РОЗДІЛ 9

Теорії грошей

Вивчивши цей розділ, Ви зможете:

• поглибити знання, одержані у попередніх розділах, щодо механізму функціонування попиту і пропозиції грошей на підставі ознайомлення з процесом розвитку теорій грошей;

• зрозуміти вклад у монетарну теорію провідних економістів Заходу XIX–XX cm.; ознайомитися із вкладом відомого українського економіста XX cm. M. І. Тугана-Барановського в монетарну теорію;

• зрозуміти об'єктивний характер сучасного зближення кейнсіанських та неокласичних позицій у монетарній теорії.

9.1. Загальні основи теорії грошей

Під теорією грошей (монетарною теорією) у цьому підручнику мається на увазі той напрям економічної думки, який охоплює дослідження природи, ролі, механізмів формування та використання грошей у ринковій економіці. Це дає підстави говорити про теорію грошей в однині – як про єдине ціле, що має свій відособлений об'єкт дослідження, яким є гроші. Разом з тим надзвичайно складна сутність грошей та багатогранність їх впливу на економіку дають підстави поділяти теорію грошей на кілька складових, кожну з яких можна розглядати як окрему теорію грошей, як це і заведено у світовій літературі. Критеріями структурування теорії грошей можуть бути окремі аспекти феномену грошей: підходи до їх дослідження (абстрактна теорія, прикладна теорія); походження і природа грошей (металістична теорія, товарна теорія, державна теорія та ін.); цінність грошей (товарна теорія, номіналістична теорія, функціональна теорія, кількісна теорія); механізм впливу грошей на економіку: класична теорія, кейнсіанська, монетаристська, кейнсіансько-неокласичний синтез та ін. Це дає підстави говорити про теорії грошей у множині.

У світовій науці чітко виділяються два підходи до вивчення теоретичних проблем грошей. Представники одного з них шукають відповіді на питання, пов'язані з внутрішньою природою грошей: що таке гроші; чому вони з'явилися та існують у суспільстві; як вони розвиваються і чому набували тієї чи іншої форми тощо. Для цього напряму в теорії грошей характерна концентрація уваги на внутрішніх аспектах явища грошей і недооцінка їх зовнішніх аспектів, що стосуються впливу грошей на економічні процеси. Цей підхід до вивчення грошей можна назвати абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими проявами такого підходу є товарна теорія, номіналістична теорія, металістична теорія, державна теорія та ін. Вони відрізняються одна від одної передусім різним трактуванням механізму формування цінності грошей.

Представники другого напряму сприймають гроші такими, якими вони є, і, не заглиблюючись у дослідження їхньої природи, шукають відповіді на питання, що пов'язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі: гроші – проста вуаль на реальній економіці чи її активний елемент та чинник, що впливає на її розвиток і структурні зміни; якими своїми проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси; який конкретно механізм впливу грошового чинника на реальну економіку (передавальний механізм); чи може держава використати цей механізм у своїй економічній політиці і як саме; якою має бути у зв'язку з цим грошово-кредитна політика в країні та ін. Цей підхід можна назвати прикладною теорією грошей.

Досить чітко проведено розмежування між абстрактною і прикладною теоріями грошей у фундаментальній праці Е. Долана, К. Кемпбелла та Р. Кемпбелла «Гроші, банківська справа та грошово-кредитна політика», у якій абстрактному аналізу природи грошей присвячено один (перший) розділ, а прикладному аналізу – шість (14–19) розділів. Тобто ці два підходи розірвані значним обсягом книги та істотно різняться обсягами викладу. Саму сутність прикладної теорії автори визначили як розділ економічної теорії, у якому вивчається «вплив грошей та певної грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому»1.

Прикладна теорія не тільки займає ключове місце в науковій думці про гроші та грошові відносини, а й справляє помітний вплив на розвиток усієї економічної думки. Жодне з наукових чи навчальних видань XX ст. з економічної теорії, макроекономіки тощо не обійшлося без аналізу впливу на економіку грошових чинників – попиту та пропозиції грошей, процента, валютного курсу, грошового ринку, інфляції та ін. Вона також створює наукову та методологічну базу грошово-кредитної політики держав з розвинутими ринковими економіками. Сьогодні жодний уряд західних країн не розпочне реалізації своєї економічної політики, поки чітко не визначиться, на яких монетарних рекомендаціях він її будуватиме.

Прикладна теорія теж має кілька напрямів, кожний з яких розглядається як окрема теорія. Найбільш відомим, ключовим напрямом є кількісна теорія, що сформувалася у зв'язку з дослідженням природи та причин зміни товарних цін. Кількісна теорія, у свою чергу, залежно від етапів її розвитку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію (сучасний монетаризм). Одночасно з неокласичним напрямом кількісної теорії грошей, як її відносно самостійне відгалуження, сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концепція.

У літературі кейнсіанську концепцію грошей нерідко протиставляють неокласичній кількісній теорії і розглядають їх як дві альтернативні теорії. Проте обидві вони мають єдину методологічну базу – прикладну теорію грошей, що більше їх зближує, ніж роз'єднує. Завдяки їх зближенню на сучасному етапі сформувався третій напрям прикладної монетарної теорії, що дістав назву кейнсіансько-неокласичного синтезу.