Класифікація витрат на виробництво

Бухгалтерські витрати - враховують тільки прямі платежі постачальникам ресурсів. За винятком адміністративно-управлінських витрат і витрат на реалізацію продукції, зна­ходять відображення в собівартості продукції.

Економічні - враховують також і упущену вигоду від можливого ефективнішого використання ресурсів. За винят­ком внутрішніх витрат і нормального прибутку, знаходять ві­дображення в собівартості продукції.

Основні - безпосередньо пов'язані з технологією виготовлення продукції. Повністю відносяться на собівартість продукції.

Накладні - пов'язані з управлінням і обслуговуванням виробництва. За винятком адміністративно-управлінських витрат, знаходять відображення в собівартості продукції.

Прямі - пов'язані з виготовленням даної продукції. Від­носяться на її собівартість прямим розрахунком (наприклад, витрати основних матеріалів на автомобіль). Повністю відно­сяться на собівартість продукції.

Непрямі - носять загальний характер для всіх або ж де­кількох видів продукції і включаються в собівартість непря­мим шляхом, пропорційно якому-небудь параметру продукції (наприклад, основній заробітній платі основних робітників). За винятком адміністративно-управлінських витрат та витрат на реалізацію, відносяться на собівартість продукції.

Постійні - їх сума не залежить або несуттєво залежить від обсягу виробництва. За винятком адміністративно-управлінських витрат, відносяться на собівартість продукції. Вони обумовлені самим існуванням вироб­ничого обладнання підприємства і через це повинні бути оплачени­ми, навіть у випадку, коли підприємство нічого не виробляє. До по­стійних витрат належать, перш за все, виплати за одержаними пози­ками, рентні платежі, амортизаційні відрахування, страхові внески, адміністративно-управлінські витрати і т.п.

Перемінні - їх сума безпосередньо залежить від обсягу виробництва. За винятком витрат на реалізацію, відносяться на собівартість продукції. До таких витрат належать витрати на сировину і основні матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги, відрядна і відряд­но-прогресивна заробітна плата тощо. При пропорційному збільшен­ні загальної суми витрат на виробництво і реалізацію їх сума в розра­хунку на одиницю продукції (середні перемінні витрати) залишається постійною, незалежною від обсягу виробництва.

За ступенем однорідності витрати можуть бути простими або елементними і комплексними. Такий поділ витрат необхідний для планування собівартості і ціни реалізації продукції.

Прості (елементні) витрати - це витрати економічно однорідних ресурсів. За елементами витрати групуються при плануванні і аналізі кошторису витрат на виробництво і реалізацію продукції, при визна­ченні структури цих витрат. На практиці використовується такий за­гальноприйнятий перелік економічно однорідних елементів витрат:

• матеріальні витрати. Це елемент витрат, який характеризує вартість придбаних на стороні для виробництва продукції сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і напівфабрикатів, палива, енергії всіх видів, яка використовується як на технологічні потреби, так і на обслуговування виробництва. Із витрат на матеріальні ресурси ви­ ключаються вартість відходів, які повертаються в виробничий процес або реалізуються стороннім споживачам;

• витрати, пов'язані з оплатою праці, - це основна і додаткова заробітна плата як спискового, так і позаспискового складу промис-лово-виробничого персоналу підприємства;

• відрахування на соціальні потреби - це обов'язкові відраху­вання до Фонду соціального страхування, Пенсійного фонду, Фонду зайнятості;

• амортизація основних фондів. Сюди включають суму амор­тизаційних відрахувань на відновлення основних фондів;

• інші витрати включають всі витрати на виробництво проду­кції підприємства або ж обов'язкові платежі, які за діючим законо­давством відносяться на собівартість продукції, але які не ввійшли до складу попередніх елементів.

Комплексні витрати містять у собі різні за своєю економічною природою елементи. До комплексних відносять: витрати на підготовку і освоєння виробництва; витрати на утримання і експлуатацію обладнання: цехові витрати; загальнозаводські витрати; втрати від браку.

