2. Як викликати довіру до того висвітлення виборів, яке пропонуєте ви

Преса відіграє центральну роль у висвітленні виборів, але здатність преси виконувати роботу залежить від того, наскільки їй довіряє читацький загал. Виконання наведених вище вказівок для видавців, редакторів та репортерів здатне допомогти переконати громадськість, що даний ЗМІ є об’єктивним джерелом, який заслуговує на довіру.

• приділіть особливу увагу забезпеченню точності та чесності у висвітленні виборчих перегонів

• встановіть стандарти професійної поведінки для працівників відділу новин заздалегідь до дня виборів

• встановіть етичні норми щодо прийняття коштів та подарунків від політичних партій чи кандидатів

• встановіть обмеження на політичну діяльність репортерів та редакторів

• встановіть політику щодо політичної реклами і місця її розташування в газеті або часу розміщення в ефірі

• чітко розділяйте аналіз та точки зору, щоб читачу або глядачу було зрозуміло, що є новини, а що є думка редактора

• розробіть процедуру публікацій спростувань або поправок – коли, де і за якими умовами – і переконайтесь, що читачі та кандидати знайомі з цією процедурою

• приділяйте увагу інтересам тих громадян, чиї голоси можуть загубитися протягом кампанії і чиї проблеми не будуть враховані. Наприклад, старі люди, жінки, студенти, ті хто не г о л о с у ю т ь, інваліди, меншини (включаючи релігійні меншини), військові, населення сільських регіонів, біднота

• уважно слідкуйте за упередженнями у власних описах кандидатів та політичних подій. (Прикладом невловимих небезпечних упереджень в статтях є використання суб’єктивних прикметників – слів типу величезний, малесенький, популярний – а також подання висновків без додаткових деталей, наприклад, „зібрання пройшло успішно”).

• Давайте описи та деталі на основі фактів, які можна виміряти, прямих спостережень чи посилаючись на надійне джерело

• Прагніть бути справедливими щодо всіх політичних партій, незважаючи на те, як ці партії сприймає громадськість або як вони ставляться до журналістів та ЗМІ. Дайте можливість усім кандидатам бути почутими. В багатьох випадках ЗМІ повинні відповідати більш високим стандартам поведінки, ніж уряд, а також демонструвати більшу стриманість, ніж виборці, щодо висловлення уподобань та прийняття певної сторони. Це означає, що ЗМІ не мають права на „помсту” певній партії через упереджене висвітлення подій

• Не забувайте, що фотографії теж можуть демонструвати упередження – часом досить сильні – навіть ненавмисно. Подумайте, як буде сприйнята фотографія всіма сторонами

• Притримуйте матеріал, якщо він включає елемент несправедливості, особливо, якщо зміст викликає суперечки або може бути сумнівним. Подавати матеріал відразу до друку або ефіру під час виборчих перегонів є особливо ризикованим. Тому спочатку слід ретельно перевірити усі факти і зважити кожне слово.

• Пам’ятайте, що членство в партії і похід на виборчу дільницю у день виборів є абсолютно нормальним для журналістів, але не активна діяльність. Журналісти є теж громадянами, але вони не мають демонструвати свої уподобання чи ставати палкими прихильниками певних кандидатів навіть у вільний від роботи час. У демократичних країнах найвпливовіші газети забороняють своїм співробітникам відвідувати політичні зібрання. Все щойно сказане стосується етичних норм поведінки журналістів. Законом активна участь журналістів у популяризації певного кандидата чи політичної партії не забороняється. Цим і користуються багато працівників ЗМІ, ставлячи під сумнів свою репутацію як професіонала, якому можна довіряти. Особливо поширеною є політична заангажованість журналістів і самих ЗМІ у країнах так званої перехідної демократії, до яких відноситься й Україна. Візьмемо для прикладу буковинську регіональну пресу. Віра Китайгородська (головний редактор „Буковинського віче”) – голова штабу В. Януковича у період виборів-2004 р. – до того часу питаннями політики не займалася взагалі. Петро Кобевко (головний редактор „Часу”) – довірена особа Ющенка, Сергій Зарайський (власкор УНІАН) – член штабу В. Ющенка. Відповідно видання, якими вони керують стають своєрідним рупором кандидата у Президенти, якому вони симпатизують. Скажімо, газета „Час” є повністю про Ющенківською, матеріали, які тут друкуються, мають виражений агітаційний характер на підтримку кандидата від „Нашої України”. Причому це є очевидним порушенням законодавства, оскільки матеріали, які подаються на підтримку кандидата і не є політичною рекламою, не повинні містити закликів „за” чи „проти” кандидата. Порушення спостерігаються і в газеті „Свобода слова”. Якщо проглянути підшивку номерів за передвиборчий період, легко побачити, що у кожному числі по кілька статей присвячено персоні Януковича, причому усі мають яскраво виражений позитивний характер, але не місяться під рубрикою „Політична реклама”. Зрозуміло, що довіра читачів до таких видань буде сумнівною.

• Не піддавайтеся спокусі подати сенсаційні, але можливо упереджені або роздуті матеріали під час виборчої кампанії. Подібні публікації можуть підвищити кількість проданих газет, але підірвуть довіру до ЗМІ. Пам’ятайте, що особиста довіра теж відіграє важливу роль.

Широкий загал буде оцінювати правдивість новин, які ви подаєте, а також ретельно оцінювати ваші дії. Будь-хто підвладний упередженням, але існують шляхи убезпечення новин, які ви викладаєте, від власної точки зору. Постійно пам’ятайте про власні погляди і про те, яким чином вони можуть впливати на виконання ваших професійних обов’язків. Одним із шляхів досягти цього є виконання кількох правил під час написання матеріалу:

• Спитайте себе: Наскільки моє життя відрізняється від життя інших громадян? Як це впливає на мою спроможність подавати об’єктивну та неупереджену інформацію?

• Спитайте себе: Які мої особисті переконання і як вони можуть впливати на професійні рішення? Що я можу зробити, щоб бути певним, що вони не впливають? (Наприклад, попросіть журналіста з іншими поглядами продивитися ваш матеріал).

• Напишіть три переконання, в які ви вірите, але які не можна довести науково або фактично. Потім напишіть протилежні переконання. Тримайте це список протилежних уподобань у себе на столі, щоб уявляти читачів, які відрізняються від вас, і згадувати про необхідність дотримуватися фактів.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Що таке вільні і чесні вибори?

2. Як з’ясувати, чи у вашому регіоні вибори та передвиборчий процес проходять чесно і без порушень?

3. Які види порушень в передвиборчий період ви знаєте?

4. Назвіть, які порушення спостерігалися у вашому регіоні.

5. Як найчастіше відбуваються порушення під час процедури голосування?

Рекомендована література до теми:

7. Діяльність ЗМІ під час виборів Президента України. – К.: Геопринт, 2004.

8. Шнеллінгер Ліза. Вільні та чесні вибори: посібник для журналістів з покращення висвітлення в умовах розвитку демократії: Пер. з англ. – К., IREX Про медіа, 2002.

9. Освещение выборов в средствах массовой информации. – К., IREX Про медіа, 1998.

10. Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування / За загальною редакцією Радченка Э. В. - К.: Факт, 2003.

11. Закон України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) України”

12. Закон України „Про вибори Президента України”

Тема 3. ПОЛІТИЧНЕ ПОРТРЕТУВАННЯ У ПРЕЗИДЕНТСЬКІЙ ПЕРЕДВИБОРЧІЙ КАМПАНІЇ

1. Політичний портрет і створення іміджу політика

2. Роль емоцій у політичному портретуванні

1. Політичний портрет і створення іміджу політика

Висвітлення політичного процесу жодної країни не обходиться без розробок політичного, чи політико-психологічного портрету претендента у передвиборчій кампанії. Для масової свідомості характерна персоніфікація суспільних явищ, тому розробки політичних портретів відіграють доволі суттєву роль у ході передвиборчої кампанії. При цьому слід зазначити відмінність між політичним портретом та портретом політика, про що попереджає професор В.Шкляр. Зокрема, за визначенням науковця, при створенні політичного портрету автор зосереджує увагу на політичній характеристиці особистості, тоді як портрет політика – це не обов’язково вклад його політичних поглядів і дій у їх динаміці. Останній мало чим різниться від портрету людської індивідуальності, в якому разом із зовнішньою схожістю зафіксовано духовний світ зображуваної людини. Окрім того, політичний портрет, чи політичне досьє як його різновид, є базисом політичної реклами, кінцевою метою якої є створення та підтримка певного іміджу політика. Методика і технологія створення у пресі політичного портрету при всій свої варіативності і стадіальності має універсальні методи журналістської творчості, а саме: методи пізнання особистості політика і методи прояву в тексті елементарних виразних засобів. Зокрема, методи пізнання особистості політика базуються на даних проведеного журналістами аналізу у такі ієрархії: соціально-політичний, психологічний та етичний аспекти діяльності, які поєднуються у тексті; методи прояви у тексті елементарних виразних засобів включають цитування, виклад, переосмислення, посилання (апеляцію).

Широкої популярності жанр політичного портрета здобув ще на початку ХХ століття. Як відомо, революційний рух в Росії і СРСР породив могутню плеяду політиків-гігантів. Описати могутність цих особистостей намагалися багато публіцистів того часу та друзі самих політиків.

Особливо серед цих політиків виділяється гігантська фігура В. І. Леніна. Осмислити особистість і характер цієї людини прагнуло багато. Ось найяскравіша цитата зі спогадів сучасника Леніна Луначарського: "Як він заразливо, як мило, як по-дитячому регоче і як легко розсмішити його, яка схильність до сміху – цього вислову перемоги людини над труднощами. У найстрашніші хвилини, які нам доводилося разом переживати, Ленін був незмінно спокійний і мав схильність весело сміятися. Його улюбленці – діти і кошенята. З ними він може часом грати цілими годинами». Або ще: «На з’їзд прибуло всього троє робітників. Ленін дуже детально розмовляв з кожним з них і завоював всіх трьох. Одним з них був Шотман з Петербургу. Він був ще дуже молодий, але обережний і вдумливий. Пам’ятаю, повернувся він після розмови з Леніним (ми з ним жили в одній квартирі) і все повторював: «А як у нього очі світяться, ніби наскрізь бачать.»

Це приклади портрета політика, тому що на перше місце виносяться душевні і моральні характеристики людини. Форми, політичного портрету, що передували сучасним, за характером відбирання матеріалу, а також за способами його подачі здебільшого наближалися до художньої біографії.

Процес виборчої кампанії істотно перетворив вимоги, що пред’являються до інформації про політичних лідерів. Це спричинило за собою неминучі структурні зміни в жанрі політичного портрету.

Безумовно, для діючого політика надзвичайно важлива увага преси – як до власної персони, так і до своїх ініціатив на посту.

Відомо, що визначним для будь-якого політика стає спілкування опосередковане. Це означає, що в результаті комунікації між політиком і аудиторією(через ЗМІ) з’являється такий проміжний елемент як імідж лідера, публічне «я» людини. На думку автора роботи «Прийоми реклами і Public relations» І.Л.Вікентьєва, у кожного об’єкта, чи це людина, чи явище, є своє іміджеве забарвлення. Об’єктів без іміджу не існує, бо відсутність іміджу – теж імідж. [8]

Побудова іміджу – це робота, яка ведеться у двох напрямках: з одного боку враховуються характеристики масової свідомості, вивчаються настрої виборців відносно свого потенційного героя, з іншого – визначаються конкретні переваги кандидата, тобто його характеристики, які перевершують аналогічні характеристики конкурентів.

Творці іміджу створюють зі свого політика адекватний публіці типаж.

Цей політик у свідомості громадськості повинен відповідати певному образу –герою: мудреця, воїна–захисника, годувальника, борця за справедливість. В кожній культурі (і навіть в кожному регіоні) існує свій набір варіантів. Кожний з них несе в собі певний сюжет, міфологему, матрицю і формує проблему і способи її рішення. Узагальнений характер цих образів свідчить про те, що вони не позначаються відразу. Заготовлені життєвим досвідом всього людства вони активізуються в свідомості людей у зв’язку з потребами часу, та і загальної соціальної ситуації.

Друга складова в побудові іміджу цілком залежить від особливостей зовнішності, характеру, біографії, стилю і манери поведінки самого політика.

Набір особових рис лідера співпадає з набором переважних рис особи взагалі. Та все ж професійна придатність політика, можливість виконання ним певних політичних задач оцінюватиметься відповідно ступеню володіння такими якостями: організаторські здібності, розумові можливості, кругозір, комунікабельність, переконаність, рішучість, вимогливість, компетентність тощо. На думку одного з відомих фахівців в області політичної реклами Дж.Уітнцера, кандидат повинен мати одну або декілька рис, які б всіх надихнули. Він повинен бути привабливим, динамічним, людяним, випромінювати упевненість і твердість.

Попри свою суть подібні матеріали вважаються рекламними публікаціями, оскільки неодмінною складовою таких текстів вважається пряма або непряма оцінка, що передає відношення до політика. Автор «підказує» читачу точку зору на описувану людину, інакше формує оцінку, що визначає установку сприйняття для читача. Необхідно помітити, що засоби, які використовуються як для формування позитивного образу політика (реклама), так і для актуалізації в іміджі якогось політика невигідних рис (антиреклама) мають схожі механізми роботи, що розрізняються тільки протилежними установками. Політичні портрети конкурентів – теж не окремий випадок в сьогоднішній журналістській практиці. Неспеціалісту, як правило, дуже важко вичленувати рекламу (або антирекламу) у такому вигляді зі всього загального потоку журналістських матеріалів. Довіра до певного видання, таким чином, переноситься і на публікації.

Різні фотоматеріали допомагають створенню цілком закінченого образу політика на сторінках періодичного друку. Добре виконані фотографії представляють не тільки зовнішній і внутрішній вигляд людини, але також можуть проілюструвати його відносини з сім’єю, прихильниками, найвигідніші факти біографії, результати діяльності.