56.Поняття «цінність» у соціології. Ціннісні орієнтації та їх місце в структурі особистісних диспозицій

Види цінносної орієнтації Мотиви є внутрішніми чинниками. Вони тісно зв'язані з цінностями й ціннісними орієнтаціями.Цінність – це усвідомлена людьми значущість певного об'єкта. Для оволодіння ним люди часто здатні пожертвувати всім.Цінності – це «опорні точки» людської культури, а мотиви – внутрішньоособистісної структури.Невдоволення – емоційно забарвлений стан збалансованості між прагненнями (запитами, потребами і мірою їх реалізації. Невдоволення є сигналом про те, шо з досягненням мети не все гаразд. Причиною невдоволення можуть бути слабкі стимули (мала заробітна плата), нереалізовані мотиви (невизнання керівником), неможливість досягти мети, реалізувати головну цінність життя.Міра задоволення працею, що є головним об'єктом вивчення соціологами, – це суб'єктивна оцінка працівниками можливостей реалізації своїх вимог до змісту, характеру та умов праці. Цей показник є головним у трудовій адаптації працівників.

57.Соціальна нерівність та соціальні конфлікти як предмет соціологічного пізнання Соціальна нерівність, що є основою стратифікації суспільства, усіма сприймається як основна його властивість. Проте кожне суспільство намагається організувати «свою» нерівність. У зв'язку із цим соціологію цікавить механізм такої підтримки (відтворення) ієрархічної структури, який не дав би їй можливості розвалитися під впливом різнонаправлених дій різних соціальних прошарків, зумовлених суперечністю їхніх інтересів, — у демократичній класовій боротьбі.У теорії індустріального суспільства демократична класова боротьба — це боротьба, що ведеться в межах даної демократії через використання загальних виборчих прав, вільних профспілок, колективних договорів. Так, для підтримування соціальної нерівності на перших етапах розвитку суспільства застосовувалося просте правило сталої організації ієрархічної структури: хто в якій сім'ї народився, той несе відповідний статус до кінця своїх днів (раб, кріпак, патрицій тощо). Ці інститути контролюють функціональне призначення каст, їх чистоту, права та обов'язки членів, чітко визначають їх місце в соціальній ієрархії. Політичні інститути формують еліту, котра має право на владу, на управління людьми.Однак ієрархічна структура не залишається сталою. К. Маркс прогнозував, що вона змінюватиметься за рахунок дальшого збагачення невеликої купки багатіїв і зубожіння основної маси населення — трудящих. А Тому досить націоналізувати багатство меншості, зазначав К. Маркс, і буде встановлено соціалізм. П. Сорокін, хоч і не поділяв думок К. Маркса щодо абсолютного зубожіння мас, також був схильний гадати, що верхня частина соціальної піраміди вибудовується значно швидше за нижню. Проте зростання багатства й влади не безмежне. На думку П. Сорокіна, існує так звана позначка насичення, далі за яку суспільство не може рухатися без ризику катастрофи. Нерівність — це не тільки характеристика суспільства, а й важливе джерело його розвитку. Зрівнялівка в доходах, відношенні до влади, власності позбавляє індивіда внутрішнього стимулу до дій, самовдосконалення, а отже, забирає в суспільства важливу рушійну силу. Соціальний конфлікт — зіткнення інтересів двох чи більшої кількості індивідів, соціальних груп. Особливості конфліктної ситуації, можливості розв'язання її багато в чому залежать від інтересів та соціальних характеристик її учасників (конфліктан-тів). Ними можуть бути окремі індивіди, групи, спільноти і навіть держави. укупність чинників, які зумовлюють конфлікт, розгортання його в просторі та часі визначають його межі. Межі конфлікту — зовнішні стурктурно-дина-мічні кордони конфлікту: суб'єктні (кількість учасників), просторові (територія, на якій відбувається конфлікт), часові (тривалість конфлікту). Сам конфлікт у своєму розвитку долає, на думку Дарендорфа, три стадії розвитку.1. Формування квазігруп з власними інтересами та готовністю до самозахисту.2. Організація квазігруп в угруповання, усвідом лення ними власних глибинних інтересів.3. Безпосереднє зіткнення соціальних груп (класів, націй, політичних партій тощо.Тому при їх розв'язанні необхідно враховувати не лише особливості конфлікту, характеристики та інтереси конфліктуючих сторін, а передусім причини, що його спровокували. Найпоширенішими засобами вирішення конфлікту є: усунення причин конфлікту, подолання образу «ворога», що склався у конфліктуючих сторін; зміна вимог однієї зі сторін, коли опонент іде на певні поступки З-поміж інших часто використовуються:урегулювання конфлікту — відрізняється відвирішення тим, що в усуненні протиріч між конфліктантами бере участь третя сторона;затухання конфлікту — тимчасове припинення протидії при збереженні напруги та протиріччя, заякого конфлікт набуває прихованої форми; відбувається внаслідок втрати мотиву до боротьби, зниження значущості цілі.

