4. Система міжнародного права, його галузі та інститути.

Система міжнародного права— це порядок розташування  принципів і норм у логічній послідовності або за предметом регулювання.

За своєю структурою сучасне міжнародне право є багаторівневим. Можна говорити про елементарний структурний рівень — структуру норми, компонентну структуру на рівні інституту і галузі міжнародного права. Крім того, слід мати на увазі, що сучасне загальне міжнародне право є ядром нині функціонуючої системи. Існують також регіональні міжнародно-правові комплекси (наприклад європейське право людини, право ЄС, комплекс міжамериканських норм права тощо), які регулюють специфічні міждержавні відносини країн конкретного регіону. Значною є кількість правових норм, які регулюють локальні, партикулярні відносини і які можуть не вписуватись в певний інститут, тощо. Міжнародне право являє собою не тільки багатофункціональну систему, а й структуровану. Звідси випливає, що структурні зв’язки за лінією норма — інститут — галузь — система становлять тільки одну сторону структурованості.

Сучасне практичне міжнародне право в такому спрощеному вигляді майже не функціонує. Нормативний масив міжнародного права структурований у багатьох площинах, зокрема у ієрархії його норм. Коли йдеться про ієрархічну структуру міжнародного права, доцільно виділити основні принципи міжнародного права як головні провоутворюючі засади цієї системи права. Поза основними принципами не можефункціонувати жоден інститут чи галузь, і навіть система міжнародного права.

В міжнародному праві відіграють основну, часто основоположну роль загальносистемні інститути міжнародного права. Загальносистемні інститути міжнародного права — це особлива сукупність норм, покликаних забезпечувати стійкість системи права. У системі міжнародного права вони є тим ядром, навколо якого формуються галузі міжнародного права. До таких інститутів належать інститут міжнародної правосуб'єктності, інститут міжнародної правотворчості, інститут застосування норм міжнародного права, інститут міжнародно-правової відповідальності, інститут відновлення порушених правовідносин (інститут розв'язання міжнародних суперечностей) та ін.

Галузь міжнародного права— це комплекс однорідних норм певного функціонального призначення.            У системі міжнародного права розрізняють основні, профільні, традиційні і комплексні галузі.

Практичною доцільністю керуються науковці, коли впроваджують поняття профільної галузі — це всеосяжний масив норм регулювання конкретного виду міжнародних відносин. Наприклад, у міждержавних відносинах з освоєння космічного простору задіяно норми права міжнародних договорів, права міжнародних організацій, права зовнішніх відносин та ін. Але профільною галуззю в цій сфері виступає міжнародне космічне право. Профільним для міжнародних морських зносин є міжнародне морське право, для співробітництва у сфері повітряних сполучень — міжнародне повітряне право, в дипломатично-консульських відносинах — право зовнішніх відносин, у діяльності міждержавних організацій — право міжнародних організацій та ін.

Під традиційними галузями часто мають на увазі ті галузі які склалися ще в так званому класичному («старому») міжнародному праві: дипломатичне право, право міжнароднихдоговорів, міжнародне морське право тощо.

Для, комплексних галузей міжнародного права характерне інтегральне, «міжгалузеве» регулювання складноструктурованих міжнародних відносин. Комплексні галузі є особливими асоціаціями норм права, які можуть функціонувати у сфері суміжних об'єктів правового регулювання.

Структурними компонентами галузей міжнародного права є інститути права. Як особливий відокремлений комплекс (сукупність) норм міжнародного права інститут регулює певний вид (підвид) міжнародних відносин відповідної галузі права. Іноді інститути регулюють міжгалузеву сферу відносин. У такому разі вони не є складовими певної галузі і функціонують як міжгалузеві, прикордонні інститути.

Елементарний поділ системи міжнародного права здійснюється на рівні норми права. Норми міжнародного права — це загальнообов’язкові, формально визначні правила діяльності суб'єктів міжнародного права, що встановлюють для них права та обов'язки, реалізація яких забезпечується юридичним механізмом.

5Співвідношення міжнародного публічного права і внутрішньодеравного права . Проблемы соотношения внутригосударственного (национального) и международного права привлекают растущее внимание ученых-между­народников, а также специалистов в области конституционного права и общей теории государства и права1. Это обстоятельство определяется объективным процессом развития сотрудничества государств на между­народной арене, где отношения субъектов регулируются международ­ным правом, углублением воздействия внутригосударственного права на экономические, социальные, политические, культурные отношения внутри страны.

Внутригосударственное, т.е. национальное, право и международное право представляют собой две различные, самостоятельные системы права. Это означает, что эти системы права имеют в своей характери­стике как общие черты, так и особенности. Внутреннее право государ­ства регулирует отношения внутри страны, на ее территории. Междуна­родное право есть совокупность принципов и норм, регулирующих от­ношения между государствами и другими субъектами2.