У залежності від зв'язку з виробничим процесом, розрізняють витрати основні і накладні.

З метою визначення собівартості одиниці продукції, стандарта­ми бухгалтерського обліку встановлена наступна номенклатура ста­тей калькуляції:

1) Сировина і основні матеріали (за ви­нятком відходів, які використовують­ся);	Статті від 1 до 5, включно, нале­жать до прямих, елементних, пропорційних, основних витрат
2) Покупні вироби, напівфабрикати (за винятком відходів, що використову­ються) і послуги кооперованих під­приємств
3) Основна заробітна плата основних ро­бітників;
4) Додаткова заробітна плата основних робітників;
5) Відрахування на соціальне страхуван­ня основних робітників;
6) Витрати на підготовку і освоєння ви­робництва;	Статті від 6 до 10, включно, - це непрямі, компле­ксні витрати.
7) Витрати на утримання й експлуатацію робочих машин і обладнання.
8) Цехові витрати;
9) Загальнозаводські витрати;
10) Втрати від браку

Ціна продукції і прибуток

Ціна - це грошове вираження вартості товару (продукту праці). У загальному випадку в структурі ціни товару можна виділити З складові частини. По-перше, це вартість спожитих для виробництва товару матеріальних ресурсів. По-друге, витрати на заробітну плату працівників підприємства, які брали участь у виробництві товару, по-третє, - прибуток.

Роль ціни в ринковій економіці надзвичайно велика. Ціна впли­ває на структуру й обсяг виробництва, на рух матеріальних і грошо­вих потоків, на розподіл товарної маси і, врешті-решт, на рівень жит­тя суспільства.

До найбільш значимих ціноутворюючих чинників можна віднести: попит і пропозицію товарів, еластичність попиту, реакцію покупців на ціну, систему державного регулювання цін.

Попит - це бажання і можливість споживача купити товар у пе­вний час і в певному місці. Пропозиція товару - це та його кількість, яку продавці можуть і бажають запропонувати для продажу в певний час і в певному місці.

Рисунок 2 – Криві попиту і пропозиції

П П- функція попиту на товар. ПР - функція пропозиції товару.

Еластичність. При аналізі попиту і пропозиції найбільший інте­рес викликають не їх абсолютні рівні, а зміна попиту і пропозиції як наслідок зміни ціни товару або іншого, визначаючого їх чинника. Кі­лькісно виміряти чутливість попиту і пропозиції до зміни того чи ін­шого чинника дозволяє еластичність, яка є мірою реагування одної перемінної величини на зміну іншої величини. Іншими словами, ела­стичність - це число, яке показує, на скільки відсотків зміниться одна змінна в результаті зміни іншої змінної.

Якщо попит на товар нееластичний, то можна дати відповідним службам підприємства підвищити ціни продажу. Виручка від прода­жу при цьому буде збільшуватись. Коли попит на товар еластичний, то ціни краще не підвищувати, оскільки виручка від продажу буде зменшуватись. У даному випадку доцільніше розглянути пропози­цію щодо зниження рівня цін. Виручка при цьому буде зростати.

Не менш важливим чинником, який впливає на ціну і на всю підприємницьку діяльність, є державне регулювання цін.

Існують прямі і непрямі методи впливу держави на ціни. Прямі методи здійснюються шляхом регламентації порядку ціноутворення. Непрямі спрямовані на зміну кон'юнктури ринку, створення особли­вих механізмів у сфері фінансів, валютних, податкових відносин , у системі оплати праці.

Розрізняють наступні види знижок:

• за оплату товарів готівкою. В залежності від суми покупки такі знижки складають від 3 до 6% її вартості;

• кількісна - зменшення ціни при закупці великої партії товару;

• дилерська - надається виробником дилеру або посереднику за по­слуги, пов'язані з переміщенням товарів до кінцевого споживача;

• спеціальна - надається покупцям, в яких зацікавлені продавці;

• сезонна надається покупцям за покупку несезонного товару або ж у період сезонного розпродажу товарів. Розмір такої знижки іноді сягає від 50 до 80% вартості товару;

• бонусна - надається постійним покупцям, коли вони за певний пе­ріод купують заздалегідь обумовлену кількість товару, може дося­гати 7 - 8 % вартості обігу;

• закрита - надається у внутрішньофірмових поставках товарів;

• неявна - додаткові безоплатні послуги продавця для покупця то­вару. Наприклад, надання пільгової позики.

Ціноутворення на підприємстві - це складний багатоетапний процес. Етапи цього процесу наступні:

• Вибір мети.

• Визначення попиту.

• Аналіз витрат.

• Аналіз цін конкурентів.

• Вибір методу утворення.

• Остаточне визначення ціни.

Прибуток підприємства - це частина знову створеної на підприємстві вартості, яка реалізується в ціні ви­робленого товару. В Україні, відповідно до чинного законодавства, розрізняють прибуток за бухгалтерським обліком (бухгалтерський прибуток) і прибуток за податковим обліком.

В свою чергу, відповідно до стандартів бухгалтерського обліку в Україні, в бухгалтерському обліку розрізняють валовий прибуток, прибуток до оподаткування, чистий прибуток і прибуток, який зали­шається в розпорядженні підприємства.

Валовий прибуток - це прибуток, який одержує підприємство за всіма видами його діяльності.

Прибуток до оподаткування - це прибуток підприємства до сплати податку на прибуток і інших податків, джерелом сплати яких є прибуток підприємства.

Чистий прибуток підприємства - це прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків, джерелом сплати яких є прибуток.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, це прибуток, який залишається на підприємстві після сплати доходів власникам (власнику) підприємства. Зокрема, для акціонерного това­риства - це прибуток після сплати дивідендів.

Скоригований валовий дохід - це валовий дохід, який зменшено на суму низки специфічних доходів.

Валові витрати виробництва й обігу (в подальшому - валові ви­трати) - це сума любих витрат платника податку в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купуються (або виробляються) таким пла­тником податку для їх подальшого використання у власній господар­ській діяльності.

Прибуток, як одна із фундаментальних категорій ринкової еко­номіки, виконує низку важливих функцій.

По-перше, прибуток є по­казником ефекту діяльності підприємства. Факт одержання прибутку є позитивним результатом (ефектом) діяльності підприємства.

По-друге, прибуток виконує стимулюючу функцію. Виступаю­чи кінцевим результатом діяльності підприємства, він визначає еко­номічну поведінку господарюючих суб'єктів, благополуччя яких по­вністю залежить від маси отриманого прибутку і нормативів його розподілу. Прибуток у ринковій економіці - рушійна сила і джерело оновлення виробничих фондів і підвищення конкурентоспроможнос­ті продукції. Він також є джерелом соціальних благ для членів виро­бничого колективу підприємства.

По-третє, прибуток є основним джерелом формування бюдже­тів, за рахунок яких фінансується соціальний розвиток суспільства, здійснюється державне регулювання економічного розвитку, фінан­суються заходи щодо забезпечення екологічної безпеки і оборони держави.

Таким чином, прибуток підприємств це - основний чинник еко­номічного і соціального розвитку суспільства.

Прибуток розподіляється між державою, власником підприємс­тва і самим підприємством. Розподільчі відносини між державою і підприємством регламентуються Законом «Про оподаткування при­бутку підприємств».

Хоча одержання прибутку і засвідчує, що виробництво функці­онує ефективно, проте маса прибутку не може характеризувати ефек­тивність його діяльності, ефективність використання виробничих фондів підприємства (ефективність інвестицій у підприємство). Для цього використовують відносні показники, які в економічній теорії прийнято називати показниками рентабельності. При прийнятті рі­шень щодо управління процесами управління прибутком, здійснення інвестицій і т.ін. використовують показники рентабельності вироб­ництва, активів (капіталу), власного капіталу, витрат і продажу.