Розірвання трудового договору з ініціативи працівника

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений термін, незалежно від займаної посади, попередив­ши про це власника або уповноважений ним орган письмово за 2 тижні. Закон не пов'язує розірвання трудового договору з наявні­стю визначених причин. Тому працівник може взагалі не вказати

причин звільнення.

Сезонні й тимчасові працівники також можуть у будь-який час авільнитися з роботи за власним бажанням, письмово попередивши про це власника або уповноважений ним орган за 3 дні.

При розірванні трудового договору з поважних причин власник або уповноважений ним орган має розірвати договір у термін, про який просить працівник.

Поважними причинами при звільненні за власним бажанням є такі:

• переїзд на нове місце проживання;

• переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;

• вступ до навчального закладу;

• неможливість проживання в даній місцевості, підтверджена медичним висновком;

• вагітність;

• догляд за дитиною до досягнення нею 14-літнього віку або за дитиною-інвалідом;

• догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи;

• вихід на пенсію;

• прийом на роботу за конкурсом;

• інші поважні причини.

Якщо в заяві працівника не зазначено день, з якого він просить його звільнити, то таким днем вважається день, що настає через 2 тижні після подання заяви про звільнення.

Термін попередження про звільнення вираховується за календа­рем з наступного дня після подання заяви. Якщо ж закінчення тер­міну попередження припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день.

Якщо працівник по закінченні терміну попередження про звіль­нення не закінчив роботу і не потребує розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не має права звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладанні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним термін розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує вимог законодавства про охорону праці або умови колективного договору з цих питань (ст. 38 КЗпП України).

Ніяка заборгованість перед підприємством, установою, організа­цією не може бути підставою для затримки розрахунку з працівни­ком. Протизаконним є також покладання на працівника обов'язку знайти собі заміну.

При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з поважних причин, з якими в законі пов'язані пільгові терміни збереження безперервного виробничого стажу, запис про звільнення вноситься в трудову книжку із зазначенням цих причин.

Терміновий трудовий договір (п. 2, 3 ст. 23 КЗпП України) підлягає розірванню достроково:

• на вимогу працівника у разі його захворювання або інвалідності, що перешкоджають виконанню роботи за договором;

• у випадку порушення власником або уповноваженим ним орга­ном законодавства про працю, колективного або трудового договору, а також з інших поважних причин (ст. 39 КЗпП України).

Поданий перелік поважних причин не є вичерпним. Тобто залежно від обставин поважними в кожному конкретному випадку може бути названо й інші причини.

Якщо після закінчення терміну трудового договору (п. 2, 3 ст. 23 КЗпП України) трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, дія такого договору вважається продовженою на невизначений термін.

Трудові договори, які було переукладено один або кілька разів (за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України), вважа­ються укладеними на невизначений термін (ст. 39 КЗпП України).

Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповнова­женого ним органу

Трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також стро­ковий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути ро­зірвані власником або уповноваженим ним органом тільки у випадках:

• змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організа­ції, скорочення чисельності або штату працівників;

• виявлення невідповідності працівника займаній посаді або вико­нуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджають продовженню цієї роботи;

• систематичного невиконання працівником без поважних при­чин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правила­ми внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися міри дисциплінарного стягнення;

• прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше 3 годин про­тягом робочого дня без поважних причин);

• нез'явлення на роботу протягом більш як 4 місяців підряд вна­слідок тимчасової непрацездатності, за винятком відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не передбачено більш тривалого терміну збереження місця роботи (посади) при певному за­хворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

- поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

— скоєння за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав чинності, або постановою органу, до компетенції якого входить накладення ад­міністративного стягнення або вжиття заходів суспільного впливу.

Працівника не може бути звільнено з ініціативи власника або упов­новаженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5), а також у період перебування у відпустці. Під відпустками розуміються щорічні, а також інші відпустки, надані пра­цівникам як зі збереженням, так і без збереження заробітної плати. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприєм­ства, установи, організації (ст. 40 КЗпП України). Розірвання трудо­вого договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може провадитися, якщо в день звільнення працівникові видано лікарняний листок (або довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Крім підстав, передбачених ст. 40 КЗпП України, трудовий дого­вір може бути розірвано також у випадках:

• одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівни­ком підприємства, установи, організації (філії, представництва, відді­лення й інших окремих підрозділів) та його заступниками; головним бухгалтером підприємства, установи, організації та його заступника­ми; службовими особами митних органів, державних податкових ад­міністрацій, які мають персональні звання; службовими особами кон­трольно-ревізійної служби й органів державного контролю за цінами;

• дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або то­варні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

• скоєння працівником, який виконує виховні функції, амораль­ного вчинку, не сумісного з продовженням даної роботи (ст. 41 КЗпП України). У разі, якщо підприємство приватизується, з дня ухвалення рі­шення про приватизацію розірвання трудового договору з працівником підприємства, що приватизується, з ініціативи власника або упов­новаженого ним органу не допускається, за винятком звільнення на підставі п, 6 ст. 40 КЗпП України або вчинення працівником дій, за які законодавством передбачено можливість звільнення на підставі пунктів 3, 4, 7, 8 ст. 40 і ст. 41 КЗпП України.

Не допускається звільнення працівника приватизованого підпри­ємства з ініціативи нового власника або уповноваженого ним органу протягом 6 місяців від дня переходу до нього права власності (Закон України від 19.02.97 "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств").