1898-1917: Організація навчання в кпі

• Історія університету

У червні 1898 р. було оголошено перший прийом заяв до інституту. Відповідно до Статуту, до вступних іспитів допускалися всі бажаючі, які мали атестат про закінчення гімназії, реального училища або інших середніх навчальних закладів, що прирівнювалися до гімназії. Поза конкурсом зараховувалися абітурієнти, які вже закінчили інші вузи. На 330 місць було подано 1100 заяв. Конкурсні випробування з математики, фізики і російської мови успішно витримали значно більше абітурієнтів, ніж передбачалося студентських місць. За клопотанням ради інституту Міністерство фінансів дозволило прийняти 30 чоловік понад норму. Отже, в першому наборі налічувалося 360 чоловік, у тому числі на механічне відділення — 109, інженерне — 101, агрономічне — 87, хімічне — 63 [25, с. 2].

Незважаючи на те, що інститут був розрахований на 1200 студентів, їхня чисельність швидко зростала. Вже 1902 р. тут навчалося 1255, 1909 р.— 2396 чоловік. Слід зауважити, що приблизно стільки ж студентів залишилося до початку першої світової війни. Однак у зв'язку з мобілізацією студентів молодших курсів в армію і залученням старшокурсників до роботи на воєнних підприємствах загальне число студентів інституту 1916 р. скоротилося до 1137 [26, с. 56].

Термін навчання в інституті складав чотири роки (вісім семестрів). Система навчання курсова. Як відомо, усі втузи мали п'ятирічний термін навчання. Передбачалося, що скорочення часу навчання на один рік не зашкодить якості курсу, а досягатиметься шляхом підвищення інтенсивності викладання, скорочення канікул і екзаменаційного періоду. При цьому промисловість швидше матиме фахівців, а молоді люди на рік раніше вступатимуть у самостійне життя [2, с. 409].

Відповідно до навчального плану предмети розподілялися по курсах так, що фундаментальні науки, необхідні для належного засвоєння спеціальних, вивчались раніше від останніх. Загальна кількість теоретичних лекцій не перевищувала 16 год на тиждень, а лекцій і практичних занять — 6—7 год на день. При цьому враховувалоеь, що студенти щоденно 3—4 год використовували для самостійної роботи (виходячи з максимальної норми роботи 10 год на день).

За навчальним планом, наприклад, на хімічному відділенні планувалося протягом першого року прослухати курс і скласти іспити з математики, теоретичної механіки, нарисної геометрії, неорганічної хімії, фізики, кристалографії, будівельного мистецтва, богослов'я, виконати практичні заняття з технічного креслення, загальної хімії, якісного аналізу. Другий рік навчання передбачав вивчення курсу і складання іспитів з ботаніки, фізики, мінералогії, опору матеріалів, органічної хімії, загальної металургії, загальної мінеральної технології, загальної будівельної технології, прикладної механіки, виконання практичних занять з якісного і кількісного аналізу, фізики, архітектурного креслення, мінералогії, графостатики.

За третій рік треба було прослухати курс і скласти іспити з термодинаміки, фізико-хімії, парових котлів, загальної органічної технології, електротехніки, заводської механіки, політекономії, виконати практичні заняття з органічної хімії, фізико-хімії, архітектурного проектування, ботаніки чи опору матеріалів, контролю виробництва, електротехніки.

За четвертий рік навчання прослуховувався матеріал і складалися іспити із спеціального курсу. Обов'язковими були практика на заводі і підготовка звіту про неї, дипломна робота, спеціальний проект заводу, проект парового котла, захист цього проекту.

Деякі курси лекцій слухали одночасно студенти двох і більше відділень, наприклад, студенти всіх чотирьох відділень слухали разом богослов'я, фізику, загальну хімію, політичну економію; студенти механічного, інженерного і хімічного відділень слухали разом лекції з теоретичної механіки, будівельного мистецтва, прикладної механіки, термодинаміки і термічних машин, гідравліки і гідравлічних двигунів, опалення і вентиляції, каналізації, будівельної механіки тощо.