58.Марксиська теорія суспільства. Марксистська типологія суспільств відома із середини XIX ст. Згідно з нею, існують п’ять типів суспільств, сутнісні риси яких зумовлені способом виробництва: первісні, рабо­власницькі, феодальні, капіталістичні та комуністичні. - первіснообщинний лад характерний для суспільства з примітивно-привласнювальним способом виробництва, розподіл праці тут відбувається за статевовіковою ознакою; — за рабовласницького ладу, домінуючими є відносини між рабовласниками і рабами, які (відносини) відзначаються тим, що одним людям належать усі засоби виробництва, а інші — не лише не володіють нічим, але й самі є власністю рабовласників, “знаряддями, які вміють розмовляти”; -за феодального ладу селяни вже не є знаряддям праці, проте, оскільки основний засіб праці — земля, — є власністю феодалів, то селяни змушені платити оброк і відробляти панщину за право використовувати землю; -при капіталістичному ладі, домінуючими є відносини між капіталістами і найманими робітниками. Найманці є особисто вільними, але позбавлені знарядь праці і змушені продавати свою робочу силу;

і врешті-решт, при комунізмі, початковою стадією якого є соціалізм, на думку Маркса, робітники мали би стати власниками засобів виробництва, а, відтак — працювати на себе і, таким чином, мала би зникнути експлуатація людини людиною.

59.Соціологія освіти (предмет, основні проблеми, методи, категорії) Соціологія освіти — галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокуль-турні процеси у сфері освіти. предмет соціології освіти — стан і динаміка соціокультурних процесів у сфері освіти: закони, принципи, технології навчання; взаємодія з іншими галузями суспільного життя. Об'єкт — сфера освіти, тобто соціальне середовище, в якому розгортаються, функціонують процеси освіти, діють суб'єкти освіти.предмет:закони,принципи,механізми,навчання соціокультурній дійсності,проблеми вибору учнівською молоддю моральних цінностей життя, визначення свого місця в ньому.взаємодія системи освіти з іншими сферами сусп життя.соц освіти поділ на:теоретичну соціологію освіти,яка займається розробкою теоретично-методологічних проблем реформування освіти,виявлення ролі в ній традицій і інноваційної діяльності,розробкою моделі освіти на ближчу і подальшу перспективу;прикладну соц освіти,завданням якої є діагностика соціально-педаагогічної ефективності різних типів і стилей життя.традицій культури,взаємодії соціальних груп(дітей,батьків,вчителів,ровесників);експериментальну прикладну соц освіти-спрямована на розробку нових соціально-педагогічних,соціально-культурних центрів,форм і методів виховної роботи.Осноними концептуальними підходами до соціологічного аналізу освіти є:Функціональний підхід.Дюркгейм підкрес,що головна ф-ія освіти передавати цінності пануючої культури.Виховання молоді у дусі конформізму(визнання культур цінностей,що склалися в сусп)допомагає підтримувати існуючий соціальний порядок. Теорія людського капіталу.згідно з нею освіта не є продуктом негайної віддачі,це-немовби капіталовкладення у майбутнє людини,яке згодом принесе прибутки. Сучасні соціологи звертають увагу на перебіг в останій чверті 20ст.глобьної кризи освіти і прагнуть виявити основні шляхи її подолання.Вказується на такі ознаки цієї кризи:зростання»функціональної неосвіченості»,зростання розриву між освітою і культурою,відставання освіти від науки.