Реакції, пов’язані із біологічною дією препаратів

До цього типу реакцій, обумовлених біологічною дією антимікробного препарату на макроорганнм або мікробні клітини (у тому числі і непатогенні), відносяться: виникнення лікарсько-стійких штамів збудників, суперінфекція, дисбактеріоз, реакція бактеріолізу Яриша - Герксгеймера, пригнічення імунних реакцій, порушення вітамінного обміну.

Суперінфекція. Дія антимікробних препаратів, введених в організм, не обмежується придушенням життєдіяльності тільки патогенних збудників, а поширюється одночасно і на інших, чутливих до них представників різноманітної мікрофлори організму. Зникнення чутливих бактерій в шлунково-кишковому тракті під впливом антимікробних агентів не призводить, як правило, до зміни загальної кількості мікроорганізмів, так як відбувається лише заміна зниклих бактерій іншими, стійкими до деїстом даного препарату. Ці стійкі апатогенние або умовно-патогенні мікроорганізми починають посилено розмножуватися і в певних умовах можуть поширюватися по сусідніх тканин, а потім і по всьому організму, стаючи джерелом нового захворювання. Такі захворювання (суперінфекції) можуть бути ендогенного і екзогенного походження.

Джерелом ендогенних суперінфекцій можуть служити стафілококи, кишкові палички, протей, анаероби, синьогнійна паличка, патогенні гриби. Наприклад, при лікуванні колібактеріоза ягнят великими дозами левоміцетину пригнічення антибіотиком мікрофлори кишечника може привести до посиленого розмноження вірулентного штаму протея, що викликає, у свою чергу, гострий гастроентерит, а також обсіменіння внутрішніх органів. Екзогенна суперінфекція може бути обумовлена ​​вторинним інфікуванням нового збудника або стійкою мікрофлорою того ж виду, що й збудник первісної хвороби. До цього типу суперінфекцій відносяться найбільш поширені кандидози, що розвиваються при посиленому розмноженні дріжджоподібних грибів роду Candida на слизових оболонках і шкірі і рідко - у внутрішніх органах у ослаблених тварин, яких лікували антимікробними препаратами (частіше тетрациклінами або комбінованими лікарськими засобами).

Дисбактеріоз - це якісне і кількісне зміна мікрофлори шлунково-кишкового тракту під дією антимікробного препарату. Дисбактеріоз відзначають при пероральному застосуванні багатьох антибіотиків, сульфаніламідів і нітрофуранів, особливо при їх тривалому введенні. У більшості випадків порушене екологічну рівновагу кишкової мікрофлори відновлюється після припинення лікування або навіть в період його, проте в окремих випадках спостерігають стійке якісна зміна мікрофлори, у тому числі мікрофлори передшлунків жуйних, що приводить до порушень функції шлунково-кишкового тракту. Призначення пробіотиків (бактеріальних препаратів, які відновлюють нормальний склад мікрофлори травного тракту) надає в таких випадках високий терапевтичний ефект.

Реакція бактеріолізу Яриша - Герксгеймера ("реакція загострення", "терапевтичний шок") характеризується швидким погіршенням клінічного стану хворої тварини або тимчасової інтенсифікацією типових для даної хвороби тканинних поразок. Ця реакція виникає, як правило, на початку лікування і у всіх випадках повністю зберігає специфічні патоморфологічні особливості відповідної інфекції. Реакції загострення зазвичай спостерігають при введенні великих доз бактерицидних препаратів. Вони обумовлені швидким розпадом мікробів із звільненням значної кількості ендотоксинів. Останні утворюють сальмонели, ешерихії, синьогнійна паличка, протей, пастерелли і деякі інші збудники.

Запобігти розвитку важких реакцій бактеріолізу можна при правильному застосуванні антибактеріальних препаратів з обов'язковим використанням засобів інтенсивної патогенетичної терапії.

Дія на імунну систему. Антимікробна терапія надає певний вплив на різні сторони взаємин макро-і мікроорганізму. Протимікробні препарати можуть впливати на антигенну структуру збудників інфекцій, на кількість антигенного подразнення, на активність фагоцитів (макро-і мікрофаги) і на імунологічну реактивність макроорганізму.

Під впливом низьких суббактеріостатіческіх концентрацій деяких препаратів (головним чином бактеріостатичної типу дії) зменшується іммунізірующей здатність деяких збудників інфекцій за рахунок зміни їх антигенної і імуногенний структури. Під дією високих концентрацій бактерицидних препаратів, що викликають швидку загибель бактерій, істотних змін в їх антигенному складі не виявляють.

Дія антимікробних препаратів на фагоцитоз в значній мірі залежить від дози і тривалості застосування, а також від властивостей використовуваного лікарського засобу. Більшість антимікробних агентів, введених у терапевтичних дозах протягом зазвичай встановлюється курсу лікування, не робить негативного впливу на фагоцитарну активність лейкоцитів, а іноді і підвищує поглинальну і переварюючу активність фагоцитів. Однак ці ж препарати, використані в максимальних дозах, пригнічують фагоцитоз. Подібним чином діють антибактеріальні агенти на функції клітин ретикулоендотеліальної системи, лімфоїдної тканини та інших імунокомпетентних органів.

Таким чином, вплив антимікробних препаратів на імуногенезу залежить від дози, тривалості застосування та способу введення лікарської речовини. При призначенні препаратів в терапевтичних дозах, особливо при пероральнм введенні, їх іммунодепрессантним властивості проявляються дуже слабо, а нерідко і зовсім відсутні. У той же час при вживанні антимікробних препаратів у завищених дозах і протягом тривалого часу різко пригнічуються розвиток гуморальної імунної відповіді, активність фагоцитів, знижується антигенна роздратування.

Отже, вплив антимікробних препаратів на формування і напруженість поствакцинального імунітету складається з двох чинників; дії препаратів на імунну систему макроорганізму та їх впливу на введений антиген. При правильному, раціональному застосуванні антибактеріальних засобів їх несприятливий вплив на імунну систему організму може бути зведене до мінімуму або повністю ліквідовано. Порушення імуногенезу при антибактеріальної терапії внаслідок зменшення антигенного стимулу повністю виключається при імунізації убитими вакцинами та іншими небактеріального антигенами. При використанні живих вакцин слід враховувати чутливість вакцинних штамів збудників до препарату, а також особливості фармакокінетики використовуваних ліків і можливість їх взаємодії з антигеном в організмі. Наприклад, антимікробні препарати, не всмоктуються в шлунково-кишковому тракті, не впливають на формування поствакцинального протіворожістого імунітету; пеніциліни в силу нечутливості до них сальмонел і ешерихій не знижують імуногенезу при вакцинної профілактики сальмонельозу та колібактерноза.

Порушення вітамінного обміну при антимікробної терапії пов'язані головним чином з пригніченням нормальної мікрофлори шлунково-кишкового тракту, що синтезує вітаміни групи В. Ці явища виникають при тривалому застосуванні антибактеріальних засобів, зазвичай не носять вираженого характеру і легко усуваються при додаванні в раціони кормів, багатих на вітаміни цієї групи , або проведенням вітамінотерапії.