2. Господарське право як галузь законодавства та як юридична дисципліна.

Господарське право як галузь права слід відрізняти від науки господарського права за предметом, методами та завданням.

Наука господарського права вивчає історію становлення та розвитку, системи правового регулювання господарських відносин в Україні та за кордоном, виявляє закономірності, тенденції, прогалини правового регулювання господарських відносин і напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовчої практики, використовуючи різноманітні наукові методи: аналізу, синтезу, історичний, порівняльно-правовій, евристичний, синергетичний та ін.

Теоретичними основами (елементами) науки господарського права є:

- виявлення та аналіз нормативно-правових актів і правових норм господарського законодавства;

- визначення правових засобів функціонування господарського права (в тому числі дослідження механізму дії певних груп норм, виявлення з наукових позицій їх зв’язків і залежностей між ними, характеру методів правового регулювання, а також виявлення прогалин, колізій, інших вад);

- с розробка способів удосконалення господарсько-правової практики.

Завданнями науки господарського права с:

- забезпечення обґрунтованості та ефективності нормотворчого процесу;

- визначення критеріїв оцінки відповідності господарського права (як галузі права) закономірностям і принципам правового регулювання;

- розробка найбільш оптимальних механізмів реалізації норм господарського права;

- створення єдиного понятійного апарату господарського права;

- пояснення правотворчих і правозастосовчих рішень і прогнозування наслідків порушення закономірностей правового регулювання.

Для наукового забезпечення нормотворчого процесу в Україні створені наукові заклади при Верховній Раді (Інститут законодавства) та Кабінеті Міністрів України (Інститут нормотворчої діяльності).

3. Співвідношення господарського права з іншими галузями права.

