3.Закономірності, принципи та фактори розміщення продуктивних сил.

Закономірність - це об'єктивно існуючий суттєвий зв'язок явищ і процесів природи і суспільного життя, що повторюється в часі. Закономірності розміщення продуктивних сил відбивають найбільш загальні відносини між природою, населенням і виробництвом на певній терито­рії та є просторовим виявом дії окремих економічних законів. Так, наприклад, закон комплексного розвитку виробництва у просторовому аспекті виступає як закономірність територіальної комплексності, закон концентрації виробництва - як закономірність територіальної комплексності, закон концентрації виробни­цтва - як закономірність територіальної концентрації виробництва. Інколи закономірність може трактуватись як прояв дії декількох законів (закономірність територіальної ефективності).На основі пізнання закономірностей розробляються принципи розміщення продуктивних сил – це правила діяльності та управління економікою, основні положення економічної політики держави в реалізації законів розміщення. Дотримання цих принципів дуже важливе при реалізації регіональної політики держави.Закономірності і принципи реалізуються на основі врахування факторів, що впливають на розміщення продуктивних сил.Факторами розміщення продуктивних сил називають усю сукупність умов для найбільш раціонального вибору місця розташування господарського об’єкта, територіально-виробничого комплексу, розміщення підприємств певної галузі. У теорії регіональної економіки фактор розміщення є одним з центральних понять. При зміні складу факторів повинні змінюватися і місця розташування об’єктів.

4. Демографічна ситуація в Україні як важлива передумова розміщення продуктивних сил України і її регіонів.

Основа кожної держави - це населення, люди, які є її громадянами, носіями державного суверенітету. Розвиток держави неможливий без наявності певної кількості населення, наявності його трудоресурсного та інтелектуального потенціалу, виробни­чої та духовної культури.

Населення є активною продуктивною силою, яка своєю діяль­ністю продукує виробництво матеріальних та духовних благ і по­слуг, як засобів свого існування, і одночасно виступає основним споживачем продуктів людської праці, які забезпечують його життєдіяльність. Таким чином, населення відіграє у виробництві по­двійну роль: і споживача, і виробника матеріальних благ та послуг, тим самим формуючи споживчий ринок та ринок праці. В основі процесу праці, як головного в суспільному розвитку, лежить взає­модія людини і природи, у якій людина відіграє основну роль.

Саме забезпечення нормальних умов життєдіяльності насе­лення, сприяння всебічному розвитку особистості в контексті де­мократизації суспільного життя є (чи має бути) основною метою функціонування будь-якої держави. Такий антропоцентричний підхід поступово окреслювався в ході розвитку продуктивних сил та сходження людства щаблями цивілізаційного розвитку. Най­більш чітко він почав проявлятися наприкінці XX століття. В Україні і політики, і вчені наголошують на по­требі у побудові ринкової економіки соціального спрямування, тобто економіки, яка б в кінцевому підсумку слугувала людині, її всебічному гармонійному розвитку. І хоча, на жаль, ці ідеї та за­клики у нас мають швидше декларативний характер, однак на світовому рівні серед складових висхідного економічного розвитку на перший план уже вийшли, відтіснивши природні, інтелек­туальні та інформаційні ресурси.

Населення є природною основою трудових ресурсів - прові­дною складовою продуктивних сил та головного фактора виробництва.

Чисельність населення впливає на формування контингенту трудових ресурсів.