Психологічна допомога родичам термінального хворого

Родичі термінальних хворих переживають майже такі ж психогенні реакції на стрес близької смерті, як і самі хворі.

Динаміка моделей взаємостосунків у сім’ях хворого:

1 – період зіткнення з діагнозом – модель "гіперопіки", нав’язування хворому брехні про діагноз і прогноз;

2 – витративши всі сили і не дочекавшись позитивних результатів – модель "відторгнення" хворого; нестерпна сімейна ситуація викликала бажання "втекти";

3 – модель "нейтральних" взаємостосунків з’являється, коли розум і обов’язок змушують здійснювати догляд, але почуття родичів перебувають в партії, збоку від хворого;

4 – тісний контакт з хворим під час догляду зумовлює модель "партнерства", з поверненням емоційних переживань;

5 – рідко – модель "жертовної любові" – випадки одиничні; часто закінчуються смертю родича хворого чи важкою хворобою, нерідко онкологічною.

Зустрічається підйом, сплеск душевних і фізичних сил родичів після смерті хворого: душею проживши з ним смерть, вони наче "заново народжуються". Почасти "жити заново" без докорів сумління допомагає насамперед почуття виконаного обов’язку. Тому участь і турбота про помираючого, поки він живий – дуже важливий психологічний чинник, який знімає з родичів почуття провини.

Підтримка родичів термінального хворого працівниками хоспісної служби починається з візиту додому і пропозиції допомоги в догляді за хворим. Тут важливо чітко і тактовно пояснити мету хоспісної служби і налагодити довірчий контакт з пацієнтом і його рідними.

Підтримка родичів у хоспісі починається з того, що їм надається можливість у будь-який період часу знаходитися поряд з помираючим. Бесіди з родичами мають носити психотерапевтичний характер. Можливі поради стосовно того, як краще себе поводити з хворим.

У ситуації смерті хворого персонал хоспісу нерідко стає об’єктом агресивних реакцій родичів: неприпустимо їм заперечувати, піддавати сумніву їхні дорікання – необхідно дозволити вилити свої емоції.

Участь родичів у процесі вмирання вкрай важлива. Виправдана тактика – родичів потрібно чимось зайняти, наприклад читанням Біблії хворому вголос, або триманням помираючого за руку і спрямуванням думок чи висловлювань на спогади про все хороше, що було в їхньому спільному житті.

Після смерті хворого – тривала підтримка спілкування (1 – 4 роки) з родичами: а)купірування почуття провини через підкреслення вагомості того, що зроблено для хворого; б)підкреслення значущості померлого і для персоналу хоспісу; в)дати відчуття неформальності контакту.