Матеріальні фактори виробництва продукції. Основні фонди підприємства

Сукупність засобів праці в вартісній формі, які знаходяться в експлуатації (передані в експлуатацію) і на складах підприємства, а також в процесі будівництва і монтажу, прийнято називати основни­ми засобами підприємства.

Основні виробничі фонди (ОВФ) - це та частина засобів вироб­ництва в вартісній формі, яка:

1. бере участь у багатьох виробничих циклах, не змінюючи при цьому своєї натурально-речової форми;

2. втрачає свою вартість в міру свого зносу поступово, пе­реносячи її на готовий продукт вроздріб;

3. вимагає періодичного свого відтворення в натуральній формі.

ОВФ бувають активні (робочі й енергетичні маши­ни й обладнання, інструмент і оснащення, контрольно-вимірювальні пристрої і засоби автоматичного контролю та регулювання) і пасивні (будівлі, споруди, передавальні пристрої, довголітні зелені насадження і т.п.)

Відповідно до діючих стандартів бухгалтерського і статистич­ного обліку всі основні фонди підприємств належать до однієї із на­ступних груп:

• будівлі (виробничо-технічні, службові, побутові);

• споруди (інженерно-будівельні об'єкти, які обслуговують виробництво);

• передавальні пристрої (високовольтні електромережі, теп­ломережі, трубопровідний транспорт);

• енергетичні машини та обладнання (енергогенеруючі уста­новки, трансформаторні підстанції, синхронні електродвигуни (окремо стоячі) потужністю 100 і більше кВт);

• робочі машини й обладнання (верстати, машини і механіз­ми за допомогою яких здійснюється виробничий процес; засоби між операційного транспорту);

• інструмент й оснащення вартістю більше грн. і термі­ном служби більше одного року;

• транспортні засоби (засоби зовнішнього транспорту які здійснюють переміщення вантажів за межами підприємства, і засоби міжцехового переміщення вантажів);

• вимірювальні та регулюючі прилади, пристрої і лаборато­рне обладнання;

• обпилювальна техніка;

• довголітні насадження.

Співвідношення окремих груп ОВФ в їх загальному обсязі ста­новить їх видову структуру.

Поліпшення видової структури ОВФ в свою чергу є необхід­ною передумовою зростання фондовіддачі, рентабельності основних фондів - тобто підвищення ефективності виробництва.

Крім наведеної класифікації, податкове законодавство України розподіляє основні виробничі фонди за наступними групами:

група 1 - будівлі, споруди та їх компоненти, передавальні пристрої;

група 2 - автомобільний транспорт, вузли до нього; меблі; побутові електронні прилади й інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки ін­формації, інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, інше конторське(офісне) обладнання;

група 3 - інші основні фонди, які не входять до групи 1 або ж 2. Основною складовою частиною основних фондів цієї групи є робочі машини й обладнання, енергетичні машини й обладнання, тощо. Тобто до складу цієї групи відносять активну частину основ­них фондів.

Вартісна оцінка ОФ, крім того, необхідна для здійснення дер­жавного регулювання процесів їх відтворення, формування стиму­люючої політики оподаткування підприємств, тощо.

Натуральний облік і оцінка ОФ на підприємствах здійснюється за інвентарними номерами.

Існує декілька методів вартісної оцінки і обліку ОФ.

По-перше, ОФ можуть оцінюватись за первісною вартістю. За своєю суттю, первісна вартість - це вартість ОФ на момент їх ство­рення.

По-друге, основні фонди можуть оцінюватись за відновною ва­ртістю. Відновна вартість - це вартість відтворення існуючих ОФ у сучасних умовах за цінами і тарифами, що діють на момент визна­чення цієї вартості. Тобто така оцінка дозволяє визначити, які витра­ти на створення існуючих основних фондів необхідно було б здійс­нити в сучасних умовах.

По-третє, вартість ОФ може оцінюватись за залишковою вартіс­тю. Залишкова вартість - це вартість основних фондів яка ще не пе­ренесена на вартість готової продукції (робіт, послуг), яку виготов­ляють на даних основних фондах.

