Тема 13

Виникнення та розвиток держави і права в західних та східних слов'ян

13.1. Виникнення та розвиток феодальної держави і права Болгарії

Найдавнішим населенням Болгарії були фракійські племена. На початку V ст. до Р. X. у них виникли перші держави ранньорабо-власницького типу (на території Болгарії- держава одризів). УІ ст. територію Болгарії завоював Рим. У 395 р. при розділі Римської імперії ця територія ввійшла до складу СхідноїРимської(Візантійської) імперії. Наприкінці V—на початку VI століть на Балканський півострів (зокрема й на територію Болгарії) приходять слов'яни (анти та склавіни), що осідають тут. На початку VII ст. виникає перша слов'янська ранньо­феодальна держава (держава Семи слов'янських племен у північній Болгарії). У 70-х рр. VII ст. на територію Семи слов'янських племен із південної Бессарабії відбувається вторгнення протоболгарів (пере­селилися туди під натиском хозар з Приазов'я і Нижнього Поволжжя). Між болгарами та слов'янами був укладений союзуборотьбі проти Візантії.

У 681 р. Візантія визнає болгарську державу. Першим правителем Болгарського царства був хан Аспарух. За нього виникає Перше Болгарське царство (681-1018 рр.). На чолі держави стояв хан (князь), який мав титул "івічГ ("великий"). Йому допомагала Рада знаті. Іноді скликалися народні збори. Від князя Симеона (893-927) для позначення монарха використовуються титули, узвичаєні у Візантії - кесар, василевс. Народні збори (собори) поступово втрачають свою роль і, навпаки, посилюється значення й авторитет постійної ради - санкліта. Важливу роль в управлінні відігравали логофест (перший міністр), протовестиарій (відав фінансами), великий воєвода (здійснював

88

керівництво військами). У містах правили воєводи, а в сільській місцевості - старости.

Болгарське царство проіснувало до 1018 р. та знову було підкорене Візантією. Унаслідок повстання болгар на чолі з Петром і Асенем відбувається звільнення країни від Візантійського іга й утворюється Друге Болгарське царство, що проіснувало з 1187 р. до 1396 р. У цей період на чолі держави стояв цар, влада якого стала спадковою. Йому належала законодавча, виконавча та судова влада. Та ця влада певною мірою була обмежена боярською радою. Збереглася колишня система управління: великий логофест, протовестиарій, великий воєвода.

Наприкінці XIV ст. Болгарія, як й інші країни Європи, розпалася на низку феодальних самостійних держав і була нездатна чинити серйозний опір загарбникам, тому в 1396 р. її поневолили турки.

Основним джерелом права протягом тривалого часу був звичай, покладений в основу перших записів слов'янського права. Най-відоміша пам'ятка феодального права Болгарії— "Закон суднийлюдям" (865 р.). Діяли також церковні збірники права, жалувані грамоти болгарських царів (хрисовули), збірники візантійського права.

13.2. Виникнення й розвиток феодальної держави та права в Чехії

На території сучасної Чехії на початку IX ст. з'являється Велико-моравське князівство, основою якого стали західнослов'янські племена. Та після угорської навали 906 р. це утворення зникає. З цього часу розпочинається історія Чеського князівства, що в середині X ст. стає феодальною державою. Х-Х^ століття в історії Чехії -це період ранньофеодальної монархії. Усе населення поділяється на дві групи - феодалів-землевласників і пригноблених феодальна залежних селян. Останнє поділялося на вільних "дедичів", покріпачених "седляків" і отроків-рабів. Існувала феодальна градація й серед чеських феодалів- пани, владики, земани.

Монархія в Чехії в ІХ-ХІ століттях була подібна до західно­європейських зразків. На чолі держави стояв князь. Важливі двірцеві посади обіймали князівські дружинники. Серед них найважливі­шими були посади керуючого князівських палат (палатія), верхов­ного скарбника (комірника), керуючого князівськими володіннями (владаря), стайнями (маршалка) тощо. Вони утворювали князівську раду. Іноді князь скликав двірцеві з'їзди. Держава поділялася на краї, влада в яких перебувала у руках каштелянів.

З 1056 р. чеська держава стає політичне роздробленою та роз­падається на самостійні, не пов'язані між собою ні економічно, ні політичне частини. У XIV ст. у Чехії колишні станові дворянські

89

збори (снеми) доповнюються представниками міст і перетворюються на станово-представницький сейм, який об'єднував три стани: панів, дрібну шляхту та міщан, їхні засідання відбувалися окремо. Спочатку засідали пани й свою думку оголошували рицарям, ті власну думку доводили до міщан. Сейм мав повноваження в сфері законодавства, затвердження міжнародних угод і запровадження нових податків.

У період станово-представницької монархії главою держави в Чехії вважався король (обраний або спадковий). Однак з 1436 р. постійним органом стає Королівська рада, що поступово пере­творюється на раду панів (складалася з представників вищої аристо­кратії). В областях влада належала місцевим панам і лицарству. Місцева шляхта періодично збиралася на обласні з'їзди. Головним дворянським судом був земський суд у Празі (засідав чотири рази на рік), до складу якого належали король або призначений ним замісник, вищі посадові особи та дворянські засідателі.

Протягом тривалого часу основним джерелом права був -звичай. Згодом з'являється збірник звичаєвого права - Статут князя Конрада (ХІІ-ХИІ століття). З початком XIV ст. співвідноситься Ртісмберзька (Розенберзька) книга — приватний запис чинного чеського права. Пізніше були видані такі відомі приватні пам'ятки земського права феодальної Чехії, як "Ряд земського права" (XIV ст.) і "Виклад чеського земського права" пана Ондрія з Дуби (XIV-XV століття).