Як бачимо, навчальні плани інституту, крім спеціальних дисциплін, передбачали значну кількість годин для загальноінженерних предметів — математики, фізики, хімії, механіки тощо. З усіх дисциплін поряд з лекційним багато часу відводилося практичним заняттям для того, щоб студенти одержували не лише достатню теоретичну підготовку, а й тверді та глибокі практичні знання і вміння застосовувати їх на виробництві.

На хімічному відділенні, наприклад, практичні заняття становили 57,5 % усього навчального часу, тоді як у Петербурзькому технологічному інституті лише 39, 4 %. Водночас така кількість годин була менша, ніж у західноєвропейських політехнікумах, зокрема у відомому Цюрихському політехнікумі, де на практичні заняття відводилося 67,3 % усіх навчальних годин [2, с. 69]. Таке співвідношення лекційних і практичних занять забезпечило підготовку фахівців для тогочасних підприємств.

Викладання спеціальних дисциплін супроводжувалося вправами, складанням проектів і практичними заняттями у навчально-допоміжних лабораторіях і майстернях. Крім цього, влітку для студентів усіх відділень запроваджувалися практичні заняття із зйомки, нівелювання місцевості; практика проходила на фабриках, заводах, будівництвах, залізницях, студенти агрономічного відділення працювали на дослідному полі, агродослідній станції, в агрономічній лабораторії.

Наприкінці кожного півріччя проводилась екзаменаційна сесія; студенти, які успішно склали іспити, допускалися до навчання в наступному семестрі. Але внаслідок різних обставин інститут упродовж перших шести років фактично перейшов на предметну систему навчання, згідно з якою студент, прослухавши той чи той курс, складав іспити, не чекаючи загальної екзаменаційної сесії.

До руйнації курсової системи призвели, по-перше, масштабні студентські заворушення, страйки студентів і, як наслідок, тимчасове закриття інституту урядом, що скоротило певну кількість навчального часу, подовжило термін проходження лекційних курсів і практичних занять, по-друге, матеріальна неспроможність студентів, що спонукало їх витрачати значну частину свого часу на заробітки. За таких умов курсова система була надто тяжкою для студентів.

Через те, що Статут інституту надавав значні права студентам при переводі на старші курси (порядок складання іспитів попредметно і час їх проведення вони визначали самі), а професорам — право приймати іспити одразу після завершення читання курсу, а також звільняти студентів від екзаменів за результатами колоквіумів та практичних занять, склалася така практика, що студенти переводилися на старший курс навіть серед навчального року.

Разом з тим предметна система дещо дезорганізовувала навчальний процес, виникали труднощі у його плануванні. У зв'язку з цим рада інституту розробила «Правила про проходження курсу наук при предметній системі викладання і про порядок проведення іспитів при ній», що були затверджені міністром фінансів і запроваджені з 1906/07 навчального року [2, с. 74]. Таким чином, предметну систему навчання було узаконено.

Пізніше неодноразово робилися спроби повернутися до курсової системи, щоб упорядкувати терміни навчання. Так, 1911 р. на інженерному відділенні було створено спеціальну комісію для підготовки нових правил, але її робота виявилася марною.

Кафедрі хімічної технології композиційних матеріалів – 40 років

• ХТФ

• Газета "Київський політехнік"

1 вересня 2009 року одна з провідних кафедр хіміко-технологічного факультету нашого університету відзначає своє 40-річчя. Її історія почалась тоді, коли Олександр Олександрович Пащенко захистив докторську дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук і зібрав коло себе своїх здібних учнів, які й створили ядро колективу кафедри хімічної технології в’яжучих речовин, утвореної з кафедри технології силікатів у 1969 році.

Період 1969 – 1989 роки був дуже плідним для працівників кафедри – викладачів, науковців, лаборантів. Підготовка спеціалістів силікатного профілю як основний вид діяльності супроводжувався фундаментальними і прикладними науковими дослідженнями, що суттєво впливало на навчальний процес. О.О.Пащенко створив і очолив наукову школу, яка поряд з традиційною для КПІ проблемою – розширенням сировинної бази силікатних виробництв – виконувала роботи в галузі теоретичних основ технології силікатних матеріалів. Було розроблено нову класифікацію в’яжучих речовин, визначено закономірності формування властивостей композиційних матеріалів, теорії модифікування будівельних матеріалів елементоорганічними покриттями, утворення і стійкості нових видів елементорганічних в’яжучих речовин. Під керівництвом О.О.Пащенка вперше у світовій практиці було розроблено і здійснено в дослідно-промисловому масштабі технологію одержання портландцементного клінкеру з шихт без попереднього тонкого помелу компонентів.

Традиційна проблема розширення сировинної бази була доповнена проблемами переробки сировини і безвідходної технології, економії енергетичних ресурсів. Створені теоретичні основи і низка технологій з використання фосфогіпсу, ферoxромового шлаку і бокситового шламу, із зниження енергоємності цементного виробництва.

У 1981 р. колектив співробітників кафедри під керівництвом О.О.Пащенка (В.А.Свідерський, В.Я.Круглицька, Л.А.Шевченко) за роботу в галузі захисних кремнійорганічних покрить було відзначено Державною премією України в галузі науки.

Оцінюючи свої здобутки, ми завжди пам’ятаємо про своє коріння. Адже підготовку фахівців силікатного профілю в КПІ розпочали з перших днів його існування. Ми завдячуємо корифеям-педагогам КПІ, нашим попередникам, таким, як К.Г.Дементьєв, Б.С.Лисiн, О.О.Алентьєв, О.В.Ралко.

Наукову школу з технології силiкатiв почав формувати ще К.Г.Дементьєв. Багатогранна натура, він свою дiяльнiсть на чолі кафедри мiнеральної технологiї i будівельних матерiалiв почав зі складання навчальних посiбникiв з різних галузей мінеральної технології. Його перу належить близько 40 книг з xiмії, хімічної технології i теплотехніки будівельних матерiалiв, хiмiчного контролю виробництва. До цiєї роботи К.Г.Дементьєв широко залучав спiвробiтникiв i студентiв кафедри. Його справу продовжив його учень i наступник – Б.С.Лисiн. Завдяки видатним здібностям Б.С.Лисiн відразу після закінчення КПІ в 1909 році був залишений у КПІ на посаді асистента проф. К.Г.Дементьєва, а в 1921 році очолив кафедру технологiї силiкатiв.

Безпосередньо під його керів¬ництвом була створена каолінова промисловість України. Він керував відновленням та вдосконаленням діючих цементних заводів, очолював комісію з вивчення будівництва нових цементних заводів на Україні.

Інтенсивно досліджувалась сировина нових родовищ і впроваджувалась для виробництва цементу. Завдяки цим розробкам цементна промисловість країни стала провід¬ною галуззю індустрії.

Багатогранний талант Б.С.Лисіна відбився і в широті охоплених проблем. Одним із оригінальних та важливих досліджень колективу є розробка безсвинцевих та безолов’яних емалей, які дозволили вивільнити для народного господарства значну кількість цінних металів. На посаді завідувача кафедри технології силікатів Б.С.Лисіна замінив професор О.О.Алентьєв, основним науковим напрямком були дослідження вогне¬тривів, зокрема, виробництво їх із розсолу озера Сиваш, а потім д.т.н., професор О.В.Ралко, який створив напрямок термо¬динамічних і термохімічних досліджень силікатів. Далі вже О.О.Пащенко гідно продовжив роботу своїх попередників.

За ініціативою д.т.н., проф. О.Г.Юрченка (тоді – декан ХТФ), д.т.н., проф. В.А.Свідерського та директора НВО «Еластик» к.т.н. А.П.Піднебесного була проведена велика організаційна робота, а в 1991 році здійснено перший набір студентів на спеціальність «Технологія переробки полімерів», а в 1997 р. – перший випуск спеціалістів.

Продовжуючи кращі традиції попередників, педагогічний колектив кафедри підготував низку підручників, методичних посібників та розробок для забезпечення високоякісної підготовки бакалаврів, спеціалістів та магістрів. Посібники, авторами яких є наші викладачі, користуються по-пулярністю в Україні та країнах ближнього зарубіжжя – Білорусі, Казахстані, Узбекистані. Підручники «В’яжучі матеріли», «Фізична хімія силікатів», «Загальна технологія силікатів», «Енергозберігаючі та безвідходні технології одержання в’яжучих речовин» опубліковані під загальною редакцією О.О.Пащенка. Сьогодні педагогічний колектив продовжує роботу щодо забезпечення студентів спеціальностей кафедри методичними розробками.

Вплив наукової школи кафедри хімічної технології композиційних матеріалів на рівень підготовки фахівців з вищою освітою здійснюється за кількома напрямками.

1. Через підготовку з числа випуск¬ників кафедри, аспірантури та докторантури при ній висококваліфікованих науково-педагогічних працівників (викладачів). Майже 80% професорсько-викладацького складу кафедри мають вчені звання. Нинішній склад кафедри – в основному учні засновника наукової школи «Композиційні матеріали» О.О.Пащенка та її теперішнього керівника В.А.Свідерського.

2. Шляхом включення наукових здобутків наукової школи в навчальні програми спеціальних дисциплін при підготовці фахівців з вищою освітою за спеціальностями «Хімічна технологія тугоплавких неметалевих і силікатних ма¬теріалів» та «Технологія переробки полімерів». Серед них: 1) «Основи технологій тугоплавких неметалевих силікатних матеріалів»; 2) «Хімічна технологія в’яжучих і композиційних матеріалів»; 3) «Інформаційне забезпечення досліджень композиційних матеріалів»; 4) «Композиційні матеріали»; 5) «Хімія поверхні і основи технології формування захисних покриттів»; 6) «Спеціальні методи досліджень силікатних і полімерних систем»; 7) «Технологія переробки полімерів і еластомерів»; 8) «Природа в’яжучих властивостей і хімічна технологія неорганічних зв’язуючих речовин»; 9) «Фізико-хімічна механіка дисперсних систем»; 10) «Хімія високомолекулярних сполук і еластомерів» та ін.

3. Шляхом підготовки і видання монографій, підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, створення лабораторних практикумів, основу яких складають наукові розробки науковців і викладачів кафедри.

4. Через залучення до виконання наукових досліджень студентів та магістрів кафедри, які працюють під керівництвом викладачів кафедри та наукових співробітників. Традиційно студенти 5-го курсу отримують індивідуальне завдання зі спеціальної дисципліни, яке безпосередньо пов’язане з науковим напрямком кафедри. Результати наукових досліджень магістрів і студентів опубліковані у співавторстві з викладачами й науковими співробітниками та оформлені патентами на винаходи. Ви-ко¬ристання наукових розробок у навчальному процесі сприяє підготовці бакалаврів, інженерів-технологів, готує базу для магістерської й аспірантської підготовки.

Кафедра хімічної технології ком¬позиційних матеріалів плідно спів¬працює з ВНЗ і науково-дослідними інститутами багатьох країн. Підтвердженням цьому є Міжнародна конференція «Композиційні матеріли», організатором якої є колектив кафедри. У 2009 році вона проходила вже вчетверте. Її особливість полягала в тому, що вона проводилася з використанням сучасних засобів обміну інформацією (Інтернет). Набутий позитивний досвід ми будемо використовувати в подальшому.

Слід згадати працівників кафедри, які складають основу її колективу.

Сьогодні кафедрою хімічної технології композиційних матеріалів керує д.т.н., професор, лауреат Державної премії України, академік АІН України та Нью-Йоркської академії наук, заслужений діяч науки і техніки України Валентин Анатолійович Свідерський, широко відомий серед наукової спільноти розробками в галузі кремнійорганічних захисних покриттів, елементоорганічних композиційних матеріалів та хімічної технології силікатних матеріалів. Він надрукував понад 530 наукових та методичних праць, у тому числі більше 150 винаходів, підготував 15 кандидатів і 6 докторів техніч¬них наук.

В.А.Свідерський після закінчення в 1972 році Київського політехнічного інституту працював інженером, аспірантом, асистентом, завідувачем проблемної науково-дослідної лабораторії (1976-1988), професором, завідувачем кафедри хімічної технології композиційних матеріалів (з 1990 року по теперішній час). У 1975 році захистив кандидатську дисертацію, а в 1987 році – докторську. Викладає курси «Композиційні матеріали», «Хімія поверхні і основи технології формування захисних покриттів», «Експлуатаційна надійність конструкційних матеріалів».

