- •В чому проявляється потяг до знання у людей на думку Аристотеля.
- •Чим відрізняється чуттєве сприйняття у тварини від чуттєвого сприйняття людини?
- •10. Що спонукало мудреців до філософування? (отримання користі чи задля розуміння)
- •11. Які першопричини виділяє Аристотель у пізнанні сущого?
- •До чого найбільше прагнув р.Декарт?
- •Яку користь виніс р.Декарт із спостереження за звичаями інших людей?
- •Яким чином р.Декарт звільнився від багатьох помилок «які можуть затьмарити природне світло» та «голос розуму»?
- •На вивчення чого варто спрямовувати свій розум після звільнення від «помилок»?
- •Що є основою істинного методу який узгоджується з вимогами розуму: традиція чи сумнів?
- •Яким різновидам розуму не рекомендується піддавати сумніву прийняті на віру знання?
- •Які науки р.Декарт використовував у пізнанні істини?
- •Охарактеризуйте які логічні правила вводить р.Декарт?
- •З чого варто починати пізнання істини?
- •З яких наук р.Декарт черпає точні та очевидні основи для вироблення істинного методу?
- •Які правила моралі та навіщо перелічує р.Декарт?
- •Чому обіцянки, що «обмежують свободу», р.Декартом розглядаються як крайнощі?
- •Яке з занять властивих людям є кращими?
- •Чи є р.Декарт скептиком?
- •Питання для самоконтролю:
- •Які основні напрямки екзистенціалізму виділяє ж.П.Сартр.
- •Що таке, на думку автора статті, екзистенціалізм?
- •Як Ви розумієте вираз “існування передує сутності”?
- •Яким чином людина, обираючи себе, обирає людину взагалі ?
- •Що розуміє Сартр під тривогою та закинутістю?
- •Що спільного між мистецтвом та мораллю?
- •Що є вірною ознакою апріорного знання?
- •Яка наука ґрунтується на чистих апріорних знаннях?
- •З якого джерела досвід черпає свою достовірність?
- •Які проблеми досліджуються за межами світу, що суттєво сприймається розумом?
- •Що таке метафізика?
- •Якою є, на думку Канта, первинна задача пізнання, що виходить за межі досвіду?
- •Нащо спрямована переважно діяльність нашого розуму?
- •20.Що є предметом вивчення метафізики, як науки?
- •21.Що розуміє і.Кант під чистим розумом?
- •22.Чому і.Кант називає вступ до системи чистого розуму критикою.
- •23.Яке пізнання і.Кант вважає трансцендентальним?
- •24.Чому трансцендентальна філософія є наукою виключно чистого спекулятивного розуму?
- •25.Які є основні стовбури людського пізнання?
- •1 Е. Ротердамський . Звідки веде свій родовід глупота?
- •2. Чому оратори прагнуть використовувати у своїх промовах чужоземні висловлювання?
- •3. Хто є супутницями глупоти, і чому?
- •4. В чому проявляє себе глупота у повсякденному житті?
- •5. Чому всі війни породжуються глупотою?
- •6. Чому немає нічого більш нерозсудливого від поганої розсудливості?
- •7. За якими ознаками можна розділити глупоту та мудрість? На що спирається глупота, а на що мудрість?
- •8. В чому проявляється дурість теологічних вчень? Сутність промови.
- •9. Чому у найбільшій шані найменш розумні з мистецтва?
- •10. А чи вірним є твердження, що науки непотрібні і шкідливі? і чому глупота є винахідницею мистецтв?
- •6. Чому необхідно відрізняти матеріальні (трансформації в економічних умовах виробництва) від їх ідеологічних форм?
- •11. Якою суспільною формацією завершується передісторія людського суспільства?
- •Рене Декарт
-
Які науки р.Декарт використовував у пізнанні істини?
Бувши молодшим, я вивчав дещо з філософських наук — логіку, а з математичних — геометричний аналіз та алгебру — ці три мистецтва, або науки, котрі, як мені здавалося, мали слугувати окресленій мною меті
-
Охарактеризуйте які логічні правила вводить р.Декарт?
Перше — ніколи не приймати за істинне нічого, що я не визнав би таким з очевидністю, тобто ретельно уникати похапливості і упередженості та включати у свої судження тільки те, що уявляється моєму розумові настільки ясно і виразно, що не дає мені жодного приводу для сумніву.
Друге — ділити кожне з розгляданих мною труднень на стільки частин, скільки можливо і потрібно для кращого їх розв'язання.
Третє — розташовувати свої думки у певній послідовності, починаючи з предметів найпростіших і найлегше пізнаваних, і сходити поволі, мов по сходинках, до пізнання найскладніших, припускаючи існування порядку навіть серед тих, які природно не передують одне одному.
І останнє — робити скрізь переліки настільки повні й огляди настільки всеохопні, щоб бути впевненим, що ніщо не пропущено.
-
З чого варто починати пізнання істини?
я вже знав, що починати треба з найпростішого і легко пізнаваного; і беручи до уваги, що між тих, хто раніше досліджував істину в науках, тільки математикам вдалося знайти деякі доведення, тобто деякі точні та очевидні доводи, я не мав сумніву, що й мені належало почати з того, що вони дослідили, хоча я й не очікував від цього іншої користі, крім тієї, що вони привчать мій розум живитись істиною і аж ніяк не задовольнятися хибними доказами.
-
З яких наук р.Декарт черпає точні та очевидні основи для вироблення істинного методу?
Бувши молодшим, я вивчав дещо з філософських наук — логіку, а з математичних — геометричний аналіз та алгебру — ці три мистецтва, або науки, котрі, як мені здавалося, мали слугувати окресленій мною меті
-
Які правила моралі та навіщо перелічує р.Декарт?
По-перше, коритися законам та звичаям моєї країни, невідступне дотримуватися релігії, в якій, милістю Божою, я був вихований з дитинства, і керуватись у всьому іншому найбільш поміркованими і вільними від крайнощів опініями, що були спільно вироблені найрозважливішими людьми, в колі яких мені випало жити.
Моїм другим правилом було залишатися настільки твердим і рішучим у своїх діях, наскільки це було мені до снаги і з не меншою наполегливістю слідувати навіть найсумнівнішим опініям, якщо я поціновував їх як цілком слушні.
Моїм третім правилом було завжди прагнути перемагати радше себе, ніж долю, змінюючи свої бажання, а не світовий лад, і взагалі звикнути до думки, що у повній нашій владі перебувають виключно наші думки і що після того, як ми зробили все можливе стосовно зовнішніх для нас речей, те, що нам не вдалося, слід розглядати як щось абсолютно неможливе. …
-
Чому обіцянки, що «обмежують свободу», р.Декартом розглядаються як крайнощі?
Особливо ж я зараховував до крайнощів всі обіцянки, які якоюсь мірою обмежують свободу. Не тому, що я не схвалював законів, які задля того, щоб убезпечити слабких духом від непостійності, дозволяють — чи то заради якогось доброго наміру або навіть заради надійності торгівлі, чи то з метою байдужою стосовно добра — давати обіцянки, укладати угоди, що примушують до постійного їх дотримання, але тому, що я не бачив у світі нічого, що завжди залишалося б в тому самому стані, і оскільки особисто я намагався дедалі вдосконалювати свої судження, а не погіршувати їх, то я вважав, що скоїв би велику помилку стосовно здорового глузду, якби, схваливши одного разу будь-що, зобов'язав себе вважати це добрим і тоді, коли воно, можливо, перестало бути таким або ж коли я перестав вважати його таким.