- •Міжнародне приватне право
- •Isbn 966-7784-09-6
- •Розділ і
- •§ 1. Поняття, предмет і система міжнародного приватного права
- •§ 2. Розвиток науки міжнародного приватної* права
- •& 3. Тенденції розвитку та особливості предмета міжнародного приватного права зарубіжних держав
- •Література
- •§ 1. Види джерел (загальна характеристика)
- •§ 2. Внутрішнє законодавство
- •§ 3. Міжнародні договори
- •§ 4. Звичаї
- •§ 5. Судова та арбітражна практика
- •1 Урядовий кур'єр. - 1994. - 6 жовтня.
- •§ 6. Зближення національного законодавства різних держав
- •Література
- •Розділ III
- •§ 1. Історія розвитку порівняльного методу
- •§ 2. Об'єкти порівняння у міжнародному приватному праві
- •§ 3. Правові системи як об'єкти дослідження у міжнародному приватному праві
- •§ 4. Мета порівняльного методу
- •Література
- •§ 1. Колізійний метод регулювання
- •§ 2. Колізійні норми: загальна характеристика, структура, види
- •§ 3. Місце колізійних норм у джерелах права
- •§ 4. Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми
- •Література
- •§ 2. Основні способи вирішення питання кваліфікації
- •§ 3. Застереження про публічний порядок
- •§ 4. Зворотне відсилання та відсилання до закону третьої держави
- •§ 5. Обхід закону в міжнародному приватному праві
- •Література
- •§ 2. Правові режими, що надаються іноземцям для реалізації їхніх прав та обов'язків
- •§ 3. Право- та дієздатність іноземців
- •§ 4. Законодавство України
- •§ 5. Правовий статус іноземців в Україні, їхні право- та дієздатність
- •§ 6. Цивільно-правова відповідальність іноземців в Україні
- •§ 7. Основні питання правового статусу громадян України за кордоном
- •§ 8. Взаємність щодо фізичних осіб у міжнародному приватному праві
- •§ 9. Особливості правового статусу біпатридів
- •Література
- •Розділ VII правове становище юридичних осіб
- •§ 1. Поняття "юридична особа"
- •§ 2. Особистий статут і "національність" юридичної особи
- •4 Г. Фсяиняк q-
- •§ 3. Загальна характеристика правового статусу іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні
- •§ 4. Види діяльності іноземних суб'єктів господарювання
- •1 Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49. - Ст. 682. О Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 41. — Ст. 372.
- •§ 5. Представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності
- •§ 6. Правовий статус суб'єктів господарювання України за кордоном
- •§ 7. Транснаціональні корпорації та міжнародні юридичні особи
- •§ 8. Об'єднання підприємств та законодавство України
- •Література
- •ИдиЧесКаЯ пем5г
- •Розділ VIII
- •§ 1. Держава у цивільних правовідносинах з "іноземним елементом"
- •§ 2. Імунітет держави та його види
- •5 Г. Федоняк j29
- •§ 3. Україна як суб'єкт міжнародного приватного права
- •§ 4. Юрисдикційний імунітет України
- •Література
- •Розділ IX право власності
- •§ 1. Загальні питання права власності у відносинах з "іноземним елементом" за законодавством України
- •§ 2. Колізійні питання права власності у міжнародному приватному праві
- •§ 3. Колізійні питання права власності за законодавством України
- •Література
- •Розділ X
- •§ 1. Зовнішньоекономічні договори (контракти) і право, застосовуване до них за законодавством України
- •§ 2. Умови та облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів
- •§ 3. Імпорт (експорт) товарів посередниками
- •§ 4. Ліцензування та сертифікація експортно-імпортних операцій
- •§ 5. Товарообмінні (бартерні) операції
- •§ 6. Міжнародні договори України про торговельно-економічне та інші види співробітництва
- •§ 7. Конвенція оон про договори міжнародної купівлі-продажу товарів
- •Розділ XI сімейне право
- •§ 1. Шлюб: поняття, умови
- •§ 2. Особисті відносини між подружжям за національним правом
- •§ 3. Майнові права та обов'язки подружжя за національним правом
- •§ 4. Розірвання шлюбу за національним правом
- •§ 4. Розірвання шлюбу за національним правом
- •§ 5. Колізійні питання оформлення шлюбу в міжнародному приватному праві
- •§ 6. Колізійне законодавство України стосовно регулювання шлюбно-сімейних відносин
- •§ 7. Реалізація аліментних зобов'язань та міжнародні угоди за участю України
- •§ 8. Міжнародні договори та законодавство України про усиновлення
- •§ 9. Міжнародні угоди з питань сімейного права
- •Література
- •Розділ XII трудові відносини
- •§ 1. Трудові відносини з "іноземним елементом" та джерела їх регулювання
- •§ 2. Колізійні прив'язки, застосовувані до регламентації трудових відносин з "іноземним елементом"
- •§ 3. Міжнародні договори України
- •§ 4. Праця громадян України за кордоном
- •§ 5. Праця іноземців в Україні
- •1 Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14. - Ст. 168.
