18. Особливості сировинної та структура лісовиробничого комплексу України.

Лісова промисловість – одна з найстаріших галузей, яка, займаючись заготівлею, механічною обробкою та хімічною переробкою деревини, виробляє конструкційні матеріали: круглий ліс, вироби з дерева, меблі, целюлозу, папір, картон та інше.Проблеми комплексу пов’язані також з нераціональним використанням відходів заготівлі деревини, погіршення екологічної ситуації, тому що відходи деревини забруднюють навколишнє середовище.До складу лісопромислового комплексу входять такі підкомплекси: лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий, лісохімічний. У структурі комплексу провідне місце посідає деревообробна галузь. Деревообробна промисловість розміщена досить рівномірно, хоча в сировинних районах концентрація цих підприємств вища. Основні центри: Рахів, Хуст, Ужгород (закарпатська обл.), Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Рівненська і Волинська області. Підприємства деревообробної промисловості також концентруються у великих промислових і транспортних центрах і працюють на привізній сировині (Київ, Харків, Донецьк). Вони виготовляють меблі, пиломатеріали, будівельні деталі, фанеру, сірники тощо.Лісове господарство забезпечує розширене лісовідтворення, підвищення продуктивності лісів, посилення їх економічних функцій, лісовпорядкування, захист та охорону. Вирішальна роль у проведенні цієї роботи належить лісництвам.Лісозаготівельна промисловість – друга галузь лісогосподарського комплексу, яка проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину, здійснює її первинну обробку, займається заготівлею грибів, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин, березового соку, меду тощо. Лісохімія базується на використанні  відходів деревини, розвинена вона в основному в Івано-Франківській, Львівській областях (до 35% виробленої в Україні продукції). Найбільші підприємства целюлозно-паперової промисловості розміщені в Києві, Рахові, Херсоні, Ізмаїлі.Сьогодні виробництво паперу не задовольняє потреби України, тому його імпортують.Таким чином лісова промисловість України розвинена насамперед в районах з високою лісистістю. Але галузь не може задовольнити потреб країни, тому її продукція імпортується

19. Зовнішньоекономічні зв'язки України: їх сутність та основні форми.

Зовнішні економічні зв’язки держави – це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці.

Форми зовнішньоекономічних зв’язків України різноманітні:

– зовнішня торгівля;

– міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;

– експорт та імпорт капіталів і робочої сили;

– надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортно- чи імпортно посередницьких, юридичних);

– міжнародне спільне підприємництво, спільне будівництво підприємств, науково-технічне співробітництво;

– кредитування та інвестування;

– проведення на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукціонів тощо.

За географічною ознакою сучасні зовнішньоекономічні зв’язки України доцільно поділяти на:

– відносини з країнами СНД і рештою держав, що входили до складу колишнього СРСР;

– відносини з іншими зарубіжними державами, серед яких виділяється підгрупа економічно найрозвиненіших країн, Близький Схід, країни Далекого Сходу (в першу чергу Японія, Китай, Південна Корея) тощо.