§ 4. Праця громадян України за кордоном

Громадяни України, які постійно проживають на території іноземної держави, можуть працевлаштуватися в ній на під­ставі законодавства цієї держави. Ним і визначатиметься їхній трудоправовий статус. У період тимчасового перебування за кордоном громадяни України мають право займатися трудо­вою діяльністю, якщо це не суперечить чинному законодавст­ву України та країни перебування¹.

Вітчизняні громадяни можуть працювати за кордоном вна­слідок: 1) направлення в іншу державу з метою виконання певної роботи; 2) укладення трудового контракту з конкрет­ним працедавцем на виконання обумовленої роботи за певний термін.

Громадяни України виконують роботу за кордоном, перебу­ваючи у службових відрядженнях, працюючи в посольствах, консульствах, представництвах. Під час виконання трудових обов'язків на них поширюється законодавство нашої держави. Водночас окремі питання, скажімо, час відпочинку, можуть регулюватись і нормами іноземного права. Громадяни України можуть працювати у змішаних товариствах, підприємствах різних форм власності на підставі укладеного з ними контрак­ту, підпорядковуючись законодавству держави, визначеному в контракті.

Законодавство України поширюється на спеціалістів, які працюють за кордоном на підставі угод між організаціями різних держав, які, своєю чергою, укладаються на виконання міждержавних договорів економічного, науково-технічного та іншого співробітництва. При цьому працівники залишаються у трудових відносинах з організацією, що відрядила їх за кордон.

Оскільки Україна є правонаступницею СРСР у частині його законодавства, то окремі нормативні акти щодо регулю-

¹ Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. // Відо­мості Верховної Ради України. - 1991. - № 14. - Ст. 170.

239

вання праці громадян України не втратили чинності й досі. Наприклад, на таких громадян, які працюють за договорами на Шпіцбергені (Норвегія), поширюються пільги та переваги (право на продовження терміну трудового договору та ін.), які діяли під час укладення договору та були встановлені поста­новою Ради Міністрів СРСР ЗО березня 1981 р.

З питань працевлаштування, здійснення своїх трудових і соціальних прав громадяни України та працедавці іноземних держав повинні керуватися, крім перелічених дво- та багато­сторонніх договорів, ще й нормами:

Угоди про гарантії прав громадян держав—учасниць Спів­дружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпе­чення від 13 березня 1992 p.;

Угоди між Урядом України та Урядом Азербайджанської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпе­чення від 28 липня 1995 р. (ратифікованої Законом України 7 травня 1996 p.);

однойменної Угоди між Урядами України і Республіки Грузія від 9 січня 1995 р. (ратифікованої Законом України 22 листопада 1995 p.);

Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Росій­ської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, у галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 p.;

Угоди про порядок переведення та виплати пенсій від ЗО липня 1996 p., прийнятої в забезпечення виконання вказаної Тимчасової угоди;

Угоди про співробітництво у галузі трудової міграції та соціального захисту працівників-мігрантів, підписаної держа­вами—учасницями СНД 15 квітня 1994 p.;

Угоди про переказ грошових коштів громадян за соціальне значимими неторговельними платежами, укладеної між дер­жавами — членами СНД та підписаної Україною 9 вересня 1996 p.;

Договору між Україною і Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення від 19 бе­резня 1998 р. і т. ін.

В Україні питаннями працевлаштування займаються дер­жавні організації та недержавні, що є юридичними особами або тільки громадянами-підприємцями, які отримали ліцензію на заняття посередництвом у працевлаштуванні за кордоном.

Вони залучають іноземних працівників певної спеціальнос­ті на підставі установлених квот. При цьому використовується

240

як законодавство України, так й іноземної держави. Наприк­лад, для вирішення питання про працевлаштування у Росій­ській Федерації застосовують Положення про залучення та використання у Російській Федерації іноземної робочої сили, затвердженого Указом Президента Російської Федерації 16 грудня 1993 р. З його норм випливає, що для отримання роботи в Росії громадянин України може звернутися до дипломатичного представництва чи консульської установи цієї держави, куди Федеральна міграційна служба Росії надсилає інформацію про видані російським працедавцям до­зволи на залучення іноземної робочої сили. Ці дозволи є під­ставою отримання візи для в'їзду в Російську Федерацію з правом влаштування на роботу.

У дозволі встановлюється квота на залучення певного чис­ла іноземних громадян загалом або за групами професій. До­звіл може видаватися російським юридичним особам, під­приємствам з іноземними інвестиціями, що діють на території Росії. Його можуть отримати окремі російські та іноземні фі­зичні особи, особи без громадянства, котрі проживають на території Росії, для використання найманих працівників в особистому господарстві.

Зазначене Положення встановлює строк дії дозволу (зазвичай 1 рік), що його не дозволяється порушувати пра­цівникові. Дозвіл не передається іншим особам. Працівники повинні працювати саме у працедавця, вказаного в дозволі. Умови, оплата та охорона праці іноземних громадян, їх соці­альне забезпечення й страхування визначаються нормами за­конодавства Російської Федерації з урахуванням особливос­тей, передбачених міжнародними й міжурядовими угодами Російської Федерації з зарубіжними країнами.

У разі порушення працедавцем умов Положення або прав працюючих іноземців Федеральна міграційна служба Російсь­кої Федерації може призупинити дію дозволу або анулювати його. Дозвіл недійсний і у випадку, якщо працедавець при­пиняє свою діяльність, скорочує чисельність чи штат праців­ників. Громадянин України (як і іншої держави) може працю­вати за наймом на території Росії тільки за наявності під­твердження на право трудової діяльності, виданого йому на підставі отриманого працедавцем дозволу.