- •§ 6. Відшкодування шкоди працівникові за міжнародними договорами України
- •Література
- •§ 1. Загальна характеристика міжнародних перевезень
- •§ 2. Правове регулювання організації міжнародних перевезень в Україні та інших державах
- •§ 3. Міжнародні залізничні перевезення
- •§ 4. Міжнародні автомобільні перевезення
- •§ 5. Міжнародні повітряні перевезення
- •§ 6. Міжнародні морські перевезення
- •§ 7. Змішані перевезення
- •§ 8. Міжнародні договори, що регулюють питання, пов'язані з особливостями сучасних міжнародних перевезень
- •Література
- •§ 1. Умови настання деліктного зобов'язання в національних правових системах
- •11 Г. Фединяк 321
- •§ 2. Вплив усуспільнення виробництва та науково-технічного прогресу на деліктні зобов'язання
- •§ 3. Колізійні питання деліктних зобов'язань з "іноземним елементом" у національному праві
- •§ 4. Регулювання деліктних зобов'язань з "іноземним елементом" у внутрішньому законодавстві України
- •§ 5. Норми про зобов'язання з делікту в міжнародних договорах України
- •Література
- •§ 1. Доктрина про міжнародний цивільний процес
- •§ 2. Органи, що займаються захистом суб'єктивних цивільних прав, та принцип lex fori
- •§ 3. Національні акти України про засада процесуального статусу іноземців та іноземних підприємств і організацій
- •§ 4. Національні акти іноземних держав про засади процесуального статусу іноземців та іноземних підприємств і організацій
- •1 Відомості Верховної Ради срср. - 1981. - № 26. - Ст. 836.
- •2 Там само. - 1988. - № 26. - Ст. 427.
- •3 Відомості Верховної Ради срср. - 1968. - № 39. - Ст. 351.
- •§ 5. Цивільні процесуальні норми у міжнародних договорах за участю України
- •§ 6. Уніфікація норм міжнародного цивільного процесу в актах міжнародних організацій
- •§ 7. Уніфікація норм міжнародного цивільного процесу в актах об'єднань держав
- •§ 8. Поняття, види та способи визначення міжнародної підсудності
- •§ 9. Визначення міжнародної підсудності спорів у нормативно-правових актах України
- •§ 10. Норми про підсудність спорів з "іноземним елементом" у міжнародних договорах
- •Література
- •Загальна частина
- •Особлива частина
§ 5. Норми про зобов'язання з делікту в міжнародних договорах України
Норми стосовно деліктних зобов'язань були включені тільки в останні за часом підписання двосторонні угоди про надання правової допомоги між СРСР та Польщею, В'єтнамом, Кубою, тодішніми Чехословаччиною та НДР. Тепер вони включаються в такі договори, хоча, скажімо, Договір між Україною та Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах 1992 р. таких норм не передбачає. Договірний досвід інших держав, наприклад, Болгарії, також свідчить, що правила регламентації деліктних зобов'язань, зокрема колізійні, включаються не в усі двосторонні договори, на відміну від указівок щодо застосування законодавства стосовно нерухомого майна, особистих і майнових прав подружжя, батьків і дітей.
Основною колізійною прив'язкою в договорах про правову допомогу за участю України є закон місця заподіяння шкоди. Цей принцип може мати різне формулювання. Ось приклади: "місце дії чи іншої обставини, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди" (п. 1 ст. 33 Договору з В'єтнамом, п. 1 ст. 39 — з Кубою, п. 1 ст. 33 — з Грузією, п. 1 ст. ЗЗ — з Естонією, п. 1 ст. 38 — з Чехословаччиною, п. 1 ст. 42 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 p.); "законодавство держави, на території якої мав місце випадок, що є джерелом зобов'язання" (п. 1 ст. 35 Договору з Молдовою, п. 1 ст. 35 — 3 Польщею); "вчинок або інші обставини, що стали підставою для вимоги про відшкодування збитків" (п. 1 ст. 33 — з Литвою).
