99. Мораль і політика.

На взаємозв'язок політики й моралі вирішальний вплив робить характер суспільства, пережита епоха, що панує соціокультурне середовище. Одна справа політика й мораль у традиційному суспільстві, де головне - це інерція свідомості й поводження. Зовсім інша ситуація виникає з переходом в епоху техногенних цивілізацій. Іншими словами, і в моралі, і в політиці живуть епохи особливості культурної спадщини й традицій, розкриваються біологічні риси націй і рас. У традиційному суспільстві немає окремих груп, усі злиті колективно. Усвідомлення людини особистістю, членом групи, протиставлення моралі однієї людтнт до моралі іншої ще не відбувається. В епоху традиційних суспільств була характерна нерозділеність політики й моралі. Особливо чітко це виявилося, та й продовжує проявлятися в найбільш стійких районах традиціоналізму - на Сході. Конфуцій бачив у самовдосконаленні основу гарного керування, не вірив у регулюючу чинність закону. Він уважав, що народ буде уникати його, при цьому не випробовуючи сорому. Чеснота оголошувалася єдиним, що може підкоряти людей порядку, тому що із чеснотою народ буде знати сором. У житті ще античного світу стали розрізнятися “архе” і “анархе”, тобто порядок, забезпечуваний владою, і відсутність влади й порядку. Політика ідентифікувалася з діяльністю публічної влади й визначенням основ функціонування приватного права. У політиці регулювання йде з акцентом на функцію, що здобувається носієм влади завдяки консолідації роз'єднанню груп, лідерству, народженню соціальних структур. У моралі - акцент робився на вимоги до індивіда на основі подань про добро й зло, про борг, справедливість, честі, безчесті.

100. Роль матеріального виробництва у житті суспільства.

У визначенні суспільства як системи важ¬ливу роль відіграє аналіз людської діяль¬ності як суспільного виробництва. Понят¬тя суспільного виробництва створене для визначення самої суті соці¬ального. Як спосіб суспільної життєдіяльності, суспільне виробниц¬тво має складну структуру. В широкому розумінні, суспільне виробництво охоплює усі сфери суспільної праці і суспільної трудової діяльності: матеріальне виробництво, що забезпечує людей мате¬ріальними засобами життя, сферу послуг, у тому числі охорона здо¬ров'я і соціальне забезпечення, виробництво духовних цінностей, діяльність соціальних інститутів, що забез¬печують виховання та освіту, підготовку до самостійної життєдіяль¬ності, коротше, весь процес соціалізації людини. Суспільне виробництво з самого початку має соціальний характер, формується зусиллями всіх людей у конкретно-історичних умовах і здій¬снюється за законами людського єднання, тобто за законами соціуму. Дальше осмислення суспільства як системи зв'язане з аналізом її цементуючого ядра - способу виробництва.

Спосіб суспільного ви¬робництва - це спосіб створення і відтво¬рення суспільної людини (індивіда) і людського суспільства, соціуму. За структурою - це система взаємодіючих елементів матеріального (тех¬нологічного та економічного) і духовного суспільного способу вироб¬ництва, їх єдність. Не зводячи всіх основних причин існування сус¬пільства до матеріального виробництва, соціальна філософія вважає безсумнівним: матеріальне виробництво - системотворчий компонент соціуму, що інтегрує всі його компоненти в цілісність. Суспільство не може існувати без виробництва матеріальних благ, засобів існування людей, що здійснюється певним способом.

Здійснюючи процес виробництва, люди змінюють навколишню при¬роду і разом з тим змінюють свою власну природу, формуються як соціальні істоти. Виробляючи певним способом матеріальні блага, люди виробляють відповідний уклад свого життя, оскільки спосіб вироб¬ництва є певний вид життєдіяльності індивідів, їх певний спосіб жит¬тя.

Спосіб виробництва - це матеріальна система, що, зреш¬тою, функціонує як системотворчий елемент суспільства. Історія сус¬пільства в певному розумінні є історією зміни способів виробниц¬тва. Це добре видно на прикладі історії технологічного способу виробництва, як єдності матеріально-технічного способу виробниц¬тва, як єдності матеріально-технічної основи та технологічних від¬носин. В історії людського суспільства один іншого змінили чотири технологічні способи виробництва: привласнюючий, аграрно-ремісничий, індустріальний, інформаційно-комп'ютерний. І кожен з них характеризується специфічними знаряддями праці, характером пра¬ці і системою організації праці. За привласнюючого способу вироб¬ництва знаряддя праці були ручними; за аграрно-ремісничого - за¬лізний плуг, худоба, вітряний та водяний млини, гончарний круг; за індустріально-комп'ютерного - автоматизована техніка.