56. "Філософія серця" п.Юркевича.

Відомим філософом другої половини 19 ст. був П. Юркевич, професор Київської Духовної академії. У 1860 році він опублікував статтю «З науки про людський дух», де виступив проти матеріалізму Л. Фейєрбаха та М. Чернишевського. Юркевича не задовольняла не тільки матеріалістична, а й ідеалістична філософія, він критикує діалектику Гегеля.

У його філософській системі провідною фігурою є індивідуальна особа, суть якої становить не розум, а серце. Оскільки в основі світу лежить божественна мета, яку здійснюють люди, то вона може бути пізнана не головою, а серцем. Між мозком і духовною діяльністю, вважав Юркевич, існує не причинний зв'язок, а лише ідеальний, «доцільний», в основі якого лежить духовна суть. Юркевич вважає неможливим, щоб свідомість походила з матерії. Таким чином, він активно виступає проти матеріалізму взагалі, стверджуючи, що останній неспроможний зрозуміти суть свідомості, руху і відтворити правильну картину світу.

За вічно змінними явищами природи, які сприймаються нашими органами чуття, він як філософ намагався (в дусі платонізму) знайти незмінну ідею об'єкта; в цій ідеї мислення і буття тотожні.

Істина відкривається не тільки мисленням, а й "серцем", оскільки пошук істини пов'язаний з релігійними і моральними прагненнями людини. У цьому процесі сходження до істини знання пов'язане з вірою, яка є більш могутнім фактором, ніж просто емпіричний зміст мислення. Без любові, говорив Юркевич, не можна пізнати Бога; найвища сходинка в процесі сходження до абсолютного, тобто до Бога, є вже містичним спогляданням.

Отже, філософські погляди Юркевича можна охарактеризувати як теологічний ідеалізм. Біблію він вважає єдиним шляхом до знання. Істину ми маємо, пише філософ, в біблійному вченні про серце, де зосереджується духовне життя людини.

57. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.

Леся Українка на відміну від Шевченка, котрий знав хіба що міфи культури Київської Русі і у своїх творах акцентував на емоційному аспекті, мовляв, москалі – погані, а українці – нещасні та чесні, була знайома з ідеями представників класичної світової філософії (Ніцше, Фройд тощо). Підтвердженням цьому слугують її твори. Утім, я хочу проаналізувати два аспекти філософії Лесі Українки, а це – морально-етичний аспект, притаманний українській філософії, та наслідування ідей класичних філософів, зокрема Ніцше. Морально-етичний аспект полягав у філософії боротьби добра і зла. Морально-етичний аспект в драмі-феєрії „Лісова пісня” полягає в таких ідеях: людина і природа , зрадництво і відступництво як найтяжчий гріх,розуміння прекрасного в людині як вічного, того, „що не вмирає” (спостерігаємо ідеї гуманізму). Однак провідною думкою твору є ідея, що ніякі матеріалістичні кличі й доктрини не зможуть усунути з людського життя вродженого в людині гону до краси, до поезії, до висот. Тут вже ідеї Лесі Українки перегукуються з ідеями давніх грецьких філософів на кшталт Платона та Аристотеля про матерію та духовність. Поруч із відлунням марксистської ідеології в творчості Лесі Українки виразно виступає інша, протилежна ідеологія – вчення Фрідріха Ніцше. Ніцшеанство поетеси найповніше виявилося в її драматичній поемі „Одержима”. Чимало дослідників убачають в творчості Лесі Українки значний вплив марксистсько-ленінської ідеології. В дійсності ж ця ідеологія обмежується лише двома-трьома творами поетеси – і то найслабшими: „Осіння казка”, „Три хвилини”.Отже Леся Українка, незважаючи на брак філософських праць класичного характеру, на мою думку, увійшла в історію української філософії як повноправний мислитель своєї епохи.