15. Поняття, ознаки та принципи підприємницької діяльності.

підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Визначення підприємницької діяльності і відокремлення її від інших видів діяльності, що мають на меті отримання прибутку або доходу, має як теоретичне, так і суто практичне значення. Наприклад, ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність, зокрема, за зайняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації. Якщо ж не буде доведено, що діяльність, яка провадилася, була саме підприємницькою, притягти особу до відповідальності за вищевказаною статтею буде неможливо. Для чіткого розмежування підприємництва та інших видів діяльності необхідно усвідомлювати ознаки підприємницької діяльності. Характеристика (ознаки) підприємницької діяльності (підприємництва) 1. Підприємництво є самостійною діяльністю. Це означає, що, по-перше, підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця (ст. 45 ГК України). Також фізичні особи мають можливість зареєструватись як громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності і провадити таким чином діяльність без створення організації. По-друге, зважаючи на передбачений ч. 1 ст. 44 ГК України принцип вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, підприємці мають право здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать законодавству. 2. Підприємництво є ініціативною діяльністю. Це означає, що зайняття підприємницькою діяльністю є добровільним вчинком. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до зайняття підприємницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов’язань (наприклад, за договором, укладеним в процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов’язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності (наприклад, зобов’язань зі сплати податків). 3. Підприємництво є систематичною діяльністю. Проте чітких кількісних критеріїв систематичності (тобто, скільки разів потрібно зайнятися діяльністю для того, щоб вона вважалася підприємницькою) законодавством не встановлено. В літературі висловлюється думка про можливість застосування в цьому разі Декрету Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 24-93 "Про податок на промисел", за змістом ст. 1 якого систематичним вважається продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів, який здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року1. Хоча і цей кількісний критерій є дещо умовним, адже, наприклад, за положеннями кримінального права систематичною діяльністю вважається така, що відбувалася три і більше разів. 4. Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов’язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство та приватний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб’єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності. Підтвердженням цього є положення ЦК України, що встановлюють самостійну відповідальність фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності (ст. 52) та юридичної особи (ст. 96) за зобов’язаннями, пов’язаними з їх підприємницькою діяльністю. За загальними правилами ч. З ст. 96 цього Кодексу учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Тобто законодавство розрізняє відповідальність юридичної особи за наслідки своєї господарської діяльності (ризик) і відповідальність її засновника із винятками, передбаченими законодавством. 5. Підприємництво є господарською діяльністю. Це означає, що, незважаючи на свою специфіку, підприємницька діяльність є складовою ширшого за обсягом поняття "господарська діяльність".

Принципи підприємницької діяльності Згідно зі ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі таких принципів: 1) вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб’єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на обмеження, встановлені чинним законодавством (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" — єдиною статтею, що є чинною у цьому Законі — діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями); 2) самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; 3) вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства — ст. 8 Закону України від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ "Про зайнятість населення" передбачена необхідність отримання дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України (див. також Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 4); 4) комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (див. ознаку № 4 підприємницької діяльності); 5) вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.; 6) самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ст. 1 якого встановлені правила щодо обов’язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у іноземній валюті у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

16. Види підприємницької діяльності за різними критеріями.

За ознакою предмета діяльності учасників відповідних правовідносин підприємницьку діяльність можна класифікувати на: 1. Виробничу підприємницьку діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція. 2. Невиробничу підприємницьку діяльність, у межах якої виділяється: - діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтних робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезень); - діяльність із зайняття торгівлею; - інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку. За ознакою суб'єкта - учасника відповідних правовідносин підприємницька діяльність поділяється на: 1. Підприємництво без створення юридичної особи (просте). Воно здійснюється фізичними особами, що набули в установленому порядку статусу суб'єкта підприємницької діяльності. 2. Підприємництво зі створенням юридичної особи (складне). Залежно від наявності обмежень у зайнятті підприємницькою діяльністю останню можна поділити на: 1. Вільну підприємницьку діяльність. Для провадження такої діяльності не потрібна згода (дозвіл) держави в особі уповноважених нею органів. Така діяльність провадиться за принципом "дозволено все, що не заборонено законом". При цьому, наприклад, державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності не є дозволом на зайняття підприємницькою діяльністю, оскільки здійснюється за заявочним принципом. У той же час виготовлення печатки суб'єктом підприємницької діяльності вимагає дозволу відповідного органу внутрішніх справ, що є своєрідним обмеженням у провадженні підприємницької діяльності. 2. Дозвільну підприємницьку діяльність, провадження якої потребує певної згоди державних органів. Дозвільною є також діяльність, що провадиться з обмеженнями, встановленими законодавством, які, в свою чергу, можна поділити на: - обмеження, пов'язані з організаційно-правовою формою підприємців; - обмеження, пов'язані з формою власності суб'єкта підприємництва (наприклад, діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину); - обмеження, пов'язані з необхідністю придбання ліцензії.

17. Підприємницька діяльність, що потребує спеціального дозволу.

ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» зазначає, що ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: 1) банківська діяльність; 2) професійна діяльність на ринку цінних паперів; 3) із надання фінансових послуг; 4) зовнішньоекономічна діяльність; 5) діяльність у галузі телебачення і радіомовлення; 6) діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії; 7) діяльність у сфері освіти; 8) діяльність у сфері інтелектуальної власності; 9) виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами; 10) діяльність у сфері телекомунікацій; 11) будівельна діяльність; 12)ліцензуванню підлягає діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Також: 1) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї; 2) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення; 3) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин; 4) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 5) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; 6) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами; 7) торгівля пестицидами та агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин); 8) виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж; 9) розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку тощо.

18. Підприємницька діяльність, що заборонена законом.

До таких видів забороненої або незаконної діяльності належать: 1) контрабанда; 2) виготовлення або збут підроблених грошей чи пінних паперів; 3) незаконні операції з валютними цінностями; 4) незаконне проведення абортів; 5) виготовлення міцних спиртних напоїв з метою збуту; 6) спекуляція; 7) держання домів розпусти чи звідництво; 8) виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів; 9) незаконне виготовлення, зберігання, збут або придбання вогнепальної зброї; 10) виготовлення, придбання, зберігання або збут отруйних і сильнодіючих речовин 11) незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилка або збут наркотичних засобів або психотропних речовин; 12) незаконне сіяння або вирощування снотворного маку чи конопель; 13) організація або держання дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин; 14) організація або держання дому для вживання одурманюючих засобів тощо.

19. Правова регламентація права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності.

Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою. 3. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом.

20. Законодавчі обмеження права фізичної особи на підприємництво.

Не допускається здійснення підприємницької діяльності народними депутатами України, посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадовими особами органів прокуратури, суду, органів державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, які контролюють діяльність підприємств, нотаріусів (ст. 42 Конституції України, закони України «Про державну службу»; «Про міліцію»; «Про прокуратуру» тощо). Крім того, фізичні особи за вчинені правопорушення можуть бути позбавлені права на підприємництво за вироком суду. Фізичні особи - підприємці не вправі здійснювати страхову діяльність (ст. 2 Закону України «Про страхування»), банківську діяльність (ст. 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), діяльність у сфері організації телебачення і радіомовлення (ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»), космічну діяльність (ст. 1 Закону України «Про космічну діяльність») тощо. Окремими видами діяльності, передбаченими ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», фізична особа - підприємець може займатися лише на підставі ліцензії. Індивідуальні підприємці мають право здійснювати торгівельну діяльність, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг лише з попереднім отриманням торгового патенту у порядку, передбаченому Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності». Фізичні особи - підприємці вправі надавати фінансові послуги, перелік яких містить ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

21. Законодавчі вимоги щодо реалізації фізичною особою права на здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. ст. 42 ГКУ встановлює, що підприємницькою діяльністю є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Умовами здійснення підприємницької діяльності згідно із ст. 50 ЦК України є повна цивільна дієздатність фізичної особи та державна реєстрація. Право на заняття підприємницькою діяльністю на території України не залежить від громадянства. Займатися підприємницькою діяльністю на території України мають право громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземні громадяни та особи без громадянства не повинні отримувати спеціальних дозволів для зайняття підприємницькою діяльністю на території України. Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства для зайняття підприємницькою діяльністю не повинні отримувати дозвіл на працевлаштування в Україні. Фізична особа набуває права на зайняття підприємницькою діяльністю з моменту її державної реєстрації. Реєстрація фізичної особи - підприємця здійснюється відповідно до Закону.

22. Поняття та види підприємств за законодавством України.

Законодавство України про підприємства оперує таки­ми поняттями, як види, організаційні форми і категорії підприємств. Залежно від форм власності ч. 1 ст. 63 ГК виділяє такі види підприємств: 1. приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридич­ної особи); 2. підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); 3. комунальне підприємство, що діє на основі комуналь­ної власності територіальної громади; 4. державне (в тому числі казенне) підприємство, що діє на основі державної власності; 5. підприємство, засновані на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвес­тиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством,

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду ч. З ст. 63 ГК поділяє підприємства на унітарні і корпоративні.1. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. 2. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюють ся, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

23. Статус підприємства. Порядок створення підприємств. Учасники та засновники підприємств.

Суб'єкт господарювання може бути утворений: а) за рішенням власника (власників) майна або уповнова­женого ним (ними) органу (загальний порядок). Уповнова­жені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Засновники реалізують засновницькі права шляхом: обрання організаційної форми суб'єкта господарюван­ня; визначення цілей і предмета його діяльності; прийняття рішення про його створення; затвердження в установленому порядку статуту; передачі безоплатно на баланс суб'єкта господарюван­ня основних фондів та обігових коштів; формування органів управління, визначення у статуті меж їхніх повноважень тощо. б) у випадках, спеціально передбачених законодавством, - за рішенням інших органів, організацій і громадян (спеціальний порядок). Так, в окремих випадках (наприклад, щодо підприємств будівельного комплексу) функції і повноваження щодо утворення державних унітарних підприємств Кабінет Міністрів України делегує господарським об'єднанням: корпораціям, концернам тощо.

Ст. 56 ГК визначає також способи утворення суб'єкта господарювання: - шляхом заснування нового суб'єкта господарювання; - шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділен­ня, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта гос­подарювання; -  шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи зас­новник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору такі документи: 1. заповнену реєстраційну картку на проведення держав­ної реєстрації юридичної особи. 2. копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; 3. два примірники установчих документів. 4. документ, що засвідчує внесення реєстраційного збо­ру за проведення державної реєстрації юридичної особи.

24. Види та зміст установчих документів. Значення установчих документів для підприємства.

