1. Фондовіддача

Цей показник характеризує обсяг продукції або ж робіт (в нату­ральному або ж вартісному виміру) в розрахунку на одиницю серед­ньорічної вартості основних виробничих фондів. Поряд з загальною фондовіддачею можна розрахувати та аналізувати фондовіддачу ак­тивної частини ОФ. Для цього в знаменник вищенаведеної формули необхідно підставити середньорічну вартість активної частини осно­вних виробничих фондів підприємства.

2. Фондоємність продукції

Цей показник характеризує, скільки ОФ (за вартістю) необхідно задіяти, щоб одержати одну одиницю продукції (одну вартісну оди­ницю продукції).

3. Рентабельність ОВФ можна розрахувати на основі співвідно­шення балансового (чистого) прибутку підприємства за звітний (пла­новий) період до відповідної середньої вартості його основних виро­бничих фондів.

Обігові кошти підприємства

Обігові фонди - це та частина засобів виробництва в вартісній формі, яка: 1) приймає участь тільки в одно­му виробничому циклі; 2) повністю споживається в даному виробни­чому циклі, змінюючи при цьому свою натурально-речову форму; 3) повністю переносить свою вартість на вартість вироблених товарів у цьому ж виробничому циклі. За своїм натурально-речовим складом, обігові фонди - це предмети праці, тобто та частина засобів виробни­цтва, на які безпосередньо спрямована праця людини і які складають матеріально-речову субстанцію виготовлених продуктів.

Кошти підприємства, що функціонують (знаходяться) у сфері обігу, прийнято називати фондами обігу. За своєю матеріально-речовою формою це готова продукція підприємства, яка знаходиться на складі, в дорозі (відвантажена споживачам), у споживачів (до мо­менту оплати цих товарів), а також грошові кошти підприємства в розрахунках, у касі підприємства і на його рахунках у кредитних установах.

У сукупності обігові фонди і фонди обігу підприємства скла­дають його обігові кошти. Класифікацію обігових коштів підприємс­тва (ОКП) наведено на рис. 1. Тут класифікаційними ознаками є: функціональне призначення (1); роль у виробництві (2); організацій­ний принцип (3); джерела формування обігових коштів (4).

Рисунок 1 – Класифікація обігових коштів підприємства

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі обігових коштів, займають виробничі запаси, незавершене виробництво і готова про­дукція на складі підприємства, тобто нормовані обігові кошти.

Чим більші запаси нормованих обігових коштів, тим менша вірогідність перебоїв у ході виробничого процесу.

Норма обігових коштів встановлює мінімально необхідну від­носну величину запасів того чи іншого їх елементу. Частіш за все но­рма встановлюється в днях запасу. Такі норми встановлюються для сировини, основних і допоміжних матеріалів, комплектуючих виро­бів, тари і тарних матеріалів, рідкого і твердого палива, незавершено­го виробництва, готової продукції на складі. У той же час норма за­пасу запасних і змінних деталей для ремонту обладнання встановлю­ється в розрахунку на одиницю обладнання (або ж на 1000 грн. його балансової вартості). Норма запасів спецодягу встановлюється в роз­рахунку на одного працюючого, якого, згідно з трудовим законодав­ством, підприємство повинно забезпечувати спецодягом.

Норматив - це абсолютне вартісне вираження мінімально необ­хідного розміру запасу того чи іншого ресурсу.

Норма запасу обігових коштів є параметром більш стабільним порівняно з нормативом. Норма запасу в виробничих запасах зале­жить перш за все від умов забезпечення підприємства матеріальними ресурсами. Якщо ці умови залишаються незмінними (ті ж самі поста­чальники, ті ж самі засоби транспортування, ті ж самі ресурси), то незмінною буде і норма запасу.

Норма запасу в незавершеному виробництві залежить від харак­теру продукції, яка виробляється підприємством, від характеру вико­ристовуваних на підприємстві технологічних процесів і форм органі­зації виробництва. При їх стабільності незмінною залишається і нор­ма запасу, яка в цьому випадку являє собою ніщо інше як тривалість виробничого циклу виготовлення продукції.

У той же час норматив запасу обігових коштів менш стабільний параметр, оскільки на нього, крім зазначених чинників, впливає та­кож і обсяг виробництва. Зміни в обсягах виробництва за відповід­ний період викликають прямо пропорційні зміни як в обсягах одно­денного випуску продукції, так і в розмірі одноденних витрат ресур­сів. Зрозуміло, що все це потребує адекватного коригування і розміру нормативу обігових коштів підприємства.

Відомі три методи нормування обігових коштів: аналітичний, прямого розрахунку, коефіцієнтний.

Аналітичний метод полягає в тому, що аналізуються фактичні дані щодо розміру обігових коштів за деякий період. Виявляють і ви­ключають із розрахунків зайві і непотрібні запаси. Коригують запаси в зв'язку із зміною умов виробництва та постачання ресурсів на підприємство. Результатом таких розрахунків і буде норматив обігових коштів підприємства. Аналітичному методу не слід віддавати перева­гу при нормуванні обігових коштів, оскільки він зорієнтований на іс­нуючі умови роботи підприємства і не сприяє їх поліпшенню.

Сутність методу прямого розрахунку полягає в тому, що визна­чаються розміри запасів за кожним конкретним елементом обігових коштів. Перевагою цього методу нормування є можливість не тільки розрахувати економічно обґрунтовану величину запасів, але й визна­чити можливість і сприяти поліпшенню організації постачання, ви­робництва, збуту, розрахунків - всіх сфер діяльності підприємства.

При застосуванні методу коефіцієнтів норматив обігових кош­тів на плановий період визначається шляхом внесення корективів у норматив базового періоду. Ці корективи впливають на величину но­рмативу в двох протилежних напрямках: поправка на збільшення об­сягів виробництва - збільшує норматив; поправка на прискорення оборотності - зменшує норматив. Відсоток зміни нормативу, при змі­ні обсягів реалізації та швидкості обороту обігових коштів, можна підрахувати за формулою:

γ = β - α - αβ/100

де γ - зміна нормативу обігових коштів ("+" збільшення; "-" змен­шення) на плановий період, %; β - зміна обсягів реалізації, передба­чена планом ("+" - зростання, "-" - падіння), %; α - зміна швидкості обороту обігових коштів ("+" - зростання, "-" - зниження), %.

На практиці розрізняють абсолютне і відносне вивільнення обі­гових коштів.