8.5. Судова система держави франків

Найвища судова влада належала монархові, котрий здійснював їїспільно з представниками знаті. Найнебезпечніші правопорушення розглядала королівська рада.

Тривалий час основною судовою ланкою країни, що розглядала більшість справ, були "суди сотні". Та поступово судова влада все більше зосереджувалась у руках феодалів, розширювалися їхні повноваження в цій сфері. Так, спочатку граф, центенарій або вікарій лише скликали мальберг - збори вільних людей сотні, що обирали з-поміж себе суддів—рахінбургів (зазвичай, це були заможні й автори­тетні люди). Головував на суді (де повинні були бути присутніми всі вільні та повноправні члени (дорослі чоловіки)) виборний тунгін. Уповноважені короля, котрі спочатку лише стежили (але не втруча­лися) за правильністю судочинства, згодом стають головами судів замість тунгінів і дістають право замість обраних рахінбургів при­значати членами суду, так званих, скабінів. Скасовується обов'язок вільних людей бути присутніми на суді. Відтак, з розвитком феодалізму, одержанням імунітетних прав, судових повноважень набувають сеньйори, посадові особи та вищі ієрархи церкви.

58

8.6. Джерела права у Франкській монархи

Найважливішим джерелом права були, так звані, варварські правди - записи звичаєвого права варварських племен, які були здійснені у V - на початку VI століть. Найвідоміші серед них такі: Судебник короля Евріка, Бургундська Правда, Салічна Правда, Рипуарська Правда, Саксонська Правда, Баварська Правда та ін. Оскільки цього часу панував не територіальний, а національний принцип дії права, то в державі франків застосовувалося не тільки право салічних франків, але й варварські правди інших племен.

Іншим важливим джерелом права, що містило загальні положення та певною мірою доповнювало варварські правди, були акти королів. Вони іменувалися едиктами, декретами, розпорядженнями, а пізніше - капітулами, чи капітуляріями (від лат. саріїиіа - глава), їх кількість з кожним роком зростала (особливо багато їх було видано за Карла Великого), що ускладнювало їх застосування. Як результат -з'являються зводи капітуляріїв. Перший такий звід був складений приватною особою у 827 р.

8.7. Салічна правда: історія створення, джерела, структура, форма викладу правових норм

Салічна правда (Ьех 8а1іса) була створена наприкінці Vст. в часи правління короля Хлодвига (481-511) та доповнена його наступни­ками. Текст оригіналу документа не зберігся, але є його рукописи (понад 80), з яких найбільш ранній датується 740 р. Дослідники поділяють їх на п'ять сімей. Текст Салічної правди написаний вульгарною варваризованою (з франкськими словами та висловами) патиною. За юридичною природою Салічна правда є досить складним документом: більшість її норм належить до звичаєвого права, та деякі з них змінені чи доповнені королівським постановами. Тож основними джерелами Салічної правди стали правові звичаї салічних франків, королівські укази та римське право.

Структурно Салічна правда поділяється на титули, що мають назву (в найстарішому списку (507-511 рр.) таких титулів 62, а в най­пізнішому (за Карла Великого (768-814)) - 70), а титули поділяються на параграфи. Деякі з них мають доповнення, зроблені за допомогою королівських указів.

Одним з провідних завдань, яке вирішувала Салічна правда, був захист приватної власності, що прийшла на зміну колективній власності. Незважаючи на те, що Салічна правда використовувалась у тогочасних судах, вона не була збіркою систематизовано викладених правових норм, які стосуються всіх аспектів життя суспільства.

Для цього збірника були характерні: надзвичайно велика казуїстичність, неповнота, фрагментарність, безсистемність,

59

формалізм і партикуляризм. Зміст Салічної правди свідчить про те, що це був збірник ранньофеодального права. Після розпаду Франкської держави, завершення феодалізації та утворення на їїтери-торії багатьох народностей Салічна правда втратила своє значення.