7.3. Лінійні типології політ

Гарольд Лассуелл і Абрахам Каплан - відомі американські політологи - запропонували біполярну типологію політичних систем правління у своїй книзі «Влада і суспільство» (1957 р.). Усі політичні системи правління вони розподілили на два основних типи: демократичні і деспотичні. При цьому вони використовували такі основні критерії: розміщення влади - в чиїх руках знаходиться влада; межі влади - як далеко поширюється влада держави в суспільстві; поділ влади - концентрується чи ні влада в одних руках (в одному державному органі) ; рекрутування еліт - як формується еліта, і чи є вона відкритою або закритою; відповідальність - відповідальна влада перед народом; розподіл цінностей - чи сприяє влада загальному добробуту, чи вона експлуатує свій народ; рішення - як приймаються рішення і чи можна їх оскаржувати .

Деспотичні і демократичні політичні системи визнаються на основі протиставлення ознак, що випливають із запропонованих критеріїв (див. Схему 1) . Демократія тут визначаються наступними трьома основними характеристиками владного процесу: (1) Влада здійснюється з максимальною власної відповідальністю. Демократія несумісна з будь-якою формою авторитаризма, незважаючи на користь, що випливає із такої концентрації відповідальності. (2) Процес влади не є абсолютним і замкненим: рішення зумовлені і схильні до оскарження. Демократія несумісна з волюнтаризмом і неконтрольованим здійсненням влади, незважаючи на більшість, яка цю владу виконують. (3) Користь від процесу влади розподіляється між усіма в політичній структурі. Демократія несумісна з існування привілейованих каст, незважаючи на очікування, що стосуються передбачуваного «загального інтересу».

Інші характеристики, як вважають Лассвеллом і Каплан, емпірично і за визначенням є наслідком трьох основних властивостей демократичних правління. Таким чином, демократія є ліберальної швидше, ніж тоталітарної (добровільність максімізірована, а регламентація мінімізована), а також за визначенням ліберальний, тобто пов'язаної з особистою відповідальністю. Вона пов'язана з рівноправністю (еліта складає швидше відкритий клас, ніж закривають ту касту) щодо визначення держави загального добробуту і з точки зору справедливості. Вона є республіканської скоріше, ніж автократичної (відкрита форма правління швидше, ніж неповна олігархічна). Дане правління є збалансованим (розподіленим), а не диктаторським (концентрованим), що є емпіричною умовою юридичного захисту. Подібно до цього поняття деспотизму описується як автократичне, тоталітарне, експлуатуюче і т.п. правління.

Схема 1

Характеристики демократичного і деспотичного правлінь *

Характеристики	Демократичне врядування	Деспотичне правління
Розташування влади	Республіканське (Відкрита еліта)	Автократичне (Обмежена еліта)
Межі влади	Ліберальне (Добровільність)	Тоталітарна (Сувора дисципліна і однаковість)
Поділ влади	Баланс (Розсіювання)	Диктаторське (Концентрація)
Рекрутування еліт	Рівноправне (Відкритий клас)	Діскрімінаторское (Закритий клас-каста)
Відповідальність	Лібертаріанська (Особистість)	Авторитарне (Інші)
Розподіл цінностей	Благодійне (Держава загального добробуту) (Неупереджене)	Експлуататорські (Упереджене)
Рішення	Юридичне (Оспорюване)	Тиранічне (Неоспаріваемое)

* Джерело: Lasswell H., Kaplan A., 1957. Р. 235.

Дана типологія являє собою приклад типології, побудованої на підставі чистих ідеальних моделей демократії і деспотизму. Вона є теоретичною типологією без конкретизації запропонованих критеріїв для емпіричного аналізу. До того ж ця типологія не передбачає виділення більшої кількості груп політичних систем на підставі пошуку критеріїв зміни якості запропонованих характеристик.

Відомою типологією лінійного типу з більш дробової угрупованням і спробою внести до неї елемент еволюції політичних систем є типологія Гебріел Алмонда і Бінгхема Пауелла, представлена в їх спільній праці «Порівняльна політика: Еволюційний підхід» (1966 р.). Розглядаючи сучасні політичні системи, вони виділяють дві їх групи - демократичні та авторитарні. Виникає питання щодо критерію, за яким можна було б з великою часткою впевненості розподіляти по-літичні системи на ці дві групи. З одного боку, ці критерії повинні бути ясними і співвідноситися з реальною політичною практикою. З іншого боку, ці критерії повинні бути настільки загальними й абстрактними, щоб з їх допомогою можна було б зробити оцінку всіх сучасних систем. Центром такої категоризації, вважали автори, міг би виступити питання про політичний контроль. У цьому контексті будь-яка політична система може бути розділена на три складових її елемента: правлячі, керовані та органи управління. Між цими елементами можна вибудувати (і вони існують насправді) відносини політичного контролю (див. схему 2). Спрямованість і сила політичного контролю і будуть служити критерієм розподілу політичних систем на демократичні і авторитарні.

Схема2