У всіх договорах передбачається прив'язка до закону громадянства, якщо потерпілий та делінквент є громадянами однієї договірної держави. Ця прив'язка є зручною, оскільки полегшується збирання доказів, ведення переписки, обчислення судових витрат, процесуальних строків тощо.
У договорах зазначається, що у справах про відшкодування шкоди, заподіяної деліктом, компетентними визнаються суди
345
держави—учасниці угоди, на території якої було заподіяно шкоду чи мали місце інші обставини, які стали підставою для вимоги про відшкодування збитків. Компетентним визнається також суд договірної держави: 1) на території якої проживає відповідач (п. З ст. 38 Договору з Чехословаччиною, п. З ст. ЗЗ — з Грузією, п. З ст. 33 — з Естонією, п. З ст. 33 — з Литвою, п. З ст. 42 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 p.); 2) на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якшо на цій території знаходиться майно відповідача (п. 2 ст. 35 Договору з Молдовою, п. 2 ст. 35 — 3 Польщею); 3) законодавство якої підлягає застосуванню (п. З ст. 33 Договору з В'єтнамом, п. З ст. 39 — з Кубою).
Крім двосторонніх угод про правову допомогу та вказаної Мінської конвенції стосовно вибору законодавства для регулювання цивільної відповідальності, що настає з делікту, застосовуються багатосторонні міжнародні угоди, які переважно регулюють спеціальні випадки деліктної відповідальності. У них уніфікацією можуть охоплюватися тільки підстави та умови відшкодування шкоди. Такими є, приміром, Конвенція N° 115 МОП про захист трудящих від іонізуючої радіації1, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 29 травня 1968 p., Конвенція про запобігання забрудненню моря скиданням відходів та інших матеріалів 1972 p., ратифікована Україною 24 грудня 1975 р.2, Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі запобігання промисловим аваріям, катастрофам, стихійним лихам та ліквідації їх наслідків 1996 р. Норми про зазначену відповідальність повинні міститися у національному законодавстві.
Прикладом конвенцій, які поряд із нормами про умови відповідальності за делікти охоплюють і норми про відповідальність за порушення цих умов, є Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень 1929 p., ратифікована Україною 1959 p., Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 р. і Протокол 1976 р. до неї (Україна приєдналася у 1994 p.), Конвенція, яка доповнює Варшавську конвенцію для уніфікації повітряних перевезень, здійснюваних перевізником, що не має договірних зобов'язань, ратифікована Україною 1983 р.
Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1968. - № ЗО. - Ст. 193. 2
Там само. — 1976. — № 1. — Ст. 1. Текст Конвенції див.: Международное право в документах / Сост. Н. Т. Блатова. - М.: Юрид. лит., 1982. - С. 601-605.
346
Для України обов'язковими є норми Римської конвенції про шкоду, заподіяну іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні від 7 жовтня 1952 р. Особливим положенням цієї Конвенції є встановлення відповідальності навіть за наявності непереборної сили. Межі відповідальності визначаються встановленням максимальної суми відшкодування, сплачуваної делінквентом одній потерпілій особі, чи виплат із настанням одного нещасного випадку максимальній кількості осіб, незалежно від кількості потерпілих. Відповідно до норм цієї Конвенції відповідальність у зв'язку зі смертю чи тілесними ушкодженнями не перевищує 530 тис. франків за особу, яка загинула чи отримала ушкодження.
Україна є учасницею Міжнародної конвенції щодо втручання у відкритому морі у випадках аварій, які призводять до забруднення нафтою 1969 p., підготовленою на Міжнародній конференції, скликаній за ініціативою Міжнародної морської організації у Брюсселі. В її роботі брала участь і делегація України, але за рішенням загальносоюзних директивних інстанцій Конвенцію було підписано лише представником СРСР 1975 р. Відтоді її чинність поширювалась і на Україну. Конвенція обов'язкова для нашої держави, як однієї з право-наступниць колишнього СРСР. Участь у ній підтверджено постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р1.
Основна мета Конвенції — запобігання забрудненню узбережжя прибережних держав нафтою внаслідок морських аварій, що стались у відкритому морі, тобто на значній відстані від узбережжя за межами дії юрисдикції прибережної держави. Цей чинник має важливе значення, оскільки захист дії прибережної держави, в т. ч. можливість спалення або затоплення аварійного судна, мають бути відповідними небезпеці, що загрожує узбережжю. Перед учиненням небезпечних дій прибережна держава має консультуватися з іншими заінтересованими державами, використовувати знання експертів тощо. Порушення цих вимог може призвести до того, що прибережній державі, яка перевищила межі допустимих дій під час аварійних ситуацій, доведеться відшкодовувати неправомірні збитки.