Відповідно до ст. 82 ГК установчим документом повно­го товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, ТзОВ та ТзДВ є статут. Установчі документи господарського товариства по­винні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад і компетенцію органів товариства та порядок прий­няття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких не­обхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та поря­док ліквідації і реорганізації товариства. Статут акціонерного товариства пови­нен містити також відомості про види акцій, що випуска­ються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновника­ми, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій. Статут ТзОВ повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості май­на, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників. Засновницький договір повного товариства і коман­дитного товариства повинні визнача­ти розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства. Установчі документи господарського товариства у пе­редбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комітетом України. Порушення встановлених ст. 82 ГК вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підста­вою для відмови у його державній реєстрації.

25. Поняття дочірнього підприємства, філії та представництва, асоційованих підприємств. Їх правовий статус.

1. Дочірнє підприємство – це підприємство, створене для виконання проектів технологічного парку, єдиним засновником і власником якого є керівний орган технологічного парку; господарюючий суб'єкт, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія; підприємство, яке перебуває під контролем материнського (холдингового) підприємства. 2. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру. 3. Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

26. Поняття та види господарських товариств відповідно до законодавства України.

Господарсь­кі товариства - підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержан­ня прибутку. До видів товариств належать: 1) акціонерні товариства (господарські товариства, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобовязаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій). 2) товариства з обмеженою відповідальністю (є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів). 3) товариства з додатковою відповідальністю (є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників). 4) повні товариства (є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном). 5) командитні товариства (є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

27. Права та обов’язки засновників і учасників господарських товариств

1. Учасники господарського товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); одержувати інформацію про товариство. На вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо; вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства. 2. Учасники господарського товариства зобов'язані: додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів управління; вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами, нести інші обов'язки.

28. Установчі документи господарських товариств.

1. Установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут. 2. Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості. 3. Статут акціонерного товариства, крім зазначених у частині другій цієї статті відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій. 4. Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників. 5. Засновницький договір повного товариства і командитного товариства, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. 6. Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних товариств і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. 7. До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк. 8. Установчі документи господарського товариства у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комітетом України. 9. Порушення встановлених цією статтею вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації.

29. Поняття, розмір та функції статутного фонду господарського товариства.

1. Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний фонд товариства. 2. Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду в порядку. 3. Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру. 4. У господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як 15% статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5% суми прибутку товариства. 5. Прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства.

30. Особливості створення і функціонування акціонерних товариств (АТ), ТОВ та ТДВ, повних та командитних товариств.

Особливості АТ, які обумовлюють специфіку його юридич­ного статусу: 1)  статутний фонд АТ має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. Мінімальний розмір статутного фонду АТ встановлено у розмірі не менше суми, еквівалентної 1250 мзп; 2) АТ має публічний статус емітента цінних паперів. АТ є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що вип­ливають з умов їх випуску. 3) фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціо­нерів. 4) особливою ознакою АТ є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери несуть ризик збитків за зобов'я­заннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

У ТОВ створюєть­ся статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мзп. До моменту реєстрації ТОВ його учасники зобов'язані сплатити не менше ніж 50 суми своїх вкладів.

ТДВ є госпо­дарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями влас­ним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у однаково кратно­му розмірі до вкладу кожного з учасників.

Учасники повного товариства не­суть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стяг­нення. Механізм такої відповідальності. Учасник товариства відпо­відає за борги останнього незалежно від того чи виникли вони після або до його вступу до товариства. Якщо борги товариства повністю сплатить один з учас­ників, він має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складе­ному капіталі товариства.

Вкладники беруть участь у діяльності командитного товариства лише своїми вкладами, розмір яких визначає суму отримуваного ними прибутку. Будь-якої участі в управлінні товариством вони не беруть. Управління справами командитного товариства здійсню­ється тільки повними учасниками. Якщо в товаристві є тільки один такий учасник, управління справами здійсню­ється ним самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних учасників з управління справами товариства.

31. Поняття організаційно-господарських повноважень.

Організаційно-господарські повноваження – це перелік прав, які виникають у процесі управління господарською діяльністю одного суб’єкта над іншим. Таке управління можна охарактеризувати як цілеспрямовану діяльність з організації і забезпечення господарювання у відповідності до вимог суспільного господарського порядку. Вони можуть виникати: - між суб’єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб’єкта або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб’єкта; - між суб’єктами господарювання, які разом організовують об`єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об`єднань чи товариств; - між суб`єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством; - в інших випадках. Організаційно-господарські повноваження можуть виникати з договору та набувати форми договору. Суб’єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб’єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво одному з учасників, на нього може бути покладено обов’язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підсаві доручення, підписаного іншими учасниками.

32. Поняття та класифікація суб’єктів організаційно-господарських повноважень.

Однією з категорій суб'єктів господарських правовідносин нарівні з суб'єктами господарювання є суб'єкти організаційно-господарських повноважень. Це особи, які мають повноваження щодо організації господарської діяльності, управління іншими суб'єктами та/або контролю за їх діяльністю. Класифікацію суб'єктів організаційно-господарських повноважень можна здійснювати за різними критеріями: За формами власності:1) державні (Кабінет Міністрів України, господарські та функціональні міністерства та відомства, державні господарські об'єднання та державні холдингові компанії);2) комунальні (органи місцевого самоврядування, їх виконкоми, управління, комунальні господарські об'єднання);3) приватно-колективні (добровільні господарські об'єднання, холдингові компанії, громадяни та організації, що володіють контрольними пакетами акцій, відповідною часткою в майні господарських організації, відповідною кількістю голосів на загальних зборах або в інший спосіб контролюють інший суб'єкт господарювання/господарську організацію).

За фактичними підставами виникнення розрізняють суб'єктів, організаційно-господарські повноваження яких ґрунтуються на:1) відносинах власності (материнське підприємство щодо дочірнього);2) інших відносинах контролю-підпорядкування (холдингова компанія щодо своїх корпоративних підприємств; власник контрольного пакету акцій або відповідної частки у статутному капіталі/складеному майні господарської організації корпоративного типу щодо останньої); 3) делегуванні організаційно-господарських повноважень (добровільні господарські об'єднання, яким організаційно-господарські повноваження делегують підприємства-учасники; головне підприємство промислово-фінансової групи, що діє в інтересах групи відповідно до укладеної між її учасниками генеральної угоди, та ін.). За юридичними підставами виникнення: 1) суб'єкти, господарсько-організаційні повноваження яких виникають та підставі закону (Кабінет Міністрів України, господарські міністерства/відомства, державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії - щодо державних підприємств відповідно до Закону "Про управління об'єктами державної власності"); 2) суб'єкти, господарсько-організаційні повноваження яких виникають на підставі установчих документів (добровільні господарські об'єднання, управлінські повноваження яких виникають відповідно до установчого документа об'єднання - його статуту чи засновницького договору) 3) суб'єкти, організаційно-господарські повноваження яких виникають на підставі договорів про організацію підприємницької діяльності двох і більше суб'єктів такої діяльності.

33. Органи державної влади як суб’єкти організаційно-господарських повноважень.

Відповідно до ст. 5 Закону України від 21 вересня 2006 року «Про управління об'єктами державної власності», Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управ­ління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.

Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України:

визначає органи виконавчої влади, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності;

встановлює порядок передачі об'єктів державної власності суб'єктам управ­ління, визначеним цим Законом;

визначає порядок призначення уповноваженої особи на виконання функ­цій з управління корпоративними правами держави та інших об'єктів державної власності;

4) визначає умови створення та діяльності господарських структур;

приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію господар­ських структур (державних господарських об'єднань, державних холдингових ком­паній) і визначає центральні органи виконавчої влади, які здійснюють контроль за їх діяльністю;

призначає на посади та звільняє з посад керівників господарських струк­тур, стосовно яких функції з управління виконує Кабінет Міністрів України;

приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію казенних під­приємств і визначає центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких вони належать;

приймає рішення про передачу відповідно до закону об'єктів державної власності в комунальну власність, дає згоду на передачу об'єктів з комунальної в державну власність.

Господарські (галузеві) міністерства (відомства). В системі господарю­вання розрізняють дві категорії міністерств (відомств):функціонального типу (Міністерство економіки, Міністерство фінансів тощо);галузевого типу (або господарські міністерства), сферою управління яких є певна галузь народного господарства (Міністерство вугільної промисло­вості, Міністерство транспорту та зв'язку тощо).

34. Органи місцевого самоврядування як суб’єкти організаційно-господарських повноважень.

Управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Суб'єктами господарювання комунального сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

35. Господарські об`єднання та власники майна як суб’єкти організаційно-господарських повноважень.

Господарське об'єднання (ГО) - це організаційно оформлена група підпри­ємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм влас­ності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань.

Правове становище ГО визначається ГК України (статті 118-127), законами: «Про банки та банківську діяль­ність» (статті 9-13), «Про кооперацію» (статті 30-33), «Про сільськогосподарську кооперацію» (ст. 26) та ін.

Основні риси ГО: господарські організації корпоративного типу; належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю їх учасни­ків (у тому числі координацію їх діяльності) і є вторинними структурами; вимоги до учасників ГО: наявність статусу юридичної особи; основна мета діяльності - координація діяльності учасників і об'єднання їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економічних результатів); відсутність спрямованості (мети) на отримання прибутку; тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (у випадках, передбачених За­коном «Про захист економічної конкуренції) та здійснення цим органом контролю за функціонуванням ГО; реєстрація в загальному для всіх юридичних осіб порядку (за деякими ви­нятками); добровільність виходу учасників з ГО (за винятком державних, комуналь­них та інших об'єднань, що створюються в розпорядчому порядку) з внесен­ням відповідних змін до установчих документів і відомостей державної ре­єстрації та збереженням за учасниками, які вийшли з ГО, їхніх зобов'язань по укладених договорах.

36. Поняття та види об`єднань підприємств за законодавством України.

Господарські об'єднання різноманітні, що зумовлює доцільність їх класифіка­ції за різними критеріями. Види ГО:

за ознакою засад створення: (а) добровільні і (б) такі, що створюються в розпорядчому порядку. Добровільні господарські об'єднання створюються шля­хом вільного волевиявлення їх засновників, що фіксується в засновницькому дого­ворі та/або підписаному усіма засновниками статуті об'єднання. До господарських об'єднань, створених у розпорядчому (примусовому) порядку, належать об'єднання підприємств одного власника (в тому числі державні та комунальні господарські об'єднання), який приймає рішення про створення об'єднання та затверджує його статут, а також холдинги, створенні шляхом поглинання, заснування однією хол­динговою (материнською) компанією низки дочірніх господарських товариств/ Корпоративних підприємств і в інших випадках, передбачених законом;

за ознакою ступеня централізації управлінських повноважень - асоціації (створюються з метою постійної координації господарської діяльності без надан­ня об'єднанню права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з учасників), корпорації (створюються на основі поєднання виробничих, науко­вих і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізова­ного регулювання діяльності кожного з учасників), концерни (учасники якого перебувають у повній фінансової залежності від одного або групи підприємців, який(які) в зв'язку з цим отримує(ють) значні повноваження щодо управління Діяльності решти учасників об'єднання);

за ознакою обов'язкового установчого документа - договірні (асоціації, кор­порації, промислово-фінансові групи) та статутні (концерни та консорціуми);

за галузевою ознакою - галузеві, тобто господарські об'єднання підпри­ємств певної галузі (транспорту, зв'язку, вугільної промисловості тощо), міжгалу­зеві (до складу яких входять господарські організації різних галузей економіки);

за територіальною ознакою - республіканські, обласні, міські тощо;

за ознакою терміну діяльності - створені на визначений термін/стро­кові (консорціуми, промислово-фінансові групи) та без визначення строку ді­яльності (асоціації, корпорації, концерни);

за ознакою наявності чи відсутності в об'єднання статусу юридичної особи - господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи (загальне правило, передбачене ч. 4 ст. 118 ГК України), і господарські об'єднання, які не мають тако­го статусу (до них належать промислово-фінансові групи та холдингові групи);

залежно від сфери діяльності підприємств/господарських організацій, що входять до складу ГО, або їх організаційно-правової форми (банківські об'єднання, кооперативні об'єднання, об'єднання страховиків, об'єднання аудиторських орга­нізацій, об'єднання торговців цінними паперами та ін.).

37. Права та обов’язки засновників об`єднань підприємств.

Кодексом передбачений обов'язок засновників об'єднання підприємств у всіх випадках погоджувати рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір)та статут об'єднання з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством. Порядок розгляду заяв на одержання згоди визначається нормативними актами Антимонопольного комітету України. У разі відмови Антимонопольного комітету України у наданні згоди на утворення об'єднання засновники останнього вправі звернутися до господарського суду із заявою про визнання недійсним відповідного рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України.

Підприємство - учасник господарського об'єднання має право:

добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;

одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.

38. Порядок створення та функціонування холдингових компаній.

Різновидом господарських об'єднань є холдингові групи.

Поняття холдингової групи як своєрідного виду об'єднання господарських ор­ганізацій використовується в Законі «Про банки та банківську діяльність» (статті 11-12). Банківська холдингова група визначається як банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки (ст. 11), а фінансова холдингова група - об'єднання переважно фінансових установ за участі щонайменше одного банку (ст. 12). Центром таких груп є материнська компанія (або материнський банк), якій/якому належить щонайменше 50% акціонерного (пайового капіталу) або го­лосів кожного з інших учасників групи, які у випадку банківської холдингової групи іменуються дочірніми підприємствами материнського банку. Дочірні під­приємства банківської холдингової компанії не можуть володіти акціями холдин­гової компанії.

У Господарському кодексі (частини 5-7 ст. 126) та Законі від 15.03.2006 р. «Про холдингові компанії» законодавець уникає поняття «холдингова група», оперуючи поняттями, що позначають дві категорії учасників холдингової групи: Холдингову компанію та її корпоративні підприємства (ст. 1 та ін.), а також ви­значає основи їх правового статусу. Холдингова компанія в такому об'єднанні (холдинговій групі) є суб'єктом організаційно-господарських повноважень щодо своїх/корпоративних дочірніх підприємств, завдяки володінню контрольними пакетами акцій останніх.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про холдингові компанії в Україні», холдингова компанія - це відкрите АТ, яке володіє, користується та розпоряджається холдин­говими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпора­тивних підприємств.

Відповідно до ст. З Закону, ХК можуть створюватися двома шляхами:

у процесі корпоратизації та приватизації відповідними органами (ор­ганом, уповноваженим управляти державним майном, або органом прива­тизації) самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток (паїв);

іншими суб'єктами (в Законі не зазначається, якими саме) на договірних засадах.

39. Правовий статус промислово-фінансових груп.

У вересні 2010 року скасовано діяльність ПФГ в Україні.

40. Порядок і основні етапи створення суб’єктів підприємницької діяльності.

Для набуття статусу підприємця громадянам достатньо зареєструватися у встановленому законом порядку. Це підтверджує видане реєстраційним органом свідоцтво про державну реєстрацію. Суб'єкти господарських відносин зі статусом юридичної особи можуть створюватися: шляхом заснування нової особи. шляхом реорганізації уже існуючої юридичної особи.

Виділяють такі етапи процесу створення юридичної особи:

Прийняття рішення про створення та розробка установчих документів.

Організація та формування майнової бази.

Організація та проведення установчих зборів.

Державна реєстрація створеного суб'єкта.

На першому етапі створення СГ необхідно визначити коло майбутніх засновників та укласти установчій договір, визначити організаційно-правову форму створюваної юридичної особи, її мету, предмет та напрямки дії, розробити статут, якщо він необхідний для даного виду та організаційно-правової форми СГ.

На другому етапі закладається майнова база, що є необхідною передумовою виникнення його правосуб'єктності.

Статутний фонд - зареєстрований у встановленому порядку та закріплений в установчих документах грошовий еквівалент майна, яке повинно бути передане підприємству у власність у вигляді вкладів для забезпечення його господарської діяльності і як оплата його учасникам (засновникам) набутих ними майнових прав.

Третій етап - організація та проведення зборів засновників. Включає наступні дії:

розробка порядку денного зборів, повідомлення про час і місце їх проведення рішення про порядок проведення реєстру, підготовка проектів рішень про затвердження статуту,оцінка негрошових внесків, вибори виконавчих та контролюючих органів, проведення зборів та вирішення питань, включених в порядок денний.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

41. Нормативно-правові акти, що регламентують порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

Господарський кодекс України – стаття 58. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Державна реєстрація – це процес його легітимації – юридично обов’язкової умови реалізації права на здійснення господарської діяльності. Вона здійснюється шляхом включення запису про суб’єкта в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців з видачею зареєстрованому суб’єкту офіційного свідоцтва про державну реєстрацію.

42. Порядок державної реєстрації фізичних осіб – підприємців.

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа (далі - заявник) повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю.

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, без розгляду зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи – підприємця. Строк державної реєстрації фізичної особи - підприємця не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця повинно бути оформлено державним реєстратором і видано (надіслано рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця для взяття фізичної особи - підприємця на облік.

43. Порядок державної реєстрації юридичних осіб.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб встановлено ст. 25 Закону № 755-IV. Відповідно до частини першої цієї статті державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи без розгляду, зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, які передбачені частиною першою ст. 27 цього Закону, а саме:

невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, поданих для проведення державної реєстрації юридичної особи;

невідповідність установчих документів вимогам частини третьої ст. 8 цього Закону, згідно з якою установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом (до речі, щодо господарських товариств вимоги до змісту установчих документів викладено у ст. 4 Закону «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII (зі змінами та доповненнями));

порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема:

наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи;

невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;

наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій, які встановлені абзацом четвертим частини другої ст. 35 цього Закону, а саме: проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення щодо припинення;

наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися;

використання у найменуванні юридичної особи приватного права повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За відсутності вищезазначених підстав державний реєстратор має внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код відповідно до вимог Єдиного державного реєстру та внести до нього запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.

Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати трьох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи має бути оформлено і видано (надіслано рекомендованим листом з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Крім того, разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Слід зазначити, що за проведення державної реєстрації юридичної особи потрібно сплатити реєстраційний збір у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 170 грн.

44. Взяття на облік суб’єктів підприємницької діяльності в державних органах та установах. Отримання дозволів на початок роботи.

Наступним кроком у реєстрації новоствореного підприємства є візит до органу державної податкової служби за місцезнаходженням підприємства для взяття його на облік платників податків. Це необхідно зробити протягом 20 днів від дня одержання свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

Суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні и фізичні особи зобов’язані в 10-денний термін з дня одержання Свідоцтва про державну реєстрацію зареєструватися в органах Пенсійного фонду за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) як платники збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи, а також фізичні особи, які використовують працю найманих працівників, зобов’язані зареєструватися як платники страхових внесків у районному або міському відділенні наступних фондів:

Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (центрі зайнятості);

Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Суб’єкти господарської діяльності – юридичні особи в 10-денний термін після їх державної реєстрації (перереєстрації) зобов’язані звернутися до відповідного органу державної статистики для включення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ).

45. Порядок внесення змін до установчих документів юридичних осіб та ФОП.

У разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Якщо зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, пов'язані із зміною керівника або осіб, що обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, крім документів, передбачених частиною першою цієї статті, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), додатково подає примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміну зазначених осіб та/або завірену в установленому порядку копію розпорядчого документа про їх призначення.

У разі якщо зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, пов'язані із зміною обмежень щодо представництва від імені юридичної особи, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), додатково подає примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію рішення уповноваженого органу управління юридичної особи, яким встановлено такі обмеження.

Водночас із внесенням до Єдиного державного реєстру запису про зміну місцезнаходження юридичної особи державний реєстратор повинен видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) заявнику нове свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та замінене свідоцтво з відміткою про видачу нового.

46. Припинення діяльності підприємства

Припинення діяльності підприємства регулюється ст. 59 Гос­подарського кодексу України та ст. 33 Закону України “Про державну реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”. Припинення діяльності підприємства може бути двох видів: доб­ровільним і примусовим.

Юридичними підставами добровільного припинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціа­тиви підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.

До передбачених законом чи установчим договором обставин належать:

а) закінчення строку, на який створювалося підприємство;

б) досягнення мети, поставленої засновниками під час ство­рення підприємства (ст. 19 Закону “Про господарські товариства”).

Установчі документи підприємств можуть включати й інші підстави цього виду. Рішення про припинення підприємства з цих підстав приймає його вищий орган.

Види юридичних підстав примусового припинення підприєм­ства визначені в законодавстві про підприємства у вигляді орієн­товного переліку (ч. 6 ст. 59 Господарського кодексу України).

Примусово підприємства припиняють свою діяльність на підставі рішень суду (господарського суду) про визнання недійсни­ми установчих документів підприємства (невідповідність їх чинно­му законодавству) та акта (рішення засновника) про створення підприємства. Крім того підставою примусового припинення діяльності підприємства може бути рішення суду (господарсько­го суду) за поданням органів, що контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства. Ще однією причиною припинення діяльності підприємства є рішення суду (господарського суду) у разі несвоєчасного повідом­лення ним про зміну свого місцезнаходження (при зміні місцез­находження підприємство повинно в семиденний термін повідо­мити про це реєструючий орган).

Підприємство припиняє свою діяльність на підставі рішення господарського суду про визнання його банкрутом. Порядок тако­го припинення визначає Закон “Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом”.

Закон передбачає дві правові форми припинення діяльності підприємства: ліквідацію і реорганізацію (ст. 59 Господарського кодексу України). У випадку ліквідації підприємство припиняєть­ся як суб’єкт права без правонаступництва. Реорганізація перед­бачає виникнення на основі діючого підприємства одного або більше нових підприємств як суб’єктів права. У разі реорганізації підприємства усі його права та обов’язки переходять до правонас­тупника (правонаступників). Статті 106 і 107 Цивільного кодек­су України визначають п’ять правових способів реорганізації підприємства: злиття, приєднання, поділ, виділ (тільки у ст.109) та перетворення. З юридичної точки зору ці способи розрізня­ються залежно від того, до якого суб’єкта права переходять всі майнові права та обов’язки підприємства, що реорганізується.

Злиття двох і більше підприємств в одне означає перехід прав і обов’язків кожного з них до підприємства, що виникло внаслідок правового акта злиття. У цьому випадку виникає нове підприєм­ство.

Приєднання одного підприємства до іншого означає, що до нього переходять права і обов’язки приєднаного підприємства. Нове підприємство внаслідок такої реорганізації не виникає.

Поділ підприємства є створенням на базі одного існуючого підприємства двох і більше підприємств як суб’єктів права. За та­ких умов відбувається поділ усього майна підприємства. Такий спосіб реорганізації передбачає затвердження власником (уповно­важеним органом) роздільного акта (балансу). Згідно з цим актом частини майна та відповідні права і обов’язки реорганізованого підприємства переходять до підприємств, створених внаслідок по­ділу.

Виділ передбачає, що з діючого підприємства виділяються один або більше структурних підрозділів, які створюються як са­мостійні підприємства. Поділу всього майна підприємства цей спосіб реорганізації не передбачає. Згідно з розподільчим актом (балансом) до них переходять частина майна та відповідні права і обов’язки реорганізованого підприємства.

Перетворення підприємства – спосіб реорганізації чи пе­ретворення однієї форми власності в іншу або зміна організа­ційно-правової форми підприємства. Такий спосіб реорганізації майна застосовується в процесах корпоратизації і приватизації державних підприємств. При перетворенні до підприємства, яке щойно виникло, переходять права і обов’язки колишнього підприємства.

Статусу суб’єкта права і юридичної особи підприємство по­збавляється після здійснення щодо нього заходів, які є ліквідацій­ним процесом, врегульованим ст. 105 Цивільного кодексу та ст. 60 Господарського кодексу України. Зокрема це такі заходи:

Ліквідація підприємства ліквідаційною комісією, що при­значається органом (особою), який прийняв рішення про ліквіда­цію. Цей орган (особа) може покласти обов’язок щодо ліквідації підприємства на його органи управління.

Встановлення порядку і строків ліквідації органом, що прий­няв рішення про ліквідацію (власник, уповноважений орган, суд, господарський суд). Встановлюється також строк для задоволення претензій кредиторів. Він не може бути менше двох місяців з мо­менту оголошення про ліквідацію.

Виконання ліквідаційною комісією обов’язків повідомлен­ня про ліквідацію підприємства в пресі (за місцезнаходженням), про порядок і строки ліквідації вжиття необхідних заходів для стяг­нення дебіторської заборгованості підприємства, виявлення його кредиторів та розгляд претензій останніх.

Кредитори та інші юридичні і фізичні особи, що мають угоди з підприємством, повідомляються про ліквідацію письмово.

4. Проведення ліквідаційною комісією згідно з встановлюва­ним законом порядком: інвентаризації і оцінки майна організації, реалізації майна, розрахунків з кредиторами і членами трудового колективу, складання ліквідаційного балансу і подання його орга­ну, який призначив ліквідаційну комісію, або власнику.

Відповідно до ст. 112 Цивільного кодексу України вимоги кре­диторів платоспроможного підприємства задовольняються у на­ступній черговості:

Повертається майно та кошти, забезпечені заставою.

Виплачується заборгованість працівникам підприємства.

Сплачуються податки та обов’язкові платежі.

Погашаються всі інші вимоги.

При ліквідації підприємства застосовується категорія так зва­них погашених претензій (ст. 61 Господарського кодексу України). Погашеними згідно з законом визнаються претензії:

а) не задоволені за браком майна;

б) не визнані ліквідаційною комісією.

Останні можуть бути оскаржені до суду чи господарського суду кредиторами. Позови про задоволення їхніх вимог мають бути подані кредиторами до суду. Майно, що залишилося після погашен­ня боргів підприємства, використовується згідно з рішенням влас­ника майна.

47

Стаття 38. Порядок державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, що не пов'язане з банкрутством юридичної особи  

     1. Суд, який постановив рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язане з банкрутством юридичної особи, у день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.  

     2. Підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є:  

     визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;  

     провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;  

     невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;  

     неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;  

     наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.  

     3. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, внести до Єдиного державного реєстру запис щодо цього судового рішення та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування та юридичну особу, щодо якої було прийнято судове рішення, про внесення до Єдиного державного реєстру такого запису. { Частина третя статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }  

     4. З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення юридичної особи застосовуються обмеження, які встановлені законом, зокрема частиною другою статті 35 цього Закону.  

     5. Суд призначає в рішенні щодо припинення юридичної особи у зв'язку з її ліквідацією комісію з припинення (ліквідаційну комісію) та встановлює строк і порядок її роботи. Державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру запис про призначення комісії з припинення (ліквідаційної комісії) не пізніше наступного робочого дня з дати надходження відповідного рішення.  

     6. У разі, якщо в судовому рішенні щодо припинення юридичної особи у зв'язку з її ліквідацією не призначена комісія з припинення (ліквідаційна комісія), державний реєстратор не пізніше трьох робочих днів від дати надходження такого судового рішення вносить до Єдиного державного реєстру запис, в якому вказує як голову комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи керівника органу управління або особу, яка згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, якщо інше не встановлено судовим рішенням.

{ Частина шоста статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }  

     7. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису, в якому керівник органу управління або засновник (учасник) юридичної особи вказаний як голова комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи зобов'язаний надіслати такому керівнику органу управління або засновнику (учаснику) юридичної особи, а також суду, який постановив рішення щодо припинення юридичної особи у зв'язку з її ліквідацією, відповідне повідомлення.  

     8. Документи для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи подаються головою комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи, яку призначив суд, або головою комісії з припинення (ліквідаційної комісії), якого вказав в Єдиному державному реєстрі державний реєстратор, у порядку, який встановлено частинами першою - п'ятою статті 36 або частинами першою - шостою статті 37 цього Закону.  

     9. Порядок залишення документів, які передбачені частинами першою та другою цієї статті, без розгляду встановлюється частинами шостою та сьомою статті 36 цього Закону.  

     10. Порядок внесення державним реєстратором запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи встановлюється відповідно частинами восьмою - десятою статті 36 цього Закону.  

     11. Порядок надання відомостей про державну реєстрацію припинення юридичної особи органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування встановлюється статтею 40 цього Закону.  

     12. Судове рішення щодо припинення юридичної особи може бути оскаржено в порядку відповідно до закону.  

     Стаття 39. Порядок державної реєстрації припинення юридичної особи за судовим рішенням щодо визнання юридичної особи банкрутом  

     1. Суд, який постановив рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи, у день набрання рішенням законної сили направляє його державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відповідне судове рішення.  

     Дата надходження судового рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.  

     2. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи внести до Єдиного державного реєстру запис про таке рішення суду та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення до Єдиного державного реєстру такого запису.

{ Частина друга статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }  

     3. З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи застосовуються обмеження, які встановлені законом, зокрема частиною другою статті 35 цього Закону.  

     4. Порядок призначення арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) встановлюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ).  

     5. У разі, якщо після завершення ліквідаційної процедури в процесі банкрутства, яка встановлена законом, судом постановлене рішення про ліквідацію юридичної особи - банкрута, суд, що виніс відповідне рішення, в день набрання ним законної сили направляє його державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи - банкрута для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.  

     Дата надходження судового рішення про ліквідацію юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.  

     6. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення про ліквідацію юридичної особи - банкрута заповнити реєстраційну картку про державну реєстрацію припинення юридичної особи, внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи та в той же день передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення для зняття юридичної особи з обліку.  

     Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи є датою припинення юридичної особи.

{ Частина шоста статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }  

     7. При надходженні до державного реєстратора оригіналу установчих документів та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, яку ліквідовано у зв'язку з визнанням її банкрутом, державний реєстратор зобов'язаний зробити на зазначених документах відмітку про державну реєстрацію припинення юридичної особи та видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) зазначені документи на адресу місця проживання одного із засновників (учасників) юридичної особи, що припинилася.  

     8. У разі, якщо після завершення ліквідаційної процедури у процесі банкрутства, яка встановлена законом, судом постановлене рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи, суд, що виніс відповідне рішення, в день набрання ним законної сили направляє його державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи - банкрута для внесення до Єдиного державного реєстру запису щодо припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи. Дата надходження судового рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.  

     9. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи внести до Єдиного державного реєстру запис про припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення такого запису для зняття юридичної особи з обліку

48

Стаття 37. Порядок проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення  

     1. Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення голова комісії з припинення або уповноважена ним особа після закінчення процедури припинення, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинні подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:  

     заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення;  

     свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;  

     оригінал установчих документів;  

     нотаріально посвідчену копію передавального акта, якщо припинення здійснюється в результаті злиття, приєднання або перетворення, або нотаріально посвідчену копію розподільчого балансу, якщо припинення здійснюється в результаті поділу;  

     довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню;  

     документ про узгодження плану реорганізації з органом державної податкової служби (за наявності податкового боргу); { Абзац сьомий частини першої статті 37 в редакції Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }  

     довідку відповідного органу державної податкової служби про відсутність заборгованості по податках, зборах (обов'язкових платежах); { Абзац восьмий частини першої статті 37 в редакції Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }  

     довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості; { Абзац дев'ятий частини першої статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }  

     довідки відповідних органів фондів соціального страхування про відсутність заборгованості. { Абзац десятий частини першої статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }  

     2. У випадках, що встановлені законом, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається висновок аудитора щодо достовірності та повноти передавального акта або розподільчого балансу.  

     3. У разі державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті перетворення документи, які передбачені абзацами шостим - десятим частини першої цієї статті, державному реєстратору не подаються.  

     4. Передавальний акт або розподільчий баланс повинен бути затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи. Справжність підписів голови та членів комісії з припинення юридичної особи на передавальному акті або розподільчому балансі повинні бути нотаріально засвідчені.

{ Частина четверта статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006, N 809-VI ( 809-17 ) від 25.12.2008 }  

     5. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення, якщо вони не передбачені частинами першою - третьою цієї статті.  

     6. Прийом документів, які подані для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення, здійснюється відповідно до вимог частин четвертої - п'ятої статті 36 цього Закону.  

     7. Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення, якщо:  

     документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;  

     документи подані не у повному обсязі;  

     документи не відповідають вимогам, які встановлені частинами першою та другою статті 8 цього Закону;  

     передавальний акт або розподільчий баланс не відповідає вимогам, які встановлені частиною четвертою цієї статті;  

     документи подані раніше строку, встановленого абзацом першим частини першої цієї статті.  

     8. Порядок залишення документів, які передбачені частинами першою та другою цієї статті, без розгляду встановлюється частиною сьомою статті 36 цього Закону.

{ Частина восьма статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом N 809-VI ( 809-17 ) від 25.12.2008 }  

     9. Порядок внесення державним реєстратором запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення встановлюється відповідно частинами восьмою - десятою статті 36 цього Закону.  

     10. Порядок надання відомостей про державну реєстрацію припинення юридичної особи органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування встановлюється статтею 40 цього Закону.  

     11. Зміни до установчих документів юридичної особи, що не припиняється в результаті приєднання, підлягають державній реєстрації після державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті приєднання у порядку, встановленому статтею 29 цього Закону. Приєднання вважається завершеним з моменту державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються в результаті приєднання, та державної реєстрації відповідних змін до установчих документів.

{ Частина одинадцята статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }  

     12. Державна реєстрація юридичної особи, яка утворена в результаті злиття або поділу, здійснюється у порядку, встановленому статтями 24-27 цього Закону.  

     13. Злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.  

     14. Поділ вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутворених юридичних осіб та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті поділу.  

     15. Державна реєстрація юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення, здійснюється у порядку, який встановлено статтями 24-27 цього Закону. При перетворенні юридичної особи до неї не застосовуються обмеження, встановлені частиною другою статті 35 цього Закону. Перетворення вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення.

53-58

     банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;  

     суб'єкт банкрутства (далі - банкрут) - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо);

     учасники провадження у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю;

     Згідно з цим Законом одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Закону.  

Стаття 5. Законодавство, що регулює провадження у справах про банкрутство  

     1. Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України ( 1798-12 ), іншими законодавчими актами України.  

     2. Законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону України "Про банки і банківську діяльність"

     3. Провадження у справах про банкрутство окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності регулюється з урахуванням особливостей, передбачених розділом VI цього Закону.

     4. Положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду.

     5. Положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об'єктів.

     6. Справи про банкрутство гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), створених у процесі приватизації та корпоратизації, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше ніж через один рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій 

     7. Положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб - казенних підприємств.

     8. Положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього.

     9. Провадження у справах про банкрутство за участю кредиторів-нерезидентів регулюється цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

     10. Порядок виконання в Україні рішень судів іноземних держав у справах про банкрутство визначається відповідними міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  

     У разі відсутності міжнародних договорів України рішення судів іноземних держав у справах про банкрутство визнаються на території України взаємно, якщо інше не передбачено законом.  

ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО БАНКРУТСТВО  

     Стаття 6. Підвідомчість, підсудність, право та підстава порушення справи про банкрутство  

     1. Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.  

     2. Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.  

     3. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.  

     Стаття 7. Заява про порушення справи про банкрутство  

     1. Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити:  

     найменування господарського суду, до якого подається заява;  

     найменування (прізвище, ім'я та по батькові) боржника, його поштову адресу;  

     найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор - фізична особа, в заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, а також місце його проживання;  

     номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов'язкових платежів);  

     виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;  

     перелік документів, що додаються до заяви.  

     2. Заява боржника повинна містити крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, такі відомості:  

     суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником;  

     розмір заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, по податках і зборах (обов'язкових платежах); ( Абзац третій частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV ( 3108-15 ) від 17.11.2005 )  

     розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров'ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплаті авторської винагороди;  

     відомості про наявність у боржника майна, у тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості;  

     найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування боржника.  

     3. До заяви боржника додаються:  

     рішення власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника про звернення боржника до господарського суду з заявою, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті;

     бухгалтерський баланс на останню звітну дату, підписаний керівником і бухгалтером підприємства-боржника;  

     перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави;  

     рішення загальних зборів акціонерного товариства, учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю, яке визначає уповноважену особу акціонерів, учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, якщо це питання було вирішене ними;

     протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано представника працівників боржника, уповноважену особу акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю для участі в арбітражному процесі під час провадження у справі про банкрутство, а в разі неможливості скликання таких зборів - рішення конференції (зборів) представників працівників боржника, уповноважених осіб акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю; 

     інші документи, які підтверджують неплатоспроможність боржника.  

     4. Боржник подає заяву в господарський суд за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено цим Законом.  

     5. Боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:  

     задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;  

     орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;  

     при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;  

     в інших випадках, передбачених цим Законом.  

     6. У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації відповідно до вимог цього Закону.  

     7. Заява кредитора повинна містити крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, такі відомості:  

     розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті;  

     виклад обставин, що підтверджують наявність зобов'язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання;  

     докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом;  

     докази обгрунтованості вимог кредитора;  

     інші обставини, на яких грунтується заява кредитора.  

     8. До заяви кредитора додаються відповідні документи:  

     рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника;  

     копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів;  

     докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.  

     9. Заява кредитора може грунтуватися на об'єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов'язань перед цим кредитором.  

     Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Така заява підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги.  

     При проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, створений відповідно до цього Закону.  

     10. До заяви кредитора - органу державної податкової служби чи інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), додаються докази вжиття заходів до отримання заборгованості по обов'язкових платежах у встановленому законодавством порядку.

     11. Кредитор зобов'язаний при поданні заяви про порушення справи про банкрутство надіслати боржнику копії заяви та доданих до неї документів.  

     12. Якщо на момент подання заяви про порушення справи про банкрутство в суд вже надійшли одна або кілька заяв про порушення справи про банкрутство одного боржника, суд розглядає всі заяви, включаючи заяву кредитора або боржника, подану останньою.  

     13. Із заяв про порушення справи про банкрутство справляється державне мито відповідно до закону.  

     Стаття 8. Прийняття або відмова у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство  

     1. Суддя господарського суду приймає заяву про порушення справи про банкрутство, подану з дотриманням вимог цього Закону та Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).  

     2. Суддя господарського суду відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо:  

     боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;  

     подано заяву про порушення справи про банкрутство ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;  

     стосовно боржника юридичної чи фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності вже порушено справу про банкрутство;  

     якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачене цим Законом;  

     вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.  

     3. У разі відмови у прийнятті заяви виноситься ухвала, яка направляється заявнику не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви разом з заявою та доданими до неї документами.  

     4. Ухвалу про відмову у прийнятті заяви може бути оскаржено у встановленому порядку. У разі скасування цієї ухвали заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.  

     Стаття 9. Повернення заяви про порушення справи про банкрутство  

     1. Суддя не пізніше п'яти днів з дня надходження повертає заяву про порушення справи про банкрутство і додані до неї документи без розгляду, про що виносить ухвалу, якщо:  

     заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;  

     у заяві не вказано повне найменування сторін, їх поштову адресу та інші відомості, перелічені в статті 7 цього Закону;  

     не подано доказів щодо сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі;  

     заявник не дотримав строку, зазначеного у абзаці третьому статті 1 цього Закону;  

     з інших підстав, передбачених статтею 63 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), з урахуванням вимог цього Закону.  

     2. Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.  

     3. Якщо про порушення справи про банкрутство подається кілька заяв і одна заява повертається без розгляду, суддя розглядає інші заяви.  

     4. Ухвала про повернення заяви про порушення справи про банкрутство без розгляду може бути оскаржена у встановленому порядку( Джepeло тексту zakon.rada.gov.ua )

     Стаття 10. Відкликання заяви про порушення справи про банкрутство  

     1. Заява про порушення справи про банкрутство може бути відкликана заявниками до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство або після такого опублікування, якщо протягом місячного строку не надійшло інших заяв кредиторів щодо задоволення їх вимог.  

     2. Суд виносить ухвалу про відкликання заяви, якщо це не порушує права боржника та кредиторів.  

     Стаття 11. Порушення провадження у справі про банкрутство  

     1. Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не передбачено цим Законом, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.  

     Якщо при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство призначити розпорядника майна неможливо, розпорядник майна призначається на підготовчому засіданні.  

     2. До дати проведення підготовчого засідання боржник зобов'язаний подати в господарський суд та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство.  

     3. Відзив боржника повинен містити:  

     наявні у боржника заперечення щодо вимог заявника (заявників);  

     загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, у тому числі по заробітній платі працівникам боржника, а також заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, по податках і зборах (обов'язкових платежах);

     відомості про наявне у боржника майно, у тому числі і кошти, які знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах, поштові адреси банків чи інших фінансово-кредитних установ.  

     4. У підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обгрунтованість заперечень боржника.  

     5. З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство. Газетне оголошення має містити повне найменування боржника, його поштову адресу, банківські реквізити, найменування та адресу господарського суду, номер справи, відомості про розпорядника майна.  

     7. Для визначення фінансового становища боржника в підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство суддя може призначити експертизу. За дорученням суду експертиза проводиться державним органом з питань банкрутства із залученням для її проведення спеціалістів у встановленому порядку.  

     У разі звернення до суду боржника із заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки його неплатоспроможності.  

     8. Кредитор, за заявою якого порушено провадження у справі про банкрутство, має право заявити додаткові майнові вимоги до боржника у межах строку, встановленого у статті 14 цього Закону.  

     9. Кредитор, вимоги якого забезпечені заставою, має право заявити вимоги до боржника в частині, не забезпеченій заставою, або на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги.  

     10. Господарський суд в ухвалі про порушення справи про банкрутство може зобов'язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо у боржника немає для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора лише за згодою останнього.  

     Відсутність аудиторського висновку не зупиняє провадження у справі про банкрутство та не є підставою для припинення провадження у справі.  

     11. За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвала, в якій визначаються:  

     розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство;  

     дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів, який має бути складений та поданий до господарського суду на затвердження не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду;  

     дата попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду;  

     дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають відбутися не пізніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду;  

     дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство, яке має відбутися не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засідання суду.  

     Суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство за наявності підстав, передбачених статтею 40 цього Закону.  

     Ухвала може бути оскаржена у встановленому порядку.  

     12. Відсутність відзиву боржника не зупиняє провадження у справі.  

     13. Якщо заявник не виконує вимоги ухвали господарського суду щодо публікації оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство у визначений строк, господарський суд має право залишити заяву про порушення справи про банкрутство без розгляду.  

     14. З дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство рішення про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи - боржника приймається в порядку, визначеному цим Законом.  

     15. Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону.  

     16. Після залишення заяви первісного заявника без розгляду господарський суд вирішує питання про порушення провадження у справі про банкрутство за заявою іншого кредитора відповідно до календарної черговості її надходження до господарського суду.  

     Стаття 12. Забезпечення вимог кредиторів і мораторій на задоволення вимог кредиторів  

     1. Господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів.  

     Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, а також зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна, про що виноситься ухвала.  

     2. У процедурі розпорядження майном за клопотанням сторін, учасників провадження у справі про банкрутство, або розпорядника майна, що містить відомості про перешкоджання керівником боржника діям розпорядника майна, а також про вчинення керівником боржника дій, що порушують права та законні інтереси боржника і кредиторів, господарський суд має право відсторонити керівника боржника від посади та покласти виконання його обов'язків на розпорядника майна. Про усунення керівника боржника від посади господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена керівником боржника у встановленому порядку.  

     3. Заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією, або до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до затвердження господарським судом мирової угоди, або до дня винесення ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом.  

     Господарський суд також має право скасувати або змінити заходи щодо забезпечення вимог кредиторів до настання вищезазначених обставин, про що виноситься ухвала, яка може бути оскаржена в установленому порядку.  

     4. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.  

     Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:  

     забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;  

     не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). 

     5. Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому частиною десятою статті 17 цього Закону.  

     6. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди. ( Абзац перший частини шостої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 672-IV ( 672-15 ) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року )  

     Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону.

     7. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

     Стаття 13. Розпорядник майна боржника  

     1. З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна у порядку, встановленому цим Законом.  

     2. Розпорядник майна призначається господарським судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому господарському суду України.  

     Кредитори мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає вимогам, передбаченим цим Законом.  

     3. Якщо інше не передбачено цим Законом, розпорядником майна може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів відповідно до статті 1 цього Закону і яка має ліцензію арбітражного керуючого, що видається в установленому законодавством порядку.  

     4. Позбавлення в установленому порядку розпорядника майна ліцензії є підставою для винесення господарським судом ухвали про усунення розпорядника майна від виконання ним своїх обов'язків.  

     5. Розпорядником майна не можуть призначатися особи, які:  

     здійснювали раніше управління боржником - юридичною особою, за винятком випадків, коли з моменту усунення даної особи від управління боржником пройшло не менше трьох років;  

     мають судимість за вчинення корисливих злочинів.  

     6. Ухвала суду про призначення розпорядника майна може бути оскаржена у встановленому порядку.  

     7. Розпорядник майна призначається на строк не більше ніж на шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном) боржника.  

     8. Розпорядник майна має право:  

     скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу;  

     аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;  

     звертатися до господарського суду у випадках, передбачених цим Законом;  

     одержувати винагороду у розмірі та порядку, передбачених цим Законом;  

     залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника, якщо інше не передбачено цим Законом або рішенням комітету кредиторів;  

     подавати в господарський суд заяву про дострокове припинення своїх обов'язків;  

     здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.  

     9. Розпорядник майна зобов'язаний:  

     розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та надіслані боржнику в установленому цим Законом порядку;  

     вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку;  

     повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником;  

     вживати заходів для захисту майна боржника;  

     аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках;  

     виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства;  

     скликати збори кредиторів;  

     надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;  

     надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника;  

     виконувати інші функції, передбачені цим Законом.  

     10. При здійсненні своїх повноважень розпорядник майна зобов'язаний діяти добросовісно, розумно, враховувати інтереси боржника та його кредиторів.  

     Розпорядник майна несе відповідальність за неналежне виконання своїх повноважень відповідно до законодавства України.  

     Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження господарським судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора, якщо інше не передбачено цим Законом.  

     11. Після призначення розпорядника майна і до припинення процедури розпорядження майном органи правління боржника не мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення про: ( Абзац перший частини одинадцятої статті 13 в редакції Закону N 672-IV ( 672-15 ) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року )  

     реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника;  

     створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах;  

     створення філій та представництв;  

     виплату дивідендів;  

     проведення боржником емісії цінних паперів;  

     вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника.  

     12. Рішення про участь боржника в об'єднаннях, асоціаціях, спілках, холдингових компаніях, промислово-фінансових групах чи інших об'єднаннях юридичних осіб приймається органами управління боржника за згодою розпорядника майна.  

     13. Керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо:  

     передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином;  

     одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника;  

     розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.  

     14. Розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених цим Законом.  

     15. Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника.  

     16. Повноваження керівника боржника або органів управління боржника, покладені на них відповідно до законодавства чи установчих документів, можуть бути припинені у разі, якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи допускаються інші порушення законодавства. В такому разі за клопотанням комітету кредиторів виконання обов'язків керівника боржника ухвалою господарського суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника. Про припинення повноважень керівника або органів управління боржника господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.  

     17. З дня винесення господарським судом ухвали про припинення повноважень керівника боржника або органів управління боржника розпоряднику майна протягом трьох днів передаються бухгалтерська та інша документація боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності.  

     Стаття 14. Виявлення кредиторів та осіб, які виявлять бажання взяти участь у санації боржника  

     1. Конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.  

     Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, мають право подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.  

     Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майном.  

     2. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.  

     3. Боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обгрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд.  

     Рішення боржника про невизнання вимог може бути оскаржене до господарського суду, що порушив провадження у справі про банкрутство.  

     5. Заяви кредиторів за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються згідно з підсудністю, що встановлена цим Законом.  

     6. Вимоги кредиторів, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.  

     Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.  

     Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника.  

     7. Фізичні особи та (або) юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника (далі - інвестори), можуть подати розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника та свої пропозиції щодо санації (план санації).

     Стаття 15. Попереднє засідання господарського суду  

     1. Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство, визнані такими відповідно до цього Закону.  

     2. У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.  

     За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.  

     Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів.  

     У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).

     Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.  

     3. Копію ухвали господарський суд направляє сторонам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство, а також державному органу з питань банкрутства.  

     Стаття 16. Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів  

     1. Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів та уповноважену особу акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення.  

     Учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів. У зборах можуть брати участь представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, арбітражний керуючий з правом дорадчого голосу.  

     2. Збори кредиторів вважаються повноважними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь у зборах, якщо всіх кредиторів було письмово повідомлено про час і місце проведення зборів відповідно до частини першої цієї статті. Кількість голосів кредиторів визначається відповідно до частини четвертої цієї статті.  

     3. Збори кредиторів скликаються арбітражним керуючим за його ініціативою або ініціативою комітету кредиторів чи інших кредиторів, сума вимог яких складає не менше однієї третини всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, або за ініціативою однієї третини кількості голосів кредиторів.  

     Збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів скликаються арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про їх скликання.  

     Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника.  

     4. Кредитори, у тому числі і органи державної податкової служби, інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень.

     5. До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про:  

     вибори членів комітету кредиторів;  

     визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів;  

     інші питання, передбачені цим Законом.  

     6. На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше семи осіб.  

     Вибори комітету кредиторів проводяться за списком відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів, визначених відповідно до частини четвертої цієї статті.  

     7. Рішення про створення та склад комітету кредиторів направляється до господарського суду.  

     8. До компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про:  

     вибори голови комітету;  

     скликання зборів кредиторів;  

     підготовку та укладення мирової угоди;  

     внесення пропозицій господарському суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;  

     звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість;  

     інші питання, передбачені цим Законом.  

     У роботі комітету має право брати участь з правом дорадчого голосу арбітражний керуючий, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю та при необхідності представник органу, уповноваженого управляти майном боржника, представник органу місцевого самоврядування.  

     9. Рішення зборів (комітету) кредиторів вважається прийнятим більшістю голосів кредиторів, якщо за нього проголосували присутні на зборах (комітеті) кредитори, кількість голосів яких визначається відповідно до частини четвертої цієї статті.  

     Стаття 17. Винесення ухвали про санацію боржника, призначення керуючого санацією та його повноваження  

Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, установленого відповідно до цього Закону, має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією.

     Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців.  

     За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено.  

     2. Комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора (інвесторів), схвалення плану санації боржника.  

     Кандидатури керуючого санацією та інвестора (інвесторів) можуть бути запропоновані комітету кредиторів будь-яким із кредиторів, представником органу, уповноваженого управляти майном боржника. Керуючим санацією може бути запропоновано особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів та (або) інвесторів.  

     3. Одночасно з винесенням ухвали про санацію господарський суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією за наявності у нього ліцензії, крім випадків, передбачених цим Законом.  

     Ухвала про проведення санації та призначення керуючого санацією набирає чинності з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у встановленому порядку. 

     4. З дня винесення ухвали про санацію:  

     керівник боржника відсторонюється від посади у порядку, визначеному законодавством про працю, управління боржником переходить до керуючого санацією, крім випадку, передбаченого статтею 53 цього Закону; 

     припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей; 

     арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.

 

     5. Керуючий санацією має право:  

     розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених цим Законом;  

     укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди;  

     подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними.

     6. Керуючий санацією зобов'язаний:  

     прийняти в господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації;  

     відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами;  

     розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника;  

     організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності;  

     здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником; від імені боржника заявляти позови про стягнення заборгованості з дебіторів боржника, а також з осіб, які несуть з боржником відповідно до закону або договору субсидіарну (додаткову) чи солідарну відповідальність; 

     розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації;  

     заявляти в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог кредиторів, зазначених в абзаці сьомому цієї частини;  

     звітувати перед комітетом кредиторів щодо послідовної реалізації плану санації;  

     повідомляти у десятиденний строк з дня винесення господарським судом відповідної ухвали державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків;  

     забезпечувати визначення початкової вартості майна шляхом проведення незалежної оцінки в разі відчуження майна у процедурі санації;  

     здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.  

     7. Затвердження звіту керуючого санацією або дострокове припинення процедури санації тягне за собою припинення повноважень арбітражного керуючого як керуючого санацією, про що зазначається у відповідній ухвалі суду.  

     У разі дострокового припинення процедури санації у зв'язку з укладенням мирової угоди або погашенням вимог кредиторів керуючий санацією протягом п'яти днів з дня прийняття господарським судом відповідного рішення повідомляє про це орган або посадову особу органу, до компетенції якого належить призначення керівника (органів управління) боржника, у разі необхідності забезпечує проведення зборів чи засідання відповідного органу та продовжує виконувати повноваження керівника (органів управління) боржника до призначення в установленому порядку керівника (органів управління) боржника. 

     8. Керуючий санацією може бути звільнений господарським судом від виконання повноважень керуючого санацією, про що виноситься ухвала, у таких випадках:  

     за його заявою;  

     на підставі рішення комітету кредиторів у разі невиконання чи неналежного виконання ним своїх обов'язків. При цьому комітет кредиторів повинен запропонувати кандидатуру іншого керуючого санацією, про що виноситься ухвала господарського суду.  

     Ухвала господарського суду про звільнення керуючого санацією може бути оскаржена у встановленому порядку, що не зупиняє її виконання.  

     9. Власник майна боржника (орган управління майном боржника) не може обмежувати повноваження керуючого санацією щодо розпорядження майном боржника.  

     Значні угоди та угоди, щодо яких є заінтересованість, укладаються керуючим санацією тільки за згодою комітету кредиторів, якщо інше не передбачено цим Законом або планом санації.  

     10. Керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо:  

     виконання договору завдає збитків боржнику;  

     договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;  

     виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.  

     Сторона договору, щодо якого прийнято рішення керуючим санацією про відмову від його виконання, має право в тридцятиденний строк з дня прийняття рішення керуючим санацією вимагати в установленому порядку відшкодування збитків, які виникли у зв'язку з відмовою від виконання договору, в процедурі провадження у справі про банкрутство.  

     11. Угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо:  

     угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки;  

     угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника.  

     Все отримане за такою угодою повертається сторонам.  

     Розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними і повернення всього отриманого за такою угодою здійснюється господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство.

 

     13. У разі визнання господарським судом боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури керуючий санацією продовжує виконувати свої обов'язки до моменту передачі справ ліквідатору або призначення його ліквідатором у встановленому цим Законом порядку.  

     14. Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має переважне право вимагати передачі йому цілісного майнового комплексу підприємства-боржника в оренду за умови взяття на себе грошових зобов'язань боржника і за наявності згоди на це кредиторів.  

     Стаття 18. План санації боржника  

     1. Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника, крім випадків, передбачених цим Законом.  

     План санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань.  

     План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених цим Законом.  

     У разі наявності інвесторів план санації розробляється та погоджується за участю інвесторів.  

     План санації може містити умови про:  

     виконання зобов'язань боржника третіми особами;

     обмін вимог кредиторів на активи боржника та (або) його корпоративні права; 

     задоволення вимог кредиторів іншим способом, що не суперечить закону 

     2. Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути:  

     реструктуризація підприємства;  

     перепрофілювання виробництва;  

     закриття нерентабельних виробництв;  

     відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;  

     ліквідація дебіторської заборгованості;  

     реструктуризація активів боржника відповідно до вимог цього Закону; 

     продаж частини майна боржника;  

     зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;  

     виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;  

     продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);  

     одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок реалізації майна боржника;  

     звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності - за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети;  

     інші способи відновлення платоспроможності боржника.  

     3. Інвестор (інвестори) за умови виконання зобов'язань, передбачених планом санації, може набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації.  

     4. План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотиримісячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію, якщо інше не передбачено цим Законом. Керуючий санацією письмово повідомляє членів комітету кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету і за два тижні до проведення комітету кредиторів надає можливість попередньо ознайомитися з планом санації.  

     План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів.  

     5. Комітет кредиторів може прийняти одне з таких рішень:  

     схвалити план санації та подати його на затвердження господарського суду;  

     відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;  

     відхилити план санації, звернутися до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків та про призначення нового керуючого санацією. Зазначене рішення повинно містити дату скликання чергового засідання комітету кредиторів для розгляду нового плану санації, яке має відбутися не пізніше ніж у місячний строк з дня прийняття рішення про відхилення плану санації.  

     Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд на затвердження не пізніше п'яти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів. Протокол засідання комітету кредиторів може містити особливу думку кредиторів, які голосували проти порядку і строків погашення заборгованості, передбачених у плані санації.  

     Керуючий санацією зобов'язаний попередньо погоджувати план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном, стосовно підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків.  

     Господарський суд затверджує план санації боржника, про що виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.  

     6. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відповідно до цього Закону.  

     У разі схвалення комітетом кредиторів плану санації, який передбачає більший строк санації боржника, ніж початково встановлений, господарський суд продовжує строк санації, якщо є підстави вважати, що продовження строку санації і виконання плану санації приведе до відновлення платоспроможності боржника.  

     7. Керуючий санацією щоквартально звітує перед комітетом кредиторів.  

{ Документ підготовлено Відділом баз данних НПД УКС ВР }

     8. У разі порушення сторонами умов угод, укладених згідно з планом санації, під час проведення процедури санації захист порушеного права, що виникло у зв'язку з проведенням процедури санації, здійснюється в процедурі провадження у справі про банкрутство.  

     Стаття 19. Продаж в процедурі санації майна боржника як цілісного майнового комплексу  

     1. З метою відновлення платоспроможності та задоволення вимог кредиторів боржника план санації може передбачати продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу. Заходи до забезпечення вимог кредиторів стосовно майна боржника, яке підлягає продажу згідно з планом санації, скасовуються ухвалою господарського суду.  

     2. При продажу майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу в установленому порядку відчужуються всі види майна, призначеного для здійснення підприємницької діяльності боржника, у тому числі приміщення, споруди, обладнання, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, права на знаки (позначення), що індивідуалізують боржника, його продукцію (роботи, послуги) (фірмове найменування, знаки для товарів і послуг), інші права, які належать боржнику, за винятком прав і обов'язків, які не можуть бути передані іншим особам.  

     3. При продажу майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу, що здійснюється відповідно до цієї статті, грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) підприємства-боржника на дату прийняття господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство не включаються до складу майнових активів підприємства-боржника. 

     4. При продажу майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу всі трудові договори (контракти), що укладені до дати продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, зберігають силу, при цьому права та обов'язки роботодавця переходять до покупця майна боржника.  

     5. Сума, одержана від продажу майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу, включається до складу майнових активів боржника.  

     6. Продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу провадиться на відкритих торгах, якщо інше не передбачено планом санації, в порядку, передбаченому законодавством, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.  

     Керуючий санацією виступає організатором торгів або залучає для цих цілей спеціалізовану організацію. Спеціалізована організація не може бути заінтересованою особою стосовно кредитора чи боржника.  

     7. Керуючий санацією зобов'язаний опублікувати оголошення про продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу на відкритих торгах у офіційних друкованих органах за тридцять днів до дати проведення торгів.  

     8. В оголошенні про продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу повинні зазначатися:  

     відомості про цілісний майновий комплекс і порядок ознайомлення з ним, граничні строки подання заявок на участь у торгах, але не більше місяця з дня опублікування оголошення;  

     час, місце та форма проведення торгів;  

     порядок оформлення участі у торгах;  

     початкова вартість цілісного майнового комплексу, визначена відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність; 

     розмір завдатку, строк і порядок внесення завдатку;  

     порядок оформлення результатів торгів.  

     9. У разі якщо протягом строку, зазначеного в оголошенні, надійшла заявка на участь у відкритих торгах з продажу цілісного майнового комплексу від одного заявника, торги не проводяться. За згодою комітету кредиторів цілісний майновий комплекс може бути продано такому заявнику без проведення повторних торгів.  

     10. Торги проводяться у формі аукціону, крім випадків, передбачених цим Законом.  

     Особа, яка перемогла на аукціоні, та керуючий санацією в день проведення аукціону підписують протокол, в якому вказуються умови придбання цілісного майнового комплексу, про що укладається договір купівлі-продажу.  

     У разі проведення торгів у формі конкурсу умови конкурсу погоджуються із комітетом кредиторів.  

     У разі проведення торгів у формі конкурсу на підставі протоколу, підписаного переможцем конкурсу та організатором торгів у день проведення конкурсу, не пізніше п'ятнадцяти днів з дати проведення конкурсу підписується договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу.  

     11. Сума завдатку, сплачена особою, яка виграла торги, у разі її відмови від підписання протоколу чи договору купівлі-продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, включається до складу майна боржника за вирахуванням витрат організатора торгів на його проведення.  

     Якщо боржник за рахунок суми, вирученої від продажу майна як цілісного майнового комплексу, задовольняє вимоги кредиторів у повному обсязі, провадження у справі про банкрутство боржника підлягає припиненню господарським судом за заявою керуючого санацією.  

     12. Якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, керуючий санацією пропонує кредиторам укласти мирову угоду.  

     У разі якщо мирова угода не укладена, господарський суд визнає боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру.  

     До затвердження господарським судом мирової угоди або визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури керуючий санацією не має права здійснювати розрахунки з кредиторами.  

     Стаття 20. Продаж в процедурі санації частини майна боржника  

     1. З метою відновлення платоспроможності боржника та задоволення вимог кредиторів план санації може передбачати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Керуючий санацією після проведення інвентаризації та оцінки майна боржника має право почати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Заходи до забезпечення вимог кредиторів стосовно частини майна боржника, яка підлягає продажу згідно з планом санації, скасовуються ухвалою господарського суду.  

     2. Майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.  

     Продаж частини майна боржника - державного підприємства в процедурі санації проводиться відповідно до законодавчих актів з питань приватизації з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.  

     3. Початкова вартість майна боржника, що виставляється на торги, визначається відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" ( 2658-14 ), інших нормативно-правових актів. 

     4. Переможець торгів зобов'язаний заплатити продажну ціну майна боржника в строк, передбачений протоколом або договором купівлі-продажу, але не пізніше місяця після дня проведення торгів.  

     5. Майно боржника, не продане на перших торгах, виставляється на повторні торги, якщо інше не передбачено планом санації. Майно, не продане на повторних торгах, може бути реалізовано керуючим санацією за згодою комітету кредиторів на підставі договору купівлі-продажу, укладеного без проведення торгів.  

     Стаття 21. Звіт керуючого санацією  

     1. За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт і повідомити членів комітету кредиторів про час і місце проведення засідання комітету кредиторів. 

     2. Звіт керуючого санацією має містити:  

     баланс боржника на останню звітну дату;  

     рахунок прибутків і збитків боржника;  

     відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника;  

     відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату подання звіту та про нереалізовані права вимоги боржника;  

     відомості про стан кредиторської заборгованості боржника на дату подання звіту.  

     3. До звіту керуючого санацією додаються докази задоволення вимог конкурсних кредиторів згідно з реєстром. 

     Одночасно із звітом керуючий санацією вносить до комітету кредиторів одну з пропозицій: 

     про прийняття рішення про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника;  

     про прийняття рішення щодо припинення процедури санації і укладення мирової угоди; 

     про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації;  

     про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.  

     4. Звіт керуючого санацією має бути розглянутий комітетом кредиторів не пізніше десяти днів від дати його надходження.

 

     5. За наслідками розгляду звіту керуючого санацією комітет кредиторів приймає рішення про звернення до господарського суду з клопотанням щодо:  

     припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника;  

     продовження встановленого строку процедури санації;  

     припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;  

     припинення процедури санації і укладення мирової угоди.  

     У разі виникнення обставин, що є підставою для припинення процедури санації, комітет кредиторів може прийняти відповідне рішення за відсутності звіту керуючого санацією.

 

     6. Якщо комітетом кредиторів не прийнято жодне з цих рішень або таке рішення не подано в господарський суд протягом п'ятнадцяти днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення, господарський суд розглядає питання про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в порядку, передбаченому цим Законом. 

     7. Звіт керуючого санацією, розглянутий комітетом кредиторів, і протокол засідання комітету кредиторів направляються в господарський суд не пізніше п'яти днів після дати проведення засідання комітету кредиторів.  

     До звіту керуючого санацією додаються реєстр вимог кредиторів і, за наявності, скарги кредиторів, які голосували проти прийнятого комітетом кредиторів рішення або не брали участі в голосуванні.

 

     8. Звіт керуючого санацією та скарги кредиторів розглядаються на засіданні господарського суду. Про час і місце розгляду повідомляються керуючий санацією та кредитори, які подали скарги.  

     9. Якщо комітет кредиторів прийняв рішення про припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника, звіт керуючого санацією підлягає затвердженню господарським судом, якщо інше не передбачено цим Законом.  

     У разі встановлення господарським судом обгрунтованості скарг кредиторів господарський суд може відмовити у затвердженні звіту керуючого санацією.

 

     10. Про затвердження звіту керуючого санацією або про відмову в затвердженні зазначеного звіту, чи про продовження санації, або про затвердження мирової угоди виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.  

     11. Якщо розрахунки з кредиторами не проведено у строки, передбачені планом санації, господарський суд у разі відсутності клопотання комітету кредиторів про продовження термінів, передбачених планом санації, і внесення відповідних змін до плану санації визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.  

     12. Розрахунки з кредиторами, вимоги яких включені до реєстру, проводяться керуючим санацією починаючи з дати, зазначеної у затвердженому господарським судом плані санації, в порядку черговості, установленому статтею 31 цього Закону.

 

     16. Копія ухвали господарського суду та звіту керуючого санацією направляється державному органу з питань банкрутства. Стаття 42. Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств  

     1. Для цілей цього Закону містоутворюючими підприємствами визнаються юридичні особи, кількість працівників яких з урахуванням членів їх сімей складає не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, у якій розташована така юридична особа.  

     Положення цієї статті застосовуються також до підприємств, кількість працівників яких перевищує п'ять тисяч осіб.  

     2. При розгляді справи про банкрутство містоутворюючого підприємства учасником провадження у справі про банкрутство визнається орган місцевого самоврядування відповідної териториторіальної громади адміністративно-територіальної одиниці.  

     Учасниками провадження у справі про банкрутство містоутворюючого підприємства господарським судом можуть бути визнані також центральні органи виконавчої влади.  

     Докази, що підтверджують належність боржника до містоутворюючих підприємств, господарському суду надає боржник.  

     3. Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, господарський суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами договору поруки за зобов'язаннями боржника.  

     Договір поруки за зобов'язаннями боржника укладається та підписується уповноваженими особами органів місцевого самоврядування або центральних органів виконавчої влади.  

     4. Орган місцевого самоврядування або центральний орган виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника, мають право запропонувати господарському суду кандидатуру керуючого санацією, інвестора.  

     У разі невиконання зобов'язання боржником поручителі несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями боржника перед його кредиторами.  

     5. Процедура санації містоутворюючого підприємства за клопотанням органу місцевого самоврядування може бути продовжена господарським судом на один рік.  

     Підставою для продовження процедури санації містоутворюючого підприємства на строк, передбачений абзацом першим цієї частини, є план фінансового оздоровлення містоутворюючого підприємства. План фінансового оздоровлення містоутворюючого підприємства може передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інші способи відновлення платоспроможності боржника містоутворюючого підприємства.  

     6. За клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов'язаннями боржника, строк процедури санації містоутворюючого підприємства може бути продовжений господарським судом до десяти років. Боржник і його поручитель у цьому разі зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років, якщо інше не передбачено цим Законом.  

     Невиконання вимог цієї частини є підставою для визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.  

     7. Кабінет Міністрів України або органи місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів мають право в будь-який час до закінчення процедури санації містоутворюючого підприємства розрахуватися з усіма кредиторами в порядку, передбаченому цим Законом.  

     Задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку черговості згідно зі статтею 31 цього Закону.  

     У разі задоволення вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) в порядку, передбаченому цим Законом, провадження у справі про банкрутство припиняється.  

     8. З метою задоволення вимог кредиторів у процедурі санації може бути здійснено продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу або частини його майна згідно із законодавством.  

     За наявності клопотання органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу провадиться шляхом проведення конкурсу.  

     9. Обов'язковими умовами конкурсу є:  

     збереження робочих місць для не менш як 70 відсотків працівників, зайнятих на підприємстві на момент його продажу;  

     зобов'язання покупця щодо забезпечення перепідготовки чи працевлаштування працівників підприємства відповідно до законодавства в разі зміни профілю діяльності підприємства.  

     Інші умови конкурсу можуть установлюватися виключно за згодою комітету кредиторів у порядку, передбаченому статтею 19 цього Закону.  

     10. Якщо зазначене в абзаці другому частини восьмої цієї статті клопотання не було подано або майно боржника як цілісний майновий комплекс не було продано на конкурсі, майно боржника підлягає продажу на аукціоні.  

     11. При продажу майна боржника, визнаного банкрутом, ліквідатор повинен виставити на продаж на перших торгах майно як цілісний майновий комплекс. Якщо майно боржника, визнаного банкрутом, не було продано як цілісний майновий комплекс, продаж майна здійснюється в порядку, передбаченому статтею 20 цього Закону.  

Стаття 47. Загальні положення про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина  

     1. Правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності (далі - громадянина-підприємця) банкрутом.  

     2. Заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами.  

     Заяву про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця можуть подати кредитори, за винятком кредиторів, вимоги яких пов'язані з зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, кредиторів, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру.  

     Кредитори, вимоги яких пов'язані із зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, кредитори, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру, мають право заявити свої вимоги в процесі провадження у справі про банкрутство.  

     3. До заяви громадянина-підприємця про порушення справи про банкрутство може бути доданий план погашення його боргів, копії якого направляються кредиторам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство.  

     За відсутності заперечень кредиторів господарський суд може затвердити план погашення боргів, що є підставою для зупинення провадження у справі про банкрутство на строк не більше трьох місяців.  

     4. План погашення боргів повинен включати:  

     строк його виконання;  

     розмір суми, яка щомісячно залишається боржнику - громадянину-підприємцю та членам його сім'ї на споживання;  

     розмір суми, яка буде щомісячно направлятися на погашення вимог кредиторів.  

     5. Господарський суд має право, за мотивованим клопотанням учасників провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця, змінити план погашення боргів, у тому числі збільшити чи зменшити строк його виконання, розмір суми, яка щомісячно залишається боржнику і членам його сім'ї на споживання.  

     6. Якщо в результаті виконання боржником плану погашення боргів вимоги кредиторів задоволені в повному обсязі, провадження у справі про банкрутство припиняється.  

     7. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення.  

     8. Господарський суд має право, за мотивованим клопотанням громадянина-підприємця та інших учасників провадження у справі про банкрутство, виключити із складу ліквідаційної маси майно громадянина-підприємця, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України може бути звернено стягнення, якщо майно є неліквідним чи доход від реалізації якого істотно не вплине на задоволення вимог кредиторів. Загальна вартість майна громадянина-підприємця, яка виключається із складу ліквідаційної маси відповідно до положень цієї частини, не може перевищувати дві тисячі гривень.  

     Перелік майна громадянина-підприємця, яке виключається із складу ліквідаційної маси відповідно до положень цієї частини, затверджується господарським судом, про що виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.  

     9. Угоди громадянина-підприємця, пов'язані з відчуженням або передачею іншим способом майна громадянина-підприємця заінтересованим особам протягом року до порушення провадження у  

справі про банкрутство, можуть бути визнані господарським судом недійсними за заявою кредиторів.

     Стаття 49. Особливості задоволення вимог кредиторів громадянина-підприємця, визнаного банкрутом  

     1. До задоволення вимог кредиторів із коштів, внесених на депозит нотаріальної контори або приватного нотаріуса, відшкодовуються витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство громадянина-підприємця і виконанням постанови господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом. 

     Вимоги кредиторів задовольняються в такій черговості:  

     у першу чергу задовольняються вимоги громадян, перед якими громадянин-підприємець несе відповідальність за заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних періодичних платежів, а також вимоги щодо стягнення аліментів;  

     у другу чергу проводяться розрахунки щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), і щодо виплати авторської винагороди, а також задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування;  

     у третю чергу задовольняються вимоги кредиторів за зобов'язаннями, забезпеченими заставою майна громадянина-підприємця;  

     у четверту чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);  

     у п'яту чергу проводяться розрахунки з іншими кредиторами.  

     Вимоги кожної наступної черги задовольняються після задоволення вимог попередньої черги.  

     За недостатністю коштів на депозитному рахунку нотаріальної контори або приватного нотаріуса для повного задоволення всіх вимог однієї черги кошти розподіляються між кредиторами відповідної черги пропорційно сумам їх вимог.  

     2. Після завершення розрахунків з кредиторами громадянин-підприємець, визнаний банкрутом, звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів, що були заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, за винятком вимог, передбачених абзацом другим цієї частини.  

     Вимоги кредиторів щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру, які не були задоволені в порядку виконання постанови господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом або які погашені частково чи не заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця відповідно в повному обсязі або в незадоволеній їх частині в порядку, встановленому цивільним законодавством України.  

     3. Протягом п'яти років після визнання громадянина-підприємця банкрутом не може бути порушено провадження у справі про банкрутство за його заявою.  

     У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п'яти років після завершення розрахунків з кредиторами такий громадянин-підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів.  

     Не задоволені вимоги кредиторів можуть бути заявлені в порядку, встановленому цивільним законодавством України. 59.

Правовий режим майна підприємства

Підприємницька діяльність громадян та юридичних осіб здійснюється в певних організаційно-правових формах і за поряд­ком, який встановлено законодавством України. Домінуюче місце серед організаційно-правових форм підприємництва належить підприємству. Всі основі нормативні акти, які приймаються щодо підприємництва, виключно правового положення підприємства. В більшості правових систем поняття “підприємство” визначає певний майновий комплекс, тобто суб’єкт та об’єкт цивільних правовідносин. За українським законодавством підприємництво – це не тільки майновий комплекс, а й юридична особа. Так, ст. 62 Господарського кодексу України визначає: підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і ко­мерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку.

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки у банках, печатку зі своїм найменуванням, а про­мислове підприємство – також товарний знак. Підприємство для власної діяльності має необхідне майно – основні та обігові кош­ти, інші цінності, які належать йому на певних правових засадах – на праві власності або на праві певного господарського відання. Майно підприємства економічно та юридично, як правило, відмежоване від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як самостійним суб’єктом права.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається заз­наченим майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству чи статуту підприємства.

Відчуження від держави засобів виробництва, що є держав­ною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурсних засадах у порядку, що виз­начається Фондом державного майна України. Одержані в резуль­таті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключ­но на інвестиції.

Відповідно до ст. 66 Господарського кодексу України та ст. 102 Цивільного кодексу України в установчому акті підприємства виз­начається майно, яке повинно передаватись йому після реєстрації.

Джерелами формування майна підприємства є:

Грошові та матеріальні внески засновників.

Доходи, одержані від реалізації продукції та інших видів господарської діяльності.

Доходи від цінних паперів.

Кредити банків та інших кредиторів.

Капітальні вкладення і дотації з державного бюджету.

Придбання майна іншого підприємства, організації.

Безкоштовні та благодійні внески, пожертвування органі­зацій, підприємств та громадян.

Підприємство, якщо інше не передбачено статутом та зако­нодавством, має право продавати і передавати іншим підприєм­ствам, організаціям чи установам, обмінювати та здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або позику належні йому будови, інвентар, споруди, устаткування, сировину, мате­ріальні цінності, а також списувати їх з балансу.