Львів) до ТзОВ "Містад" (м. Краків) про стягнення боргу (1998 p.). Він керувався п. 10 доповнення до контракту від 18 липня 1997 р. про договірну підсудність та нор­мами Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних спра­вах 1993 р.

Правильно прийнята та розглянута цим же судом і справа за позовом прокурора (м. Борислав, Львівська обл.) в інтересах ВАТ "Галлах" до ЗАТ "Емальїмпекс ПБА" (м. Москва) про стягнення боргу за договором поставки. Суд прийняв до уваги застереження про договірну підсудність, викладену в п. 10 договору поставки від 27 лютого 1998 p., а також норми Угоди про порядок вирішен­ня спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 р.

Нормативно-правові акти передбачають виключну підсуд­ність арбітражу спорів, зокрема тих, що виникають з договору

401

прямого міжнародного залізничного перевезення і повітряно-м> сполучення, в яких одним з відповідачів е орган транспор-V- Відповідно до ст. 16 АПК України такі спори вирішує Арбітражний суд за місцем знаходження органу транспорту.

При виникненні ускладнень щодо підсудності спорів арбіт­ражні суди керуються, крім зазначених статей 13—15 АПК ^країни, Роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду ^країни від 8 лютого 1996 р. № 02-5/62 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ арбітражним судам"¹.

Підсудність спорів, однією із сторін яких є не юридичні ^соби, а їх відособлені підрозділи (філії, представництва, від­ділення тощо, які не вважаються юридичними особами), ви-^начається залежно від того, чи уповноважені ці підрозділи Здійснювати в арбітражному суді повноваження сторони у Справі. ПД повноваження можуть бути зазначені у статуті, по-^оженні або довіреності. Проте стороною у справі все ж е Юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ.

Підсудність господарських спорів в Україні визначається за Місцезнаходженням уповноваженого відособленого підрозді-**у, а не юридичної особи (ч. 4 ст. 15 АПК України). У разі відсутності зазначених повноважень позовні матеріали або Справа надсилаються до арбітражного суду за місцезнаходжен-^шм юридичної особи. Відповідно до Роз'яснення президії •вищого арбітражного суду України від 17 січня 1996 р. № 02-м/15 "Про зміни та доповнення до роз'яснень президії Вищого Арбітражного суду України від 18 липня 1994 p. № 02-/492 'Про участь у арбітражному процесі відособлених підрозділів Юридичних осіб" та від 17 лютого 1995 р. № 02-5/20 "Про •^еякі питання практики вирішення арбітражними судами спо-за позовами прокурорів" відособлений підрозділ може бу-

уповноважений на звернення до арбітражного суду з позо-від імені юридичної особи. Таке ж право має прокурор за Місцезнаходженням цього підрозділу².

Звернення до арбітражних судів України прокурорів з ін-^;*пих держав в інтересах господарюючих суб'єктів цих держав ^е передбачає чинним законодавством чи відповідними між­державними угодами і договорами України (п. 2.2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23 серпня

Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду Ук­раїни. - 1998. - № 1. - С. 101-113. 2

Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду Ук­раїни. - 1996.-№ 2. - С. 89.

402

1994 p. № 02-5/612 "Про деякі питання практики засто­сування статей 80 та 81 Арбітражного процесуального кодексу України"¹; п. 9 Роз'яснення президії Вищого арбітражного су­ду України від 8 лютого 1996 р. № 02-5/62 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ арбітражним судам"; п. 11 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 7 квітня 1994 р. >6 01-8/237 "Про деякі питання застосування чинного законодавства при вирішенні спорів"².

До речі, законодавство деяких держав, наприклад Азербайд­жанської Республіки, передбачає обов'язкову участь прокуро­ра при розгляді економічними судами спорів за участю іно­земного підприємства чи якщо сума позову вираховується у іноземній валюті (наказ Генерального прокурора Азербайд­жанської Республіки від 11 січня 1994 p.).

Як зазначалося, законодавство України суттєво доповнив Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж". Його норми не зачіпають дії будь-якого іншого закону України, якщо від­повідно до такого певні спори не можуть передаватися до арбітражу або не можуть бути передані до арбітражу тільки згідно з положеннями іншими, ніж ті, що є в цьому Законі (п. 4 ст. 1). На відміну від АПК України, в якому відсутній інститут договірної підсудності, вказаний Закон передбачає таку підсудність. Норми зазначеного Закону, а також Поло­ження про міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, Положення про Мор­ську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті Ук­раїни визначають категорії спорів, які можуть передаватися на їх розгляд, а також суб'єктний склад спорів.