6. Веселий Кут

У селі до середини ХІХ століття діяла греко-католицька громада, яка мала свій храм, а біля нього – кладовище, на якому переважно хоронили священиків та членів їх родин.

У 1928 р. храм зруйновано Радянською владою, а місце перетворено на звалище непотребу. З тих часів залишився фундамент храму, який заріс чагарниками.

11 жовтня 2010 р. у с. Веселий Кут, Таращанського р-н, Київської обл. відбулося перепоховання тлінних останків, які за переказами старожилів, належали дочці священика Української Греко-Католицької Церкви.

7. Северинівка

Час заснування Северинівки слід віднести до початку XVIII століття(більшість краєзнавців схиляється до дати 1765р.) , коли край відроджувався після періоду Руїни. Землі, на яких постало село, належали Білоцерківському замку.

У 1765 році Северинівка мала вже 114 дворів, що значно більше, ніж у сусідніх селах. У 1762 році тут збудовано дерев"яну Михайлівську церкву, до якої у 1846 році добудовано цегляну дзвіницю. Очевидно, значна частина засновників слободи були католиками, що викликало міжрелігійні конфлікти. Так у 1782 році був убитий місцевими конфедератами священик Іоан Зубчевський за його прихильність до православ"я. У середині ХІХ століття населення зросло до 1200 жителів, а у 1880-му до місцевої церкви приписано вже 1700 прихожан (разом із жителями Красюків-хутір). Село належало до Ставищенського ключа Браницьких.

За народними переказами назва походить від прізвища першого поселенця Северина, який багато років тому, будучи кріпаком, зненавидів кріпаччину, втік від пана і поселився на території теперішнього кутка Лук’янівки. В ті часи навкруг шумів дрімучий ліс, його перерізала з півдня на північ річка Жигалка, раніше широка і повноводна. Село розросталось в основному на лівій стороні цієї річки, бо береги були заболочені і перебиратись на правий берег люди не мали засобів. Пізніше, коли річка замулилась, стала вужчою, а болота перетворились у торфовища, люди почали поселятися і на протилежному боці.

Поступово поселення розросталося, утворилося велике село, що розташувалося в долині між селами Насташка і Ріжки, вперше в історичних документах згадується в 1765 році.

8. Чапаєвка

Чапаєвка — село в Україні, Таращанського району Київської області. Населення становить 1488 осіб. Історично достовірною назвою села є назва Жидівська Гребля - на честь спорудженої на річці Тікич греблі. Після Жовтневого перевороту 1917 року неполіткоректну назву села змінили на Затонське, а згодом село було перейменоване ще раз - на честь радянського військового діяча Василя Івановича Чапаєва.

Село розташоване на півдні Таращанського району Київської області вздовж річки Гнилий Тікич, що після злиття з Гірським Тікичем впадає в річку Синюху (ліва притока Південного Бугу). Знаходиться на відстані 23 км. від районного центру – містечка Тараща, сусідній районний центр Ставище розташований за 18 км. Відстань до найближчої залізничної станції Ольшаниця складає 41 км.

Місцевість була заселена ще до появи християнства на Русі. Територія була вкрита лісами. Люди жили окремими поселеннями по кутках, які існують і тепер. Основним заняттям було землеробство, тваринництво та рибальство. Населення виконувало князівську службу, спостерігаючи за степом де кочували половці. Жителі були язичниками, сповідуючи дохристиянські релігійні вірування, пов'язані з діями природних сил – сонця, вітру, місяця і т.д. На території села в XIX ст. було проведено розкопку могил, виявлено при цьому сліди спалювання людей та тварин. На місті поховань насипались великі кургани , які з часом використовувались, як спостережні. В 1940 році під час глибокої оранки, на північ від села була знайдена кам'яна сокира. На полях навколо села було до 40 курганів та могил. На сьогодні курганів (могил) залишилось значно менше, вони розорані, особливо в наш час, коли землю обробляють потужною технікою.

Влітку 1937 р. після арешту В.П. Затонського в село прибули представники з Києва та Таращі. Було зібрано невеликий сход села, де Затонського було названо "ворогом народу" та "іноземним шпигуном", запропоновано змінити назву села на "Чапаєвка".

9. Дубівка

Село Дубівка розташоване південніше Таращі (близько 20 км). Має сільську раду. В селі мешкає 480 осіб.

Церква Святого Олександра Невського, що стоїть у Дубівці, є пам'яткою архітектури національного значення. Але стосовно дат заснування цієї церкви є ряд суперечностей. Відомий краєзнавець (і, особливо, знавець храмів Київщини) Лаврентій Похилевич писав що у 19 столітті (до 1861 року) у Дубівці церкви не було, а мешканці села були приписані до парафії села Станишівка. А ось "талмуд" "Памятники градостроительства и архитектуры" стверджує, що церква у Дубівці була збудована у 1748 році: "Расположена на пригорке в центре села. Церковь деревянная на каменном фундаменте крестовая пятисрубная с пристроенными с севера ризницей и с запада колокольней одноглавая. Увенчана шатром на высоком восьмигранном барабане, завершена главкой. К притвору примыкает двухъярусная колокольня (восьмерик на четверике), завершенная шатром с главкой. Стены ошалеваны. В интерьере боковые срубы объединены с центром высоким граненым вырезом. В 1849 г. перестроена — поставлена на каменный фундамент, ошалевана, пристроены боковые приделы, колокольня. Памятник продолжает традиции трехчастных трехглавых храмов."

Згідно із найновішими даними церкву збудували у 1861 році. Пояснень розбіжностей у датуванні ми не маємо.