Тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій (ткд)

ТКД – це документ, який містить перелік професій, виробничі характеристики робіт та їх кваліфікаційну оцінку.

Довідник використовують для:

• тарифікації різних по складності видів робіт;

• присвоювати робітникам тарифного кваліфікаційного розряду у відповідності з їх знаннями та навичками з даної професії (спеціальності).

Існують 2 види ТКД:

• галузевий, який характеризує професії даної галузі;

• міжгалузевий – єдиний довідник наскрізних професій (наприклад, професій ремонтних робітників).

ТКД включає 3 розділи: характеристика робіт, повинен знати, приклади робіт.

Приклади: вибірка з довідника з професій СУШАРНИКА (РМ – 10.2), СЛЮСАРЯ-РЕМОНТНИКА (додаток до лекції).

Кваліфікаційний розряд присвоює адміністрація підприємства в результаті перевірки знань робітника кваліфікаційною комісією підприємства.

Розряд заносять у трудову та розрахункову книжку.

Кваліфікаційний довідник посад службовців

Він містить вимоги до спеціальних знань та практичних навичок керівників, спеціалістів та службовців.

Ці вимоги залежать від спеціальності і посади.

Спеціальність характеризує рід трудової діяльності, яка вимагає відповідні знання та трудові навички, що придбані спеціальною освітою або практичним досвідом.

Посада визначає коло обов’язків, прав та відповідальності.

У довіднику характеристика кожної посади має 3 розділи:

1 – посадові обов’язки – це функції, які покладені на працівника;

2 – повинен знати – містить вимоги відносно спеціальних знань законодавства, положень, інструкцій та інших правових і нормативних документів, а також відомості про методи і засоби, які робітник повинен вміти використовувати у роботі;

3 – кваліфікаційні вимоги – містять вимоги до рівня та профілю спеціальної підготовки та стажу роботи.

Кваліфікаційний довідник використовують:

• для атестації працівників;

• для розробки посадових інструкцій.

Приклади: вибірка з довідника для МАЙСТРА ВИРОБНИЧОЇ ДІЛЬНИЦІ (РМ – 10.3), НАЧАЛЬНИКА ЗМІНИ, НАЧАЛЬНИКА ЦЕХУ (ДІЛЬНИЦІ) – додаток до лекції.

3. Форми і системи заробітної плати

Форми і системи заробітної плати (РМ – 10.1) обумовлюють відповідний порядок її нарахування в залежності від характеру та результатів праці.

Розрізняють дві форми заробітної плати працівників:

• почасову (погодинну);

• відрядну.

Почасова форма

Почасова форма з/пл – оплата праці по годинній тарифній ставці робітника відповідного розряду за фактично відпрацьований час.

Вона включає такі системи оплати праці: просту почасову, почасово-преміювальну, непряму почасову.

При простій почасовій системі оплати праці заробітну плату робітника визначають за формулою:

Зп = Тгод * Ч ,

де: Тгод – годинна тарифна ставка, грн/год;

Ч – відпрацьований час, годин.

Така система не створює у робітника зацікавленості у підвищенні якісної роботи. Тому цю систему рідко застосовують.

При почасово-преміювальній системі оплати праці заробітну плату робітника нараховують не тільки за відпрацьований час і рівень кваліфікації (тарифну частину), а ще й за якість роботи (премію). Її визначають за формулою:

Зпп = Тгод * Ч * (1 + П/100) ,

де: П – розмір премії у відсотках, %.

Почасово-преміювальна система оплати праці найбільш розповсюджена. Вона може бути індивідуальною або колективною. Але на відміну від відрядної форми, де поняття “колективна” відносять, в першу чергу, до заробітку по тарифу, у почасовій формі колективною є лише премія.

При непрямій почасовій системі заробітну плату робітника визначають за формулою:

Зп,неп = Тгод,доп * Чдоп * (1 + Посн/100) ,

де: Тгод,доп – годинна тарифна ставка робітника допоміжного виробництва, грн/год;

Ч – відпрацьований час, годин;

Посн – розмір премії основних робітників, устаткування яких обслуговує робітник допоміжного виробництва, %.

Почасову форму оплати праці застосовують у виробництві з регламентованими параметрами технологічного процесу (на машинних операціях), коли функції робітника полягають у спостереженні за технологічним процесом (наприклад, на поточних, конвейєрних лініях). Цю форму застосовують також на роботах, де встановлюють нормоване завдання (наприклад, у допоміжному виробництві - на ремонтних роботах).

На роботах, де застосовують почасову форму оплати праці, також застосовують окладну форму оплати праці робітників.