Київська декларація

"За демократичне врядування та культуру миру"

Ухвалена на конференції 26 березня 1999 року

Преамбула

Ми, учасники Міжнародної конференції “Демократичне врядування та культура миру в країнах Східної, Центральної і Південно-Східної Європи”, що зібралися у Києві на запрошення Уряду України і Генерального директора ЮНЕСКО п. Федеріко Майора напередодні нового тисячоріччя, натхнені величними ідеалами 2000-го року, проголошеного Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй Міжнародним роком культури миру,

пам’ятаючи про те, що в Статуті Організації Об’єднаних Націй проголошується: “Ми, народи Об’єднаних Націй, сповнені рішучістю врятувати майбутні покоління від злигоднів війни… знову утвердити віру в основні права людини… і в рівність прав великих і малих націй… сприяти соціальному поступу та поліпшенню умов життя за більшої свободи… проявляти терпимість і жити разом, в мирі один з одним, як добрі сусіди…”,

нагадуючи про положення Преамбули Статуту ЮНЕСКО, де підкреслюється: “...думки про війну виникають у головах людей, тому в свідомості людей необхідно вкорінювати ідею захисту миру”, а також те, що “мир повинен ґрунтуватися на інтелектуальній і моральній солідарності людства”,

підтверджуючи історичне значення й насущну актуальність Загальної декларації прав людини, а також відповідних міжнародних актів Організації Об’єднаних Націй і ЮНЕСКО, в тому числі поданої Генеральним секретарем ООН на 53-й сесії Генеральної Асамблеї відповідно до пункту 31 “Культура миру” Зведеної доповіді, яка містить Декларацію про культуру миру та Програму дій в галузі культури миру,

виходячи з необхідності розумних рішень і практичних дій окремих людей, народів, держав, усієї світової спільноти відносно осягнення й утвердження цінностей, норм та ідеалів демократії, розвитку миру в світі людини,

вважаючи нашу епоху часом глобального історичного виклику в ім’я стійкого розвитку заради справедливого загального миру, стереотипів ворожнечі епохи блокового протистояння, що не роз’єднують,

визнаючи, що завершення “холодної війни” не означає безпосереднього, легкого і швидкого переходу до справедливого соціального порядку і миру, рівноправного міжнародного партнерства і взаєморозуміння, проте відкриває шлях толерантному діалогу на засадах загальної поваги людської гідності, розширення й оновлення демократії, визнання фундаментальних прав і свобод людини,

підтверджуючи необхідність підтримки й охорони загальних принципів і практики демократичного управління та культури миру як визначальних факторів забезпечення стабільності та взаємної безпеки на континентальному, регіональному і національному рівнях,

урочисто проголошуючи цю Декларацію з тим, щоби громадяни, народи і держави Східної, Центральної та Південно-Східної Європи, всі місцеві громади в координації з міжнародними, регіональними та національними громадськими організаціями могли постійно керуватись у своїй діяльності ідеями єдиної Європи і робити свій внесок у справу сприяння подальшому зміцненню демократичного порядку на засадах взаємоповаги, рівноправності, солідарності, ненасильства, соціальної справедливості та миру в новому тисячоріччі.