63. Картина світу. Філософська картина світу.

Картина світу — конкретно-історична сукупність світосприйняття та світовідчуття, що передбачає як раціонально-понятійні, так і чуттєво-образні аспекти сприйняття та оволодіння світом. Картина світу формується на основі висхідних світоглядних настанов (міфологічних, релігійних, філософських, наукових тощо). Картина світу дає змогу усві¬домити світ як складно організовану та сгруктуровану систему, в якій людині відведені певне місце та роль. Найважливішими компонентами картини світу є простір, час, при¬чина, доля, взаємозв'язок частини й цілого, чуттєвого й трансцендентного тощо. У сукупності ці концепти визначають своєрідну «сітку координат», завдяки якій окремі представники певної культури сприймають та усвідомлюють своє місце у світі. Картина світу реалізується в різноманітних семіотичних знакових системах, що мають універса¬льний характер.

62. Філософія як вищий теоретичний рівень світогляду.

Свiтогляд - це система уявлень людини про світ, мiсце людини у cвіті, вiдношення людини до свiтy та до самої себе. Світогляд мiстить знання, переконання, цiнностi, iдеали, органiзованi у єдину систему, у центрi якої завжди перебувають уявлення людини про себе. Фiлософiя є теоретичною формою ставлення людини до cвiту. Порiвняно з наукою її особливiсть поля гає в тому, що вона дає змогу об'єктивно, в теоретичнiй формi осмислити світ як світ людини, розглянути мiсце i становище людини у світi, її смисложиттєві проблеми. Фiлософський свiтогляд дає змогу виробити таке бачення свiтy, яке водночас є i суб'єктивним i теоретичним, а отже, i досягти людинi гapмонії з собою, зi cвоїм баченням cвiтy й самим світом. 3 цим пов'язанi такi особливостi фiлософiї, як i те, що вона, будучи за формою дiяльностi наукою, не є наукою за своїми функцiями та значенням для людини. У фiлософiї, на вiдмiну вiд iнших наук, не iснyє єдиних, загальновизнаних теорiй. Образно кажучи, фiлософiй є стiльки, скiльки фiлософiв, проте icнyє единий теоретичний апарат, уявлення про предмет, завдання, функцiї, якi постiйно перебувають у процесi становлення й осмислення. Фiлософiя є теоретичною формою ставлення людини до cвiту. Порiвняно з наукою її особливiсть поля гає в тому, що вона дає змогу об'єктивно, в теоретичнiй формi осмислити світ як світ людини, розглянути мiсце i становище людини у світi, її смисложиттєві проблеми.

64. Проблема визначення предмету філософії.*

Філософія (від грецького – любов до мудрості) – це наука про всеза-гальні закономірності, яким підкорені як буття (природа і сусп.), так і мис-лення людини, процесс пізнання.

Термін “Ф.” вперше зустрічається у Піфагора; в якості особої науки її вперше виділив Платон.

Ф. являється однією із форм сусп. свідомості, визначається в остаточно-му підсумку екон.відносинами сусп.

Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розв. світу, виражених в принципах, філ.законах та категоріях. Предметом ф. є не тільки визначення наявного і минулого, але й можливого і май-бутнього. Предмет ф. характер-изується своїм гуманістичним хар-ром, бо в центрі його змісту перебу-ває людина. Предметом філософiї є загальнi, граничнi засади людського мислення, пiзнання, буття людини у свiтi. Таке розумiння предмета мислення зумовлює особливостi філософського мислення, якi вiдмежовують фiлософiю як вiд буденoгo, так i вiд природничо-наукового мислення.

Основним питанням ф. як особли-вої науки є проблема відношення мислення до буття, свідомості до ма-терії.

Основне питання ф. дає можливість правильно орієнтуватись в історико-філ. процесі, визначати сутність будь-якої філ.системи. Основне питання ф. підкреслює, що всі явища світу умов-но поділяєються на дві основні сфери – матеріальну і духовну. Вони утво-рюють єдність, якою характеризуєть-ся усе, що існує в світі.

Питання про рух і розвиток – це важливе питання про те, в якому стані знаходиться світ, чи розв. він і людська сутність. В залежності від вирішення питання про рух і розви-ток виникають дві протилежні кон-цепції- діалектика (вчення про розвиток) і метафізика (заперечує або спотворює розвиток).

Основні функції філософії: світоглядна; гносеологічна; методологічна; логічна; критична; практично-перетворювальна та ін.

Ф. сприяє розвитку самосвідомості людини, розумінню місця і ролі наукових відкриттів у системі загального розвитку людської к-ри, дає тим самим масштаб для їх оцінки та зв’язку окремих ланок знання в єдності світогляду.