Про вагомість таких збитків свідчать статистичні дані авторитетного класифікаційного товариства Регістр Ллойда. Тільки у відносно "спокійному" 1992 р. внаслідок зіткнень, навалів і наскоків на мілини загинуло 72 судна водотоннажністю понад 100 регіс-
1 Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 52. - Ст. 496.
347
трових тонн. Наслідки аварій іноді катастрофічні. Особливо небезпечними вони є в закритих акваторіях Азовського та Чорного морів1.
За інтенсифікації судноплавства, зокрема перевезень наф-ги танкерами, ця Конвенція відіграє істотне значення, з одного 5оку, у підвищенні безпеки судноплавства, а з іншого — є гарантією захисту інтересів прибережних держав, юридичних га фізичних осіб.
У 1987 р. набрали чинності для СРСР (а отже, і для України) п'ять із десяти конвенцій з питань безпеки ядерних матеріалів та охорони навколишнього середовища. Це — Конвенція про фізичний захист ядерних матеріалів від 3 березня 1980 р; Конвенція про оперативне повідомлення про ядерну аварію від 16 вересня 1986 p.; Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації від 26 вересня 1986 p.; Протокол від 8 липня 1985 р. про скорочення викидів сірки чи їх трансграничних потоків хоч би на ЗО відсотків до Конвенції про трансграничне забруднення повітря на великі відстані від 1979 p.; Міжнародна конвенція про створення Міжнародного фонду для компенсації шкоди від забруднення нафтою 1971 р. У 1996 р. Україна приєдналася до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 р. Ці договори стали основою створення на національному рівні ефективного юридичного важеля захисту ядерних матеріалів, устаткування і засобів транспортування від несанкціонованого доступу до них, посягань і т. ін.
Україною укладено й двосторонні угоди, в т. ч. на міжвідомчому рівні, у цій сфері. Так, щодо мирного використання атомної енергії 29 червня 1992 р. було підписано Угоду про співробітництво у сфері ядерної безпеки та радіаційного захисту між Державним комітетом України з ядерної та радіаційної безпеки та Дирекцією безпеки ядерних об'єктів Міністерства промисловості та зовнішньої торгівлі Французької Республіки. Сторони Угоди вирішили проводити обмін інформацією щодо різних проблем ядерної безпеки та радіаційного захисту. В Угоді передбачено, зокрема, що кожна Сторона:
1) сама несе відповідальність за пряму чи непряму шкоду, заподіяну своєму устаткуванню чи обладнанню, персоналу чи третім особам внаслідок застосування інформації, отриманої від іншої держави;
Щітцов О. Без чого марно бажати сім футів під кілем, або Чому нам потрібна власна єдина система навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки мореплавства // Голос України. — 1997. — 21 січня.
348
-
бере на себе страхування свого персоналу відповідно до чинного законодавства щодо виробничих травм і професійних захворювань. Отже, кожна Сторона виконує формальності та в разі необхідності несе витрати зі страхування ризику свого персоналу;
-
зобов'язується попереджувати іншу про будь-яку аварію чи шкоду, заподіяну персоналові під час виконання робіт;
-
несе витрати за шкоду, заподіяну її обладнанню та устат куванню, які тимчасово надані їй персоналом іншої держави, та відмовляється заявляти претензії з цього приводу іншій Стороні;
-
відповідає за шкоду, заподіяну третім особам персона лом, якого вона тимчасово надала іншій Стороні, окрім випадків, коли цей персонал знаходиться під керівництвом і контролем цієї Сторони;
-
сама несе відповідальність за шкоду будь-якого характе ру, яка може виникнути на її території внаслідок ядерної ава рії. Отже, Сторона Угоди відмовляється притягувати до від повідальності іншу Сторону, її персонал і гарантує їм непору- шення справ, незаявлення рекламацій та позовів про відшкоду вання шкоди чи іншу відповідальність, гарантує від витрат, за подіяних ядерною аварією під час виконання зазначеної Угоди.
Практичне застосування цієї Угоди стосується, зокрема, безпеки роботи та припинення роботи діючих АЕС України, в т. ч. 4-го блоку ЧАЕС, радіаційного захисту персоналу та населення.