В.А.Свідерський керує такими науковими напрямками кафедри хі¬мічної технології композиційних матеріалів, в яких бере участь весь колектив кафедри:

– розробка фізико-хімічних основ створення поліфункціональних композиційних і захисних покриттів ізолюючого і протекторного типів на основі елементоорганічних сполук, високодисперсних металів, неорга¬нічних наповнювачів і пігментів, у тому числі з природних алюмосилікатів і відходів хімічної промисловості;

– розширення сировинної бази силікатних виробництв, теоретичні основи технології в’яжучих матеріалів, створення енерго- і ресурсозберігаючих технологій;

– створення композиційних матеріалів на базі неорганічних в’яжучих і неметалевої арматури з підвищеною довговічністю, корозійною стійкістю і технологічністю;

– розробка та впровадження багатофункціональних високоміцних композиційних матеріалів для виробів спеціального призначення, в тому числі для виготовлення контейнерів тривалого та безпечного зберігання радіоактивних відходів;

– розробка та впровадження технологій поводження з високотоксичними та радіоактивними відходами, технологій їх знезараження.

Довгий час на кафедрі працювали викладачами д.т.н, проф. В.П.Сербін, д.т.н, проф. О.О.М’ясникова, к.т.н., доц. А.С.Бродко, к.т.н., доц. О.О.Старчевська, які зробили значний внесок у наукові розробки кафедри з питань хімії та технології в’яжучих речовин. Лауреат Державної премії УРСР к.т.н., доц. Л.А.Шевченко – теж колишній викладач, знаходилась біля витоків розробки проблеми вивчення гідрофобних кремнійорганічних сполук.

Фахівців силікатного профілю готують проф. В.Я.Круглицька, доценти Н.О.Ткач, В.В.Токарчук, А.Г.Лисюк, Л.І.Кущ, В.В.Глуховський, І.В.Глуховський, ст. викладач Л.А.Нудченко, асистент В.М.Пахомова. Їх об’єднує висока педагогічна майстерність, відданість своїй справі, любов до студентів, прагнення залучити їх до наукової роботи. Результатом є спільні публікації наукових праць викладачів і студентів.

Відомі наукові розробки кафедри ХТКМ узагальнені в монографіях «Кремнійорганічні захисні покриття», «Гідрофобізація», «Регулювання фізико-хімічних властивостей технічних дисперсій», «Нові цементи», «Дисперсні структури в органічних і кремнійорганічних середовищах», «Полі-функціональні елементоорганічні покриття», «Гідрофобний спучений перліт» та інші. Експериментальні результати підсилені глибокими теоретичними висновками. Ці публікації користуються підвищеним попитом при аналізі нових результатів. Викладачем, який готує бакалаврів, спеціалістів, магістрів з «Технології переробки полімерів» є Аркадій Дем’янович Пєтухов, д.т.н., професор. Він викладає дисципліни «Технологія переробки пластмас і еластомерів», «Спеціальні розділи виробництва полімерів і елас¬томерів», «Теоретичні основи виробництва полімерів». Наукові розробки присвячені переробці полімерних матеріалів екструзійним методом. Має понад 225 наукових праць, у тому числі 100 авторських свідоцтв і патентів, 5 монографій. З цього ж напрямку підготовки фахівців плідно працюють доцент О.Г.Осьмаков, ст. викладач Л.І.Мельник, залучається до викладання як штатний сумісник д.т.н Є.О.Пащенко. Спеціаліст високого рівня, він веде великий обсяг наукової роботи в Інституті надтвердих матеріалів ім. М. Бакуля НАН України, залучаючи до цього студентів кафедри.

На початку становлення спеціальності «Технологія переробки полі¬ме¬рів» на кафедру ХТКМ був запрошений д.х.н. Ф.Г.Фабуляк з Інституту високомолекулярних сполук НАН України. Таким чином підтримується зв’язок університету і наукового закладу Національної академії наук України.

Напередодні 40-річчя кафедри хімічної технології композиційних матеріалів науково-педагогічний колектив сповнений творчої наснаги, має багато творчих планів. Використовуючи кращі традиції, набуті багаторічнім досвідом, ми продовжуємо таку відповідальну, таку благородну справу підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів на благо незалежної України.

4