7.12. Кодифікація Юстиніана

У 528-534 рр. імператором Східної Римської імперії Юстиніаном з метою систематизації великої кількості правових джерел та зміцнення за допомогою неї тогочасних майнових відносин, імператорської влади й офіційної церкви було здійснено кодифікацію римського права імператорського періоду. У 528 р. було створено спеціальну комісію в складі 10 найвідоміших юристів Стародавнього Риму на чолі з Трибоніаном. Результатом її роботи стали декілька збірок рим­ського права, що пізніше стали єдиним Зведенням законів.

Складовими частинами кодифікації Юстиніана були:

• Кодекс Юстиніана (перше видання 529 р., друге — 534 р.) із 12 книг - зібрання законодавчих постанов римських імператорів II — поч. VI століть; І, IX, X, XI, XII книги були присвячені римському публічному праву, а ІІ-УШ - приватному;

• Цигести, чи Пандекти в 50 книгах — зібрання уривків (коментарі до них) майже з 1500 творів 39 найвідоміших римських юристів,

53

переважно, П-ІІІ століть; цей твір має чітку структуру: книга 1 містить матеріал про форми права, про правовий статус осіб і посадовців; книги 2-46 присвячені приватному праву; книги 47-48 - криміналь­ному праву; книга 49 - апеляціям, фіскальному праву; книга 50 -юридичним дефініціям і правилам.

• Інституції - зведений огляд права (підручник римського цивільного права для юридичних шкіл) у чотирьох книгах. Набули юридичної сили з 533 р., на них можна було посилатися судцям у процесі вирішення справ;

• Новели - збірники конституцій, виданих Юстиніаном після обнародування Кодексу. Вони становили основну частину кодифікації. Кожна з них мала свій номер. Загальна кількість новел - 168, з них юстиніанівських — 156.

Ця кодифікація в XII ст. отримала назву "Зводу цивільного права" (согрш іигіз сіуіііз) та стала найголовнішим джерелом римського права, а Юстиніан набув слави найвеличнішого законотворця всіх часів і народів.

ТЕМ А 8

Ранньофеодальна держава і право франків

8.1. Загальна характеристика середньовічної держави та права

Із загибеллю в 476 р. Західної Римської імперії закінчується епоха Стародавнього світу й розпочинається період Середньовіччя. На зміну рабовласницьким державі та праву приходять новий суспільно-політичний лад і нове феодальне право. Вступ людства до періоду Середніх віків був пов'язаний з глибокою кризою політичних, економіч­них, соціально-правових відносин і з подальшим розвитком феодальної земельної власності, що зумовлювала характер суспільства.

Форми встановлення феодальних відносин та державності в різних країнах були різноманітними, але їх аналіз дає змогу виокремити два основних шляхи переходу до феодалізму. Перший був властивий тим народам, у яких виникнення феодального суспільства та феодаль­ної держави відбулося в процесі безпосереднього розпаду родо­племінного ладу (північно-германські, слов'янські, арабські племена, Японія). Другий був характерний для тих країн, у яких перехід до феодалізму та формування феодальної держави відбувалися

54

в надрах рабовласницького суспільства та держави, через поступову їх еволюцію, визрівання феодальної державності й права, посилення політичної влади феодалів (Китай, Індія, Єгипет, Візантія),

Незважаючи на різні шляхи переходу до феодалізму, в усіх без винятку феодальних державах існували панівний прошарок феодалів, які були суб'єктами права приватної чи державної власності на землю, і пригноблені феодально-залежні селяни, котрі через си­стему позаекономічного примусу змушені були значну частину отриманого ними продукта віддавати представникам панівної верхівки. В усіх країнах значного розвитку набуває становий лад суспільства, що визначав правове становище населення.

Загальними закономірностями, які визначали розвиток і сутність феодального права, були такі:

- основне місце у феодальному праві відводилося нормам, що регулювали поземельні відносини',

~ феодальне право було правом-привілеєм, закріплювало нерівність різних феодальних станів, ставило права людини в пряму залежність від іїмісця у феодальній ієрархії;

• не існувало чіткого розподілу на галузі права (складалося з ленного (земельного), церковного (канонічного), міського (магдебурзького права));

• відзначалося партикуляризмом (відсутністю єдиного права на всій території держави та панування правових систем, заснованих на місцевих звичаях);

• було правом сильного, "кулачного права", що грунтувалося на по­ єднанні в руках феодалів земельної власності та політичної влади;

• перебувало під значним упливомрелігійних догматів, які часто перетворювалися на норми права;

— містило запозичені основні положення римського права (зокрема приватне право Стародавнього Риму).