Втрата ОФ своїх функціональних якостей (корисності) - це їх фізичний знос. У результаті такого зносу ОФ, врешті-решт, стають непридатними для виконання своїх первинних функцій. Фізичний знос залежить, перш за все, від інтенсивності експлуатації ОФ, від якості самих ОФ, їх ремонтного і профілактичного обслуговування, а також від стану середовища, в якому вони експлуатуються.

Втрата ОФ своєї грошової вартості дістала назву вартісного зносу. Останній може бути наслідком як фізичного зносу, так і дії на­уково-технічного прогресу. Знецінення ОФ під впливом науково-технічного прогресу називають їх моральним зносом.

Моральний знос може бути наслідком або ж зменшення витрат на відтворення ОФ в їх існуючій натурально-речовій формі, або ж виробництва нових, більш ефективних ОФ аналогічного призначен­ня. У першому випадку процес знецінення існуючих ОФ називають моральним зносом першої форми, у другому - моральним зносом другої форми. Як перша, так і друга форми морального зносу негати­вно впливають на ефективність суспільного виробництва, що диктує необхідність врахування дії морального зносу при здійсненні держав­ної політики відтворення ОФ, тобто політики їх амортизації.

Під амортизацією ОФ розуміють процес поступового списання їх вартості - переносу вартості ОФ на собівартість виготовленої за допомогою цих засобів виробництва продукції (товарів). Розрахунки суми амортизації слугують двом головним цілям. За їх допомогою встановлюється, з одного боку, величина відрахувань на відшкоду­вання інвестованого капіталу, а з іншого - сума витрат, пов'язаних з використанням інвестованого капіталу. Остання враховується в собі­вартості виробленої продукції.

Діючим законом України "Про оподаткування прибутку підпри­ємств" (1997 рік; ст.8, п. 8.6) передбачено використання двох методів амортизації ОФ - "методу залишку, що зменшується" та "методу прискореного списання вартості". Основним для використання є пе­рший із названих методів. При цьому Законом встановлені такі річні норми амортизації окремих груп ОФ: група 1 - 5%; група 2 - 25%; група 3 - 15%. Коефіцієнт коригування лінійних норм амортизації Законом встановлено на рівні 1. Із цього випливає, що в умовах України основною є система уповільненої амортизації, яка не забез­печує повної амортизації ОФ за термін їх економічно виправданої експлуатації.

Названим Законом також встановлено, що платник податку мо­же самостійно прийняти рішення щодо використання системи при­скореної амортизації (варіант прискореного списання вартості) ОФ. Але це стосується тільки до нових ОФ групи 3, які введені в експлуа­тацію після прийняття цього Закону (1997 р.).

Показниками, що характеризують процеси відновлення основ­них виробничих фондів (ОВФ) на підприємстві, є:

• коефіцієнт оновлення - розраховується на основі співвідно­шення вартості введених до експлуатації ОФ протягом звітного (пла­нового) періоду до загальної вартості основних виробничих фондів (ОВФ) на кінець того ж періоду;

• коефіцієнт вибуття ОВФ, що розраховується на основі спів­відношення вартості виведених із експлуатації на протязі звітного (планового) періоду ОВФ до вартості всіх ОВФ підприємства на по­чаток того ж періоду;

• коефіцієнт приросту ОВФ - співвідношення приросту ОВФ до їх вартості на початок відповідного періоду

Показниками, що характеризують технічний стан ОВФ, є:

• коефіцієнт зносу ОВФ, який розраховується на основі спів­відношення суми нарахованого зносу ОВФ на кінець звітного (пла­нового) періоду до первісної (відновної) їх вартості на кінець відпо­відного періоду;

• коефіцієнт придатності ОВФ, який визначається на основі співвідношення залишкової вартості ОВФ до первісної (відновної) їх вартості на кінець відповідного періоду;

• середній вік машин і обладнання.

Основними показниками, що характеризують ефективність ви­користання ОВФ, є: