14. Сучасні виборчі системи

Вивчення виборчих систем належить до пріоритетних направлінь сучасної порівняльної політології. До теперішнього часу дослідники-компаративісти накопичили величезний матеріал, що дозволяє проводити оцінку ефективності виборчих систем, вимірювати їх якості, співвідносити виборчі системи з партійними системами, визначати характер впливу виборчих систем на електоральну поведінку. У попередніх розділах була зверталась увагу на значення теми виборчих систем для демо-писарчуківського теорії. Тут акцент буде зроблений на електоральній компаративістики, на наступних її сюжетах: місце електоральної компаративістики в порівняльної політології, вимір виборчих систем, виборець і виборчі системи, партії і виборчої системи (закони Дюверже).

14.1. Електоральна компаративістика

Виборчі системи є зручним об'єктом для порівняльного дослідження. До недавнього часу їм приділялося небагато уваги з боку дослідників, і Стен Роккан у зв'язку писав у 1968 р.: «При тій величезній значимості організації легітивних виборів для розвитку масових демократій у двадцятому столітті, дивно бачити, як мало серйозних зусиль було зроблено для порівняльного вивчення наявного багатства інформації»(Rokkan, 1968, р. 17). За тридцять років після цього становище змінилося в кращу сторону, опубліковано безліч робіт з електоральної компаративістики (Carstairs, 1980; Butler, Penniman, Ranney, 1981; Bogdanor, Butler, 1983; Grofman, Lijphart, 1986; Bartolini, Mair, 1990; Lijphart [ et al.], 1994; Beigbeder, 1994; Jack-man, Miller, 1995; Cox, 1997; Caramani, 1999; Grofman let al.], 1999), видається фаховий журнал «Electoral Studies». Зростання інтересу до порівняльного вивчення виборчих систем визначається низкою причин.

Як правило, вони добре прописуються у виборчих законах, є зручна для роботи статистика виборів, на вибори працює багато досліджень громадської думки, вибори проявляють характер і конструкцію партійних систем, участь у виборах є масовим процесом і відноситься до центральних форм політичної участі в демократичних країнах, національна інформація про багатьох параметрах виборчих систем доступна, в останні десятиліття періодично публікуються зведені дані про вибори в різних країнах. Але не тільки цим визначається iнженерно до електоральної компаративістики. Виборчі системи та виборчий процес як їх динамічна характеристика знаходяться на перетині ряду центральних для політичної науки і порівняльної політології тем. По-перше, виборчі системи і процеси є центральною характеристикою демократій. Політичний режим вважається демократичним, якщо він забезпечує реалізацію таких основних умов: (1) істотно, щоб все доросле населення мало право брати участь у голосуванні за кандидатів у державні органи, (2) вибори повинні проводиться регулярно відповідно до запропонованими тимчасовими кордонамиі, (3) ніяка істотна група дорослого населення не повинна позбавлятися права формувати партію і виставляти кандидатів на вибори;

(4) всі місця в основний законодавчої палати мають займатися в результаті конкуренції; (5) кампанії повинні проводитися чесно і справедливо: ні закон, ні насильство не повинні перепиняти кандидатам подання їх поглядів і якостей і не повинні перешкоджати виборцям вивчати і обговорюють їх; (6) голоси повинні подаватися вільно і таємно; вони підраховуються та оприлюднюються чесно; кандидати , отримали необхідну частку голосів, займають відповідні пости до закінчення за встановлений термін і до нових виборів (Butler, Penniman, Ranney, 1981, p. 3). По-друге, виборчі системи і процеси забезпечують легальність і легітимність існуючих державного ¬ ських органів, вони показують рівень довіри до проведеної урядової політитки. Хоча іноді «абсентизм», або неучасть у виборах пояснюють задоволеністю населення існуючим станом справ, однак спеціальні порівняльні дослідження підтверджують існуючу залежність між неучастю у виборах і падінням довіри до державних органів (Muller, Jukam, Seligson, 1982, p. 258 - 260 ).Подібна поведінка називають іноді антисистемних політичним «неповеденіем». По-третє, виборчі системи і процеси справляють істотний вплив на стан політичного плюралізму, конкуренції і характер політиної системи. Вони сприяють (залежно від обраної електоральної формули) збільшення або зниження числа партій, модифікують відносини між партіями, які брали участь у виборах, і партіями, які отримали місця в парламенті. Порівняльне дослідження взаємозв'язку партійних та виборчих систем позволило сформулювати ряд законів, які отримали найменування «законів Дюверже». По-четверте, електоральна поведінка, недивлячись на його зв'язки з низкою соціально-економічних, культурних і політико-ідеологічних чинників, визначається характером ви ¬ лайливої системи виборів. Інституційні характеристики виборчі рательних систем визначають масштаб участі населення у виборах, можливість для впливу виборця на результати голосування, пропорційність представництва в обраних державних органах різних груп населення і т.д. Нарешті, по-п'яте, вивчення електоральних процесів у порівняльному ключі дозволяє краще зрозуміти «політичний інженерію», тобто техніку політичної боротьби. Як ніякий інший політичний процес, вибори при зовнішньому їх об'єктивному образі як механізму прийняття політичних рішень схильні до впливу. Джованні Сарторі писав про цю характеристиці виборчого процесу: Вибори - «найбільш специфічний маніпулятивний інструмент політики» (Sartori, 1968, р. 273). При цьому маніпуляція виступає природного рисою виборчого процесу, про що докладно сказано в розділі, Посвіщенном теорії раціонального вибору. Все вище перелічене дозволяє поставити вивчення виборчих систем та процесів в центр порівняльної політології