Залучення іноземних громадян, зокрема громадян України, із загалу висококваліфікованих спеціалістів на основі підтвер­дження на право трудової діяльності здійснюється без оформ­лення дозволу у випадках найняття працедавцями для роботи на підприємствах з іноземними інвестиціями, що діють на

241

території Російської Федерації, іноземних громадян на посади керівників підприємств, їхніх заступників, керівників підроз­ділів цих підприємств (у т. ч. відокремлених).

Досить складною є процедура отримання дозволів на пра­цевлаштування керівників і спеціалістів, запрошених для ро­боти у фірми з іноземним капіталом, представництва, банки, групи радників, консультантів в окремі держави Східної Євро­пи, приміром, до Республіки Польща. Легальне отримання роботи у багатьох державах Центральної Європи для грома­дян України є неможливим через достатню насиченість ринку робочої сили. Так, отримати дозвіл на роботу в зазначеному регіоні, наприклад, ФРН, мають можливість лише громадяни країн ЄС. До того ж Україною та ФРН 1995 р. підписано міжурядову угоду (чекає на ратифікацію) про співробітництво в царині боротьби з організованою злочинністю, яка містить розділ про запобігання проникненню нелегальних робітників в обидві країни. Отримати дозвіл на роботу у Великобританії, як і в інші держави "сім'ї загального права", може лише фахі­вець з рідкісної професії.

Практика свідчить, що через скорочення вантажо- й паса-жироперевезень у Чорноморському, Азовському, Дунайсько­му морських пароплавствах, Укррічфлоті, Чоразморпуті, "Антарктиці", Спілці рибколгоспів, інших компаніях з'явилася надлишкова робоча сила. Громадяни України відповідного фаху шукають роботу за кордоном, у т. ч. на іноземних суднах. Водночас за даними Міжнародної федерації профспілок тран­спорту (ITF) 88 % суден, що плавають під "зручним" прапо­ром, не відповідають нормам безпеки, на більшості з них не виконуються норми про працю, зокрема щодо її оплати. Саме на таких іноземних суднах працює понад 20 тис. моряків — громадян України. Тому має сенс пропозиція про створення Державного центру зайнятості моряків, який підпорядкову­вався б Міністерству праці й соціальної політики України, або структури у складі Департаменту морського й річкового флоту Міністерства транспорту України'. Це сприяло б ство­ренню належного механізму працевлаштування та захисту прав українських працівників.

Громадяни України, працюючи за кордоном, мають право на винагороду за працю. Отримуючи заробітну плату у валюті,

Воротнкж Г. Симптом "Сімби", яка лежить на дні морському, або Чи солодко живуть українські моряки-"підфлажиики"?// Голос України. — 1996. — 1 червня; Воротнюк Г. Пішов моряк у "підфлажники" // Голос України. - 1997. - 18 січня.

242

вони ввозять п відповідно до вимог нормативно-правових до­кументів Національного банку України і Державної митної служби України. Так, порядок ввезення іноземної валюти гро-мадянами-резидентами визначений у підпунктах 3.1.13— 3.1.17, 3.1.19—3.2 Порядку переміщення валюти через митний кордон України, затвердженого Національним банком Украї­ни та Державним митним комітетом 14 березня 1993 р. № 19029/381 в якому, зокрема, передбачено, що:

• ввезена іноземна валюта в сумі 400 дол. США і більше або еквівалент цієї суми в іншій валюті має бути заявлена в митній декларації або валютні книжці;

• іноземна валюта, що ввозиться в Україну громадянами- резидентами, пропускається в сумі до 10 000 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті, перерахованої по курсу, встановленому Національним банком України, без документів, що засвідчують джерела походження валюти;

• при ввезенні валюти в сумі, що перевищує 10 000 дол. США, чи еквівалентна в іншій валюті, громадяни-резиденти мають подати митниці документ про джерела походження ва­ люти і заяву на ввезення валюти готівкою з поясненням при­ чин і джерел її походження;

• при ввезенні валюти готівкою на суму до 50 000 дол. США чи еквівалента в іншій валюті громадянам України мит­ ницею видається квитанція суворої звітності на ввезену валю­ ту. Якщо валюта ввозиться для юридичних осіб-резидентів, квитанція суворої звітності не надається;

• надходження валютних коштів в сумі, яка перевищує 50 000 дол. США, чи еквівалент в іншій валюті має здійсню­ ватися в безготівковому порядку.

Порядок відкриття і функціонування валютних рахунків в банківських установах України встановлюється Національ­ним банком України і визначений, зокрема, в, інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валю­ті, затвердженій постановою правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р.

Оподаткування громадян України, які працюють за кордо­ном, здійснюється відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян". Об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце прожи­вання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за кален­дарний рік, одержаний з різних джерел як на території Украї­ни, так і за її межами.

Доходи, одержані за межами України громадянами з по­стійним місцем проживання в Україні, включаються до складу

243

сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні. Су­ми податку, сплачені за межами України з доходу цих грома­дян, зараховуються при сплаті ними прибуткового податку в Україні. При цьому розмір зарахованих сум податку з доходів, сплачених за межами України, не може перевищувати суми прибуткового податку, що підлягає сплаті цими особами від­повідно до чинного законодавства України. Зарахування спла­чених за межами України сум податку провадиться лише у разі письмового підтвердження податковим органом відповід­ної іноземної держави факту сплати (утримання) податку.

Сплата податку з доходів, одержаних в іноземній валюті, провадиться у національній валюті. Доходи, одержані в іно­земній валюті, перераховуються у гривнях за курсом Націо­нального банку України на дату одержання доходу.