Г.И. Тункин характеризовал международное право как нормативную подсистему, часть "международной системы". Под международной сис­темой понимаются государства (международные, межгосударственные) организации, различные объединения государств, нации и народы, бо­рющиеся за независимость, и некоторые государственно-подобные обра­зования3.

Эта система включает также отношения между ее субъектами. Все элементы, составляющие международную систему, взаимодействуют между собой. Нормативную основу международной системы составляют разные социальные нормы, в том числе нормы морали, обычаи. Между­народное право составляет нормативную подсистему. На основе прин­ципов и норм международного права между государствами, другим субъектами складываются и функционируют правовые отношения, т.е. отношения, урегулированные правом. По своей сущности международ­ные правоотношения отражают политическую природу субъектов меж­дународного права.

Международная система - специфическая социальная система, в ко­торой находят выражение исторические закономерности развития чело­веческой цивилизации. Современная международная система, ее норма­тивная основа - международное право, международная мораль - сформи­ровались как результат борьбы и сотрудничества государств, народов.

Рассматривая современные теоретические проблемы международного права, С.В. Черниченко отмечал, что международное право "с одной стороны, оно часть права вообще"1. Это означает, что праву конкретно­го государства и международному праву присущи такие черты и свойст­ва, элементы, которые находят воплощение в реальной действительно­сти, т.е. они объективны, познаются нами и находят выражение в такой категории, как "право".

Следует подчеркнуть, что для правопонимания внутригосударствен­ного (национального) права в юридической теории выдвинуты различ­ные концепции, подходы. В понимании сущности и содержания между­народного права мы опираемся прежде всего на позитивистский подход, характеризуем международное право как совокупность норм, что не исключает, по нашему мнению, и применение других подходов.

Современному международному праву присущ демократический ха­рактер, признание общечеловеческих ценностей; нормы международно­го права выражают согласование воль многих государств. Принципы и нормы международного права регулируют межгосударственные отноше­ния, отношения в своей сущности политические, они являются средст­вом достижения политических результатов. В этом отношении между­народное право выступает инструментом реализации интересов государ­ства, всего сообщества государств.

Нормы международного права являются также предметом ценностно­го подхода, они взаимосвязаны с нормами международной морали. Со­временное международное право выражает представления народов, го­сударств, мирового сообщества о справедливом, прогрессивном, отве­чающем интересам жителей нашей планеты, идеале гуманизма.

Международное право называется международным публичным пра­вом. С ним связано международное частное право, которое регулирует гражданско-правовые, семейные, трудовые и другие отношения с ино­странным элементом. В наименовании "международное публичное пра­во" и "международное частное право" слово "международное" не совпа­дает по своему смыслу. Международное публичное право регулирует отношения между государствами, является межгосударственным правом.

Международное частное право считается "международным" потому, что регулирует гражданские, семейные, трудовые, гражданско-процессуа­льные правоотношения, которые содержат иностранный элемент, выхо­дят за пределы одного государства .

В международное частное право входят коллизионные нормы, уста­навливаемыми государством. Эти нормы составляют основное содержа­ние международного частного права. В состав международного частного права каждого отдельного государства входят также унифицированные материальные нормы, содержащиеся в заключенных данным государст­вом международных договорах. Международное публичное право и международное частное право - это разные правовые области, соприка­сающиеся между собой. Им присущи общие черты, которые определя­ются тем, что эти правовые образования возникают в процессе между­народного общения. Общее проявляется в единстве ряда начал между­народного публичного и международного частного права, таких, как уважение суверенитета государств, добросовестное выполнение между­народных обязательств, признание монополии внешней торговли.

В отечественной юридической литературе была высказана мысль о том, что международное частное право регулирует отношения, которые вместе с межгосударственными отношениями относятся к одной области - международному праву в широком смысле слова . На это утверждение аргументированные возражения высказали профессоры Л.А. Лунц и О.Н. Садиков3. Однако точка зрения С.Б. Крылова о международном праве в широком смысле слова имеет сторонников и в настоящее время.

Международное публичное право отличается от внутригосударствен­ного права по условиям возникновения норм, источникам права, субъ­ектам, объектам регулирования, способам гарантии норм.

Субъектами международного права являются суверенные государст­ва, народы, нации, борющиеся за свое освобождение (государства в ста­дии становления), межгосударственные организации, государственно-подобные образования (например, Ватикан). Во второй половине XX в. в области международной правосубъектности появились новые явле­ния - появление в международном праве человека, учреждений, защи­щающих и гарантирующих на международном уровне права человека .