Умовно всі порівняльні дослідження виборчих систем і процесів можна розбити на три основні групи: соціологічні, інституційні та з позиції теорії раціонального вибору. Соціологічних дослідження звертають увагу на поведінку виборчі і чинники, його зумовлюють. Зазвичай поведінка виборці розглядається в якості залежної змінної, що визначається соціальним становищем, етнічної та релігійної приналежності, прихильністю тієї чи іншої партії (політична ідентіфікація), статево-віковими особливостями і т.д. Власне виборчої системи як такі не потрапляють у поле зору дослідника-компаративіста. У зв'язку з пануванням у політичній науці бихевиористских методів, соціологічні дослідження опираються на соціально-психологічний підхід. Ось як описує цю ситуацію в дослідженні поведінки виборця Герберт Ашер: «Цей підхід включає те, що індивідуальні установки є найбільш безпосередній детермінантою поведінки виборця, і. їх дія створюється соціальними та індивідуальними контексту, в яких особистість живе. По відношенню до вибору виборця цей підхід зосереджується на трьох кластерах установок: приборгованості, проблемні установки та оцінки кандидатів. По відношенню до вирішення голосувати чи ні безпосередні настановні детермінанти складають набір цивільних орієнтації, який включає такі чинники, як політичну дієвість, інтерес до кампанії, загальну включеність у політику, почуття громадянського обов'язку та ін Ці цивільні установки визначаються особистим положенням у соціальній структурі, і вони зумовлюють вплив інституційних факторів на участь у виборах »(Asher, 1983, р. 339 - 340). Інституційні дослідження виборчих систем найбільш поширені і включають в полі свого зору комплекс правил, що визначають характер виборчої системи і поведінку в цій системі. Як правило, тут менше приділяється увага того, як сформувалися відповідні правила і виборчі формули, але зате детально описується процес їх впливу на електоральну поведінку, на партійні системи, на струк туру парламентів. Тут використовуються розроблені в останні десятиліття вимірювачі різних аспектів виборчих систем: виборча формула, значимість електоральних округів, легальні і діючі електоральні пороги, близькість парламентських і президентських виборів і т.д. Ці вимірники можуть виражати як залежні, так і незалежні змінні, виходячи з цілей компаративного дослідження. Особливістю даної групи електоральної компаративістики є широке використання методів статистики для обробки результатів емпіричного аналіза (див.: Каї, 1971; Powell, 1986; Jackman, Miller, 1995). На стику з інституційним аналізом виборчих систем і процесів ра ¬ ботає дослідники, що керуються теорією раціонального вибору (Black, 1958; Fishburn, 1986; Aldrich, 1993; Boix, 1999). Особисті цієї теорії та її використання у порівняльній политології вже описані вище. Тут же відзначимо, що теоретики раціональногоного вибору так само розглядають виборчі норми і поведження, але на відміну від соціально-психологічного напрямку це поведінка як активний чинник, який діє в контексті процедур. На відміну ж від інституціоналістів, самі норми і процедури розглядаються не як дані, а творені і пристосовуваннясабліваемие до ситуації. Як приклад наведемо дві передумови-посиланням, покладені Пітером Фішбоном в основу дослідження поведінки кандидатів у президенти в різних плюральним избира-них системах: «Наше обговорення мотивується двома аксіомами політичної поведінки. (1) Процедури прямих виборів можуть впливати не тільки на поведінку і результати виборів, але можуть також впливати на основні політичні структури. (2) Інді-види, що володіють політичною владою, часто побоюються пропонуючих електоральних змін і будуть їм протидіяти, якщо ці зміни розглядаються як ворожі власним інтересам »(Fishburn, 1986, р. 193). Для опису виборчих процесів тут використовуються поняття теорії ігор, тут же аналізується маніпулятивна техніка виборчих технологій.