Проблема співвідношення господарського і цивільного законодавства (і права) є однією з найскладніших у вітчизняній юридичній теорії. Навколо неї протягом кількох десятиріч точаться гострі дискусії [1]. Нині з прийняттям Господарського кодексу України актуального значення набуває практично-прикладний аспект цієї проблеми — співвідношення названого Кодексу з Цивільним кодексом України. Адже зазначені кодекси не повністю узгоджені й певною мірою дублюють один одного. У цьому плані актуальним і важливим практичним завданням виступає уточнення сфер регулювання Цивільного і Господарського кодексів і на цій основі усунення дублювань і неузгодженос-тей у закріплених ними правових нормах. Особливо гостро актуальність цього завдання обумовлена тим, що найбільш оптимальним терміном його вирішення є період до 1 січня 2004 р. — дати набуття обома названими кодексами юридичної сили. Насамперед, необхідно зауважити, що з прийняттям зазначених кодексів якісно змінюються правові засади здійснення господарської діяльності, а з ними і законодавча база, на якій грунтується правове регулювання відносин в економіці. Це є реальність, з якої треба виходити при теоретичному осмислюванні, вдосконаленні й практичній реалізації відповідних правових норм Цивільного і Господарського кодексів. Необхідною умовою успішного вирішення проблеми ефективної реалізації цих норм є конструктивне співробітництво вчених-юристів незалежно від їхніх теоретичних поглядів. Аналіз останніх досліджень і публікацій з проблеми співвідношення Цивільного і Господарського кодексів свідчить, що ця проблема викликає адекватний інтерес серед юридичної громадськості. Вона знайшла відображення у матеріалах республіканського науково-практичного семінару «Нові Цивільний та Господарський кодекси України і проблеми їх застосування», проведеного у квітні 2003 р. кафедрою цивільного права Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, у матеріалах круглого столу «Рекомендації по внесенню змін у законодавство у зв’язку з прийняттям Господарського та Цивільного кодексів України», проведеного у липні 2003 р. еко-номіко-правовим факультетом Донецького національного університету та Інститутом економіко-правових досліджень Національної академії наук України, у інших матеріалах. На сьогодні можна виділити в основному два підходи до цієї проблеми. Вче-ні-юристи прибічники господарсько-правової концепції правового регулювання господарської діяльності, а також ті, хто враховує реальну ситуацію, що має місце у правовому регулюванні відносин в економіці у зв’язку з прийняттям названих кодексів, займають конструктивну позицію щодо цієї проблеми. У публікаціях останнього періоду звертається увага на необхідність цілеспрямованої діяльності із забезпечення реалізації положень нового Господарського кодексу, втілення їх у життя [2]. Розкриваються витоки і причини дублювань і не-узгодженостей у текстах кодексів [3]. Аналізуються шляхи подолання неузгодженос-тей у цивільному і господарському законодавстві [4]. Вносяться і обґрунтовуються конкретні пропозиції щодо вдосконалення окремих норм названих кодексів [5]. Разом з тим деякі автори обходять мовчанням Господарський кодекс, ігнорують його прийняття. Це має місце навіть тоді, коли вони, розглядаючи проблеми підприємництва і господарювання, посилаються при цьому на норми нового Цивільного кодексу і не згадують Господарський [6]. Практична проблема уточнення сфер регулювання Господарського і Цивільного кодексів України, усунення дублювань та неузгодженостей у їхніх текстах не може бути вирішена без відповідного теоретичного обгрунтування. Але ж дискусія щодо співвідношення господарського і цивільного права, на мою думку, може бути найбільш плідною, якщо відбуватиметься переважно у практично-прикладному аспекті - - як співвідношення вказаних кодексів з метою вдосконалення правового регулювання відносин в економіці, а також, і це важливо, із використанням нових аргументів, які грунтуються на легальній основі — нормах нових кодексів. Насамперед на тих нормах, що належать до загальних засад регулювання зазначених кодексів, визначають щодо кожного з них його предмет, цілі, принципи тощо. Пошук легальних аргументів на підтримку тієї або іншої точки зору щодо проблеми співвідношення вказаних кодексів на сьогодні є однією з важливих неви-рішених частин зазначеної проблеми, яка здатна відкрити шлях до розв’язання проблеми в цілому. Відповідно до викладеного завданням даної статті можна поставити виявлення на основі новітнього законодавства критеріїв щодо визначення співвідношення Цивільного і Господарського кодексів України та апробація застосування цих критеріїв до окремих положень зазначених кодексів. Традиційно головним критерієм поділу системи законодавства (і права) на галузі виступає предмет правового регулювання, тобто сукупність суспільних відносин, врегульованих правом. Кожна галузь регулює певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. Крім того, кожна галузь має притаманні їй і обумовлені особливостями відповідних відносин метод (або методи) правового регулювання, а також цілі, засади і принципи, що виражають її загальну спрямованість і сутність. Усе це необхідно враховувати при визначенні меж правового регулювання Цивільного і Господарського кодексів. Згідно з ст. 1 нового Цивільного кодексу цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Такий предмет правового регулювання цивільного законодавства, визначений новим Кодексом, істотно відрізняється від предмета, що був закріплений Цивільним кодексом 1963 p.: майнові й пов’язані з ними особисті немайнові відносини, а також й інші особисті немайнові відносини. Крім того, у Кодексі 1963 р. прямо вказано, що ним регулюються відносини державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою, відносини громадян з такими організаціями та громадян між собою. Ці правові норми у сукупності з поглядами на предмет регулювання цивільного права, які грунтувалися на законодавстві, чинному до 1963 p., слугували законодавчою основою для визначення в теорії цивільного права відповідного предмета регулювання галузі (цивільних відносин). Таке уявлення про цивільні відносини в основному поширене і зараз [7, 9—19]. Але ж з набранням чинності новим Цивільним кодексом України воно вже не грунтуватиметься на легальній основі. Звісно, воно матиме право на існування, як і будь-яка наукова ідея, але ж тільки як така. Повертаючись до предмета правового регулювання цивільного законодавства (цивільних відносин), визначеного ст. 1 нового Цивільного кодексу, ще раз підкреслимо, що він включає особисті відносини, як не-майнові так і майнові, і ці відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Таке розуміння цивільних відносин цілком відповідає положенням Конституції України про людину як найвищу соціальну цінність в Україні, про утвердження і забезпечення прав і свобод людини як головний обов’язок держави. Воно повною мірою адекватне загальним засадами регулювання цивільних відносин, якими згідно з новим Цивільним кодексом є неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, неприпустимість позбавлення права власності, крім встановлених Конституцією України та законом випадків, свобода договору і не забороненої законом підприємницької діяльності, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність. Тобто, у центрі цивільного законодавства стоїть особа, людина, її немайнові та майнові права. Цивільне законодавство в цілому спрямоване на захист людини від втручання у сферу її особистого життя, на захист і примноження її власності, забезпечення реалізації її прав і свобод, у тому числі економічних (права на підприємницьку діяльність тощо). Особливо це підкреслює наявність у Кодексі Книги другої «Особисті немайнові права фізичної особи», яка разом з іншими книгами і розділами Кодексу забезпечує всебічний і цілісний захист прав і інтересів особи. Щодо відносин у сфері економіки, то вони є предметом регулювання цивільного законодавства саме у зазначеному аспекті — забезпечення реалізації і захисту прав особи. Це в рівній мірі стосується як громадян, людей — осіб фізичних, так і осіб юридичних — об’єднань людей (або їхнього майна), створюваних для реалізації потреб і інтересів (у тому числі економічних) тих же людей. Що стосується предмета регулювання Господарського кодексу України, то він визначений у його ст. 1. Цей Кодекс регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання — споживачами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією, а також громадянами, громадськими та іншими організаціями, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Кодекс встановлює відповідно до Конституції України загальні правові засади господарської діяльності (господарювання) у державі і має на меті забезпечення зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, забезпечення його соціальної спрямованості, утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України, сприяння гармонізації її з іншими економічними системами. Таким чином, предмети регулювання цивільного і господарського законодавства, визначені новими відповідними кодексами, істотно різняться. Що стосується критерія методу правового регулювання, то коротко зазначимо таке. Основоположними ознаками методу цивільно-правового регулювання, як правило, визнаються: юридична рівність учасників цивільних відносин, самостійний (незалежний) організаційно-майновий статус цих учасників, ініціативно-диспозитивний характер цивільно-правових норм, відновлю-вально-компенсаційний характер захисних заходів порушеного права [7, 19—23]. Зазначені ознаки певною мірою (під певним кутом зору, за умови певного коригування) притаманні також методу господарсько-правового регулювання. Але ж останній далеко не вичерпується ними. Метод господарсько-правового регулювання складний і грунтується на поєднанні елементів загальнодозвільності в межах закону («дозволено все, що не заборонено законом») і зобов’язальності згідно із законодавством («суб’єкти господарювання повинні вчиняти те, що на них покладено законом»). При регулюванні господарської діяльності законодавець використовує обидва елементи в різних пропорціях залежно від виду конкретного правовідношення. Так, при регулюванні договірних правовідносин переважає елемент загальнодозвільності. Співвідошення елементів змінюється, якщо має місце публічний договір або договір, заснований на державному замовленні. А в регулюванні відносин з організації господарської діяльності у більшості випадків превалює елемент зобов’язальності. Як доповнення зазначених елементів у правовому регулюванні господарських відносин застосовуються і рекомендаційні норми, які вказують на певну правову поведінку суб’єкта як на бажану і доцільну, а в ряді випадків і позитивно стимулюють ЇЇ. Усі вказані елементи об’єднані (інтегровані) у єдиному ключовому методі господарського права, сутність якого полягає у підпорядкуванні усіх суб’єктів господарювання громадському господарському порядку [8, 27—33]. Тобто, методи правового регулювання цивільного і господарського законодавства, хоча й мають певні спільні ознаки, але ж істотно розрізняються відповідно до змісту і характеру суспільних відносин, що регулюються кожною з цих галузей законодавства. Також різноспрямовані (але ж такі, що не суперечать одне одному) цілі, загальні засади і принципи правового регулювання цих двох галузей. Таким чином, виходячи із закріплених у Цивільному та Господарському кодексах України предметів їх правового регулювання, розкритих і збагачених положеннями цих кодексів про цілі, загальні засади і принципи такого регулювання, а також із сформульованих юридичною наукою методів регулювання відповідних галузей і повинні розподілятися правові норми, що містяться у зазначених кодексах. Разом з цим треба враховувати, що господарське законодавство у тій своїй частині, яка стосується горизонтального аспекту господарських правовідносин, в силу певних причин конкретно-історичного чи іншого характеру, сформувалося, тривалий час розвивалося і у значній мірі розвивається нині у межах цивілістики. Наслідком цього є наявність у цих двох галузей суміжних інститутів, відповідно різноспрямованих за своїми цілями, але близьких за змістом. Насамперед це інститути зобов’язального права, права власності та інших речових прав тощо. Наявність суміжних інститутів надає можливість при регулюванні відповідних господарських відносин обмежуватися закріпленням у Господарському кодексі спеціальних норм, з посиланням у разі необхідності до положень Цивільного кодексу, які є загальними як для регулювання цивільних відносин відповідно до предмета і цілей цивільного законодавства, так і відносин господарських. Тобто, норми суміжних інститутів Господарського і Цивільного кодексів у їх практичній реалізації будуть співвідноситися відповідно як спеціальні й загальні. Характерним прикладом може слугувати включення до ст. 175 Господарського кодексу положення про те, що майново-господарські зобов’язання регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Але ж зайвим і амбіційним, на мій погляд, є твердження названої статті, що майново-господарські зобов’язання є цивільно-правовими. Це положення, яким би категоричним воно не видавалося на перший погляд, не виключає господарсько-правову належність майново-господарських зобов’язань. Адже, як навіть випливає із змісту самої ст. 175, ці зобов’язання є господарськими, виникають вони між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, і об’єктом їх є певна господарська дія. Специфічні ознаки майново-господарських зобов’язань у порівнянні з цивільними зобов’язаннями відображені у відповідних нормативних положеннях Господарського кодексу України -у преамбулі й загальних положеннях щодо мети і предмета регулювання, суб’єктного складу, у розділі IV «Господарські зобов’язання», у розділі VI «Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання» та інших. Крім того, у тексті Кодексу щодо таких зобов’язань постійно вживається термін «господарські». На мою думку, зазначена норма ст. 175 Господарського кодексу лише вказує на спеціальний характер норм цього Кодексу (стосовно Цивільного кодексу) щодо регулювання майново-господарських зобов’язань. Відповідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу необхідно виключити слова «цивільно-правові», оскільки вони не вносять нічого корисного, крім плутанини, в регулювання відповідних правовідносин. У той же час доцільно зауважити, що Цивільний кодекс вміщує багато спеціальних положень (у тому числі дублює Господарський кодекс) щодо зобов’язань, призначених для регулювання господарських відносин відповідно до предмета та мети господарського законодавства, і виходять далеко за межі визначених вище предмета, цілей цивільного законодавства та його загальних засад. Це, зокрема, стосується інститутів лізингу, будівельного підряду, підряду на проектні та пошукові роботи, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, а також багатьох інших, де у правовому регулюванні очевидно переважає мета підвищення ефективності суспільного виробництва, забезпечення його соціальної спрямованості, утвердження суспільного господарського порядку тощо. Суб’єктами цих відносин не можуть бути громадяни як споживачі, а виключно як суб’єкти господарювання. Названі правові норми необхідно включити до Господарського кодексу, виключивши їх із кодексу Цивільного. При цьому скоротиться обсяг Цивільного кодексу, він позбавиться невластивих йому правових положень і буде у більшій мірі спрямованим на регулювання і захист особистих немайнових та майнових відносини. У цьому зв’язку слід відзначити, що багато положень Цивільного кодексу спрямовані на невиправдане розширення поняття цивільних правовідносин на шкоду зазначеним у ньому цілям і загальним засадам. Так, згідно з ст. 650 Цивільного кодексу «особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства». Але ж Господарський кодекс, закони «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 р., «Про концесії» від 16 липня 1999 p., «Про угоди про розподіл продукції» від 14 вересня 1999 р., «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 р., «Про нафту і газ» від 12 липня 2001 р., ряд постанов Кабінету Міністрів України, які регламентують функціонування біржового аграрного ринку, Положення про порядок організації та проведення аукціонів з продажу природного газу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 1998 р. № 1424, Положення про організацію та проведення аукціонів 3 продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2000 р. № 599, а також інші нормативно-правові акти, які визначають особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах, ярмарках тощо, важко віднести до актів цивільного законодавства, зважаючи на його предмет, цілі, основні засади регулювання, визначені Цивільним кодексом. У вказаних нормативних актах їхні цілі і завдання визначені інакше, ніж у Цивільному кодексі. На мою думку, із ст. 650 Цивільного кодексу необхідно виключити слово «цивільного». Підводячи підсумки хотілося б ще раз звернути увагу на необхідність подальшого вдосконалення норм Цивільного і Господарського кодексів України відповідно до визначених у них предмета, цілей, загальних засад правового регулювання тощо. Висновки, що містяться у цій статті, мають характер дискусійних положень, але ж істина може бути знайдена лише у спорі, через проведення об’єктивної, неупередженої та безамбіційної дискусії. Сподіваємося, що подальші дослідження у даному напрямі відбуватимуться саме на таких засадах.

Однак господарське право, хоча і є специфічним явищем, але пов’язане з іншими галузями права, наприклад:

ку України, Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, інших державних органів, центральних органів виконавчої влади. Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;

з цивільним, оскільки, за усталеною думкою, підпорядковується, наприклад, загальним засадам зобов’язального права;

з адміністративним, використовуючи, зокрема, такі методи правового регулювання, як метод владних приписів, та правові форми управління економікою: управління поточними справами (шляхом видачі дозволів, ліцензій, патентів тощо; контроль за дотриманням вимог